Спеціально для Крим.Реалії
Символи завжди були, є і будуть ключовими елементами культурного простору, тому що вони впливають не лише на свідоме сприйняття навколишньої дійсності, а й відображаються в глибинах підсвідомості. Можливо, якби в Сімферополі до 2014 року не залишилося вулиць Рози Люксембург і Кірова, а на центральній площі міста гордо не здіймався кам'яний Ілліч, анексія пішла б зовсім за іншим сценарієм. Або її зовсім не було б.
Російсько-радянські пам'ятники в Криму до окупації
Російсько-радянських пам'ятників і до анексії в Криму було так багато, що багатовікова історія Кримського ханства відступала на задній план. Про українську символіку навіть говорити не доводиться – вона губилася в тіні «російської величі». Але і цей мінімум виявився небезпечним, тому ще навесні 2014 року в Севастополі демонтували два пам'ятники: гетьману Сагайдачному і монумент на честь 10-річчя військово-морських сил України. Перебуваючи тоді ще в статусі «в.о. губернатора» міста, Сергій Меняйло по-військовому просто пояснив здійснений демонтаж: «Севастополь, Севастополь – гордість російських моряків! Інших моряків у Севастополі споконвіку не було. Тому мною ухвалене рішення відновити справедливість».
Про українську символіку навіть говорити не доводиться – вона губилася в тіні «російської величі». Але і цей мінімум виявився небезпечним
У символічному просторі Криму Росія посіла таке міцне місце, що для багатьох туристів півострів асоціювався винятково з «містом російської слави» та царськими палацами Південного берега. Було, звісно, ще Кримське ханство. Але так давно, що від нього для екскурсійної програми залишився тільки Ханський палац та кілька старих мечетей. Доповнювали картину пам'ятники радянським партійно-державним діячам, а також погруддя представникам російсько-радянської інтелігенції: літераторам, митцям і музикантам.
Пальма першості в цьому випадку, не лише за кількістю, але й за масштабністю російських символів, належить Севастополю: пам'ятник затопленим кораблям, панорама «Оборона Севастополя 1854-1855 рр.», діорама «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року», Малахів курган – усім відомі символи міста-героя. З огляду на те, що сьогоднішня Росія не відокремлює себе від СРСР, в усякому разі, в питаннях спадщини «великої Перемоги», всі ці пам'ятники цілком укладаються в логіку торжества «російської військової доблесті». Тому в свідомості багатьох поколінь зміцнилася думка про те, що Севастополь – це, дійсно, «місто російської слави». Хоча, якщо уважно розібратися в історії питання, то виявиться, що, радше, неслави.
Російська навала пам'ятників: царська символіка
Після анексії Росія продовжила наповнювати Крим своїми символами, химерно поєднуючи російську історичну спадщину з радянським минулим.
На нинішньому пам'ятнику Катерині Другій викарбуваний напис «назавжди». Мабуть, за допомогою таких мантр окупанти намагаються довести кримчанам і самим собі, що вони тут назавжди
Ще за українських часів півострова проросійські сили замислювалися про відновлення пам'ятника російській імператриці Катерині Другій, яка приєднала (або, точніше, анексувала) Крим вперше наприкінці XVIII століття. Після цього сотні тисяч кримських татар змушені були залишити батьківщину й емігрувати до Туреччини. На честь майбутнього пам'ятника був закладений камінь у центрі Сімферополя у 2007 році. Але тоді так і не змогли подолати спротив кримських татар і місцевої влади, яка не бажала загострення міжнаціональних стосунків. Сьогодні, коли, за словами кримського «прокурора» Наталії Поклонської, на півострові проживають представники «однієї багатонаціональної російської нації», всі питання відпали, і бронзова фігура імператриці прибула до Криму. На відміну від свого попередника – монумента, зруйнованого 1921 року, на нинішньому викарбуваний напис «назавжди». Мабуть, за допомогою таких мантр окупанти намагаються довести кримчанам і самим собі, що вони тут назавжди.
У березні 2016 року поблизу «адміністрації» Сімферополя встановили бюст фавориту Катерини – князю Потьомкіну, який також відіграв важливу роль у першій російській анексії Криму.
Щоб компенсувати мінімум російської символіки в Євпаторії, 16 травня 2016 року в місті відкрили бюст російського імператора Миколи Другого.
Радянські символи в «російському» Криму
Оскільки в нинішній Росії царське минуле спокійно сусідить із радянським, окупанти намагаються рівномірно розподілити зусилля, встановлюючи пам'ятники і царям, і їхнім катам.
