Рабство на Керченському мосту

Більш ніж 600 кілометрів довелось подолати пішки і на перекладних жителю Челябінської області Росії В'ячеславу Абдулліну, який добирався додому з Криму – з будівництва Керченського мосту. Дорогою він три дні їв здебільшого те, що росло на придорожніх полях. Грошей із собою у В'ячеслава не було: на головному російському будівництві за місяць важкої роботи йому заплатили всього півтори тисячі рублів.

«Я просто поїхав, тому що там немає сенсу працювати, там кидалово на гроші, – розповідає В'ячеслав Абдуллін. – Там будівництво не контролюється ніким. І причому ти там як у рабстві працюєш: постояти не можеш, посидіти не можеш. Навіть якщо тобі чекати півгодини, поки привезуть будматеріал, якщо будеш стояти – тебе звільнять. Сядеш – тебе звільнять. Ти маєш щось робити, хоч дошки туди-сюди перекладай, хоч каміння кидай туди-сюди. Треба, щоб ти постійно зайнятий був. Будь-що – ти звільнений. Не можна роздягнутись. Як одягнувся в робу, у спеку так і працюєш. Ні води, нічого там немає. Воду якщо привезуть – це нормально буде, не привезли – там попити навіть нема де».

У Златоусті (місто в Челябінській області Росії) у В'ячеслава – троє дітей і дружина. Живе родина в маленькій кімнаті, куди їх тимчасово пустили знайомі, адже свій будинок Абдулліни втратили ще минулої осені: він згорів. Кілька місяців пішло на збір документів, щоб чиновники змогли поставити сім'ю в чергу на тимчасове та постійне житло. У першому списку – вони п'яті, у другому – 1144-ті. Наприкінці серпня їм потрібно з'їхати з кімнати, адже її вже здали студентам. Замість неї В'ячеслав і Оксана хотіли зняти собі і дітям двокімнатну квартиру і вже навіть знайшли варіант, домовилися з господарями. Гроші на оренду голова сімейства і сподівався заробити на будівництві Керченського мосту. У рідному Златоусті вдавалось заробити лише 10-12 тисяч рублів на місяць. А в Криму пообіцяли заплатити майже 50. Оголошення про прийом на роботу від іжевською фірми «Ліберті» крутило місцеве телебачення.

«Контора називається «Ліберті», я зателефонував туди, поцікавився про харчування, проживання – ось це все. Мені відразу сказали, що п'ять тисяч на місяць дається як добові, зарплата, сказали, на руки чистими – 47 тисяч. Двічі на день – харчування, проїзд, робоча форма, проживання – нічого не вираховується. Коли вже на місце приїхали, буквально за тиждень з'ясувалось, що за все вираховують. Я там розмовляв із людьми, які раніше працювали з цією фірмою, яка протягом року вісім разів змінювала назву. Вони багато куди набирають людей, здебільшого на будівництво мостів. Пам'ятаєте, в Сочі було будівництво масштабне, коли до Олімпіади готувались? Там же теж було кидалово з грошима. Там ось зараз мужичок живе, в роках уже, з Самарської області. Поїхати додому теж не може, теж з цієї «Ліберті». Підмітає, шукає собі якісь заробітки на їжу та проживання. 300 рублів на добу платить за житло. Чекає, поки пенсія прийде, щоб гроші йому вислали на дорогу. Його звільнили за те, що він підійшов до моря, адже роботи не було. Він вирішив відпочити, не роздягався, не купався, просто дивився на баржі, які проходять. Його звільнили, не розрахувавшись. Це кидалово! Він відпрацював приблизно два тижні, зміна – 11 годин, 130 рублів на годину. 1400 він приблизно в день заробляв. Тобто 15-16 тисяч йому мали виплатити, але ніхто не виплачує».

Саме так, за розповідями В'ячеслава, ставляться до людей на керченському будівництві. Але більшість терплять і не їдуть додому. Комусь і їхати вже нема за що, а хтось сподівається все ж заробити гроші: «Тому що вони всі здалеку, в містах зараз мало роботи. Там були такі, приїжджали, відразу бачили, що відбувається, наступного дня назад їхали – у кого є гроші. А в кого немає грошей – що їм робити? Там же з далеких місць усі: з Красноярська, з Оренбурзької області, взагалі з усієї Росії. Ось як він піде? Я, наприклад, можу витримати дорогу, йти, не їсти скількись там днів, а інша людина не може. Хтось боїться дорогою йти, хто його знає, що може статися вночі на трасі? Ось через це вони і працюють там».

