Підсумки цих осінніх парламентських виборів для Росії по-справжньому озвуться не завтра або післязавтра, але неминуче, боляче і трагічно. Країна втратила один з останніх примарних шансів на плавні зміни. А Володимир Путін, під радісний вереск пропаганди, сумну байдужість виборця, який залишився вдома, і безпорадну істерику ліберальної опозиції набуває все більше рис героя класичного роману Маркеса «Осінь патріарха». Осінь патріарха Путіна, який стрімко втрачає останні надії на гідний відхід від влади, почалася «кримською весною».
Нагадаємо, що головний герой роману Маркеса ‒ латиноамериканський диктатор, який правив безіменною країною на узбережжі Карибського моря чи то 100 років, чи то набагато більше. Ніхто точно не знає скільки, але так багато, що у деяких закрадалися сумніви щодо самого факту його існування. Цей же генерал ‒ збірний образ усіх автократів, які засиділися при владі. Сюжетна лінія насичена різними подіями, часто абсолютно сюрреалістичними, оскільки про життя диктатора ми дізнаємося на підставі різних чуток, переказів і легенд.
Підлабузники і спецслужби за допомогою відвертих фальсифікацій створювали для генерала ідеальну картину світу, де народ покірно любить його, шанує як рятівника батьківщини і навіть чудотворця
Владолюбний патріарх плів нескінченну путину інтриг, розкушував змови, жорстко придушував будь-які спроби чинити спротив. Підлабузники і спецслужби за допомогою відвертих фальсифікацій створювали для генерала ідеальну картину світу, де народ покірно любить його, шанує як рятівника батьківщини і навіть чудотворця. Поступово він втрачав останні крихти адекватності, енергію і сили правити, залишившись лише зі своїми страхами і глухим відчаєм. Відчуття нескінченної самотності абсолютної влади проходить через весь роман, наростаючи до його завершення.
Путін, звичайно, ще ніякий не старець. Навпаки, він перебуває у золотому для політика віці, сповнений сил і енергії. Однак багато рис маркесівського патріарха проглядаються вже досить чітко. Взяти хоча б казково-билинний характер його образу, який так уміло промальовує