Оскільки в нинішній Росії царське минуле спокійно сусідить із радянським, окупанти намагаються рівномірно розподілити зусилля, встановлюючи пам'ятники і царям, і їхнім катам
Почали з Лівадії, де в лютому 2015 року встановили пам'ятник Зураба Церетелі «Великій трійці», яким скульптор увічнив американського президента Рузвельта, прем'єр-міністра Великобританії Черчилля і радянського лідера Сталіна, з ім'ям якого пов'язана найбільш трагічна історія в житті кримськотатарського народу – масова депортація з Криму. Спочатку монумент мали спорудити в 2005 році на честь 60-річчя Ялтинської (Кримської) конференції. Втім, через протест громадськості і, передусім, Меджлісу кримськотатарського народу, від установки пам'ятника відмовилися. Після анексії згаяне швидко надолужили.
До 70-річчя перемоги у Другій світовій війні під Сімферополем відкрили меморіал в'язням концтабору «Красний», які, за версією низки кримських істориків, загинули від рук фашистів і колабораціоністів з-поміж кримських татар. «Безпосередньо табором керував комендант СС-обершарфюрер Шпекман, якому підпорядковувався охоронний персонал з 152-го кримськотатарського батальйону Допоміжної поліції порядку або «Schuma», – пояснює ситуацію кримський історик Олег Романько.
Ну і для балансу, а також демонстрації поваги до пам'яті жертв депортації, на станції Сірень під Бахчисараєм, звідки відправлялися вагони з депортованими з Криму, вирішили збудувати цілий меморіал. 18 травня 2016 року кримська «влада» урочисто відкрила першу чергу у вигляді макета-копії вантажного вагона, аналогічного тим, у яких вивозили кримських татар з півострова в 1944 році. До речі, «вагон» вийшов дуже дорогим – 6 млн рублів (близько 2 млн грн.).
Символіка російської анексії
Однак символами далекого минулого ситий не будеш, тому в Криму вирішили увічнити тих, хто «звільняв» півострів від «українського ярма» в лютому-березні 2016 року, – «ввічливих зелених чоловічків».
Перший такий пам'ятник з'явився в парку мініатюр у Бахчисараї у вигляді військового, який тримає в руках кота. Поза російського солдата була настільки двозначною, що соцмережі вибухнули єхидними коментарями щодо того, що робить російський спецназівець із нещасною твариною.
До макету другого пам'ятника кримська «влада» підійшла вже більш відповідально і вирішила не обмежуватися фігурою солдата і кота, додавши в композицію дитину. При цьому кіт відійшов на другий план – у його завдання входило тертися об ноги «визволителя», спостерігаючи за тим, як вдячна дівчинка вручає воїну букет квітів. До речі, стилістика монумента частково відповідає радянській логіці встановлення пам'ятників після Другої світової війни: пам'ятаєте 12-метровий монумент радянському солдату з дівчинкою на руках, яку він врятував від жахів фашизму в берлінському Трептов-парку? Звичайно, російський спецназівець до таких грандіозних масштабів не дійшов, а присутність кота робить ситуацію дещо комічною. Але чому тут дивуватися, якщо вся історія нинішньої Росії комічна до трагічності?
Поклонні хрести
З 2000 року в Криму з легкої руки Російської православної церкви (РПЦ) пішла мода на поклонні хрести, що їх намагалися встановлювати на видному місці, всіляко демонструючи православну складову Криму. Це викликало конфлікти між православними і мусульманами, які або перешкоджали встановленню таких символів, особливо поблизу мусульманських цвинтарів або при в'їзді в кримські селища, або просто демонтували їх («хрестоповал»).
Складається враження, ніби за допомогою символів окупанти не тільки намагаються вчергове підкреслити православний статус півострова, але й сподіваються уникнути справедливої відплати, яка їх неодмінно наздожене
Сьогодні РПЦ може ставити поклонні хрести, де їй заманеться – кримські татари перешкодити цьому вже не можуть. Так, у серпні 2014 року, через півроку після анексії, православний хрест з'явився уздовж дороги в селі Скалисте, де, на думку кримських татар, раніше розташовувалося стародавнє мусульманське кладовище. У жовтні 2015 року найбільший хрест – висотою 7 метрів і вагою 6 тонн – встановили на в'їзді до курортної Ніколаєвки. У квітні 2016 року перший поклонний хрест з'явився в Судаку, а в травні – відразу три хрести на в'їзді до Сімферополя з боку Ялти – в селах Лозове і Перевальне. Складається враження, ніби за допомогою цих символів окупанти не тільки намагаються вчергове підкреслити православний статус півострова, але й сподіваються уникнути справедливої відплати, яка їх неодмінно наздожене. Для чого росіянам, які мають і так величезну кількість символів російської приналежності, нові? Відповідь, на жаль, проста: щоб вдень і вночі закріплювати в умах кримчан незаперечність російської приналежності Криму. Щоб ті, хто приїжджає до Криму, бачили елементи російської культурно-історичної спадщини, а наші діти несли квіти до пам'ятника тирану, який знищив мільйони ні в чому не винних людей. Або ж дякували за «звільнення» вже «герою нашого часу» – російському спецназівцю, який зі зброєю в руках прийшов захоплювати чужу землю. Загалом, все за Оруелом: війна – це мир, а чорне – це біле.
Олена Сергєєва, кримський історик і політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