В'ячеслав розповідає, що на будівництві йому довелось займатись найрізноманітнішою роботою. Інколи і небезпечною: «Металоконструкції збирали під майданчики кранів. У шторм працювали – ні страховки, нічого не було. Шторм сильний був, нам доводилося все одно лазити, ми конструкцію збирали, а зварювальники приварювали. Цю конструкцію, можна сказати, вручну робили. Там же на висоті працюєш, рятувальний жилет ще якийсь давали, хоча я б не сказав, що це рятувальний жилет. А страховку взагалі не видавали, і байдуже всім, як ти працювати будеш. Скажуть, що робити, – ти полізеш і будеш робити. Не будеш робити – звільнять відразу ж. Ми майстру сказали, що їдемо, працювати далі не будемо. Він сказав: мені байдуже, їдьте. Я кажу: а що там із грошима? Він каже: а хто вас привіз, той нехай і платить. А ще б знайти, хто привіз нас. Ось я особисто телефонував, у мене була менеджер Олена, вона навіть трубку не бере».

Про те, як довелось добиратись, В'ячеслав розповідає спокійно, як про щось зовсім повсякденне: «Спочатку на поромі дістались на сторону Тамані і потім пішли пішки. Де на перекладних доїжджали, де пішки йшли. Ночували в лісопосадці, кукурудзу їли – що трапиться. Вишні, яблука траплялись. А що ще там є? Потім дружина мені вислала гроші вже в Міллерово Ростовської області, я доїхав до Пензи, звідти – додому».

В'ячеслав Абдуллін має намір звернутись до прокуратури та всіма законними способами домагатись зарплати за місяць на будівництві Керченського мосту.

Разом із В'ячеславом поїхав додому і його земляк Олексій Логінов, якого звільнили з посади майстра без пояснення причин. Йому теж не заплатили, якщо не брати до уваги три тисячі авансу. Телефонувати в «Ліберті» і звертатись до правоохоронних органів Олексій не збирається, хоче просто забути свою поїздку до Криму якомога швидше: «Нам дали тільки аванс три тисячі, більше ніяких грошей я звідти не отримував. Ми працювали з організацією «Мостобуд», вони – підрядники, а ми – субпідрядники. Там дуже погане ставлення до людей, людей за людей не вважають, ставляться гірше, ніж до тварин. Протягом дня навіть присісти неможливо, покурити. Завжди людина має працювати – всі 11 годин. Без усіляких перекурів, відпочинку і так далі. Якщо ти сидиш, тебе одразу ж виганяють, таке ось ставлення до людей. Звільняють людей пачками, не соромлячись, кажуть: «Ми тобі сказали ось так, і тільки спробуй не послухатись. Якщо ти відкриєш свій рот, ми тебе виженемо, на твоє місце прийдуть ще 20 осіб». Просто звільняють за дурницю. Я ось йшов із виконробом Марковим, сидить зварювальник, ріже. Він підходить. «Що так повільно ріжеш?! Що криво ріжеш?! Звільнено!». Звільнив двох людей на рівному місці. Взагалі ні за що звільняють. На цьому побудована вся ця робота на Керченському мосту. Щоб людей звільнити, отримати за них якісь гроші і вигнати без будь-якої оплати, дотацій. Намагаються людей просто ламати через те, що вони перебувають дуже далеко від дому, і у них немає коштів, щоб поїхати додому. Над людьми просто знущаються».

Трудові договори, які Олексій і В'ячеслав уклали з іжевською компанією «Ліберті», залишились у Криму: їх у робочих відібрали, щойно ті прибули на майданчик. зв'язатись із цією фірмою не вдалось: єдиний телефон, вказаний на інтернет-сайті компанії, відключений. Автовідповідач повідомляє, що абонент у мережі не зареєстрований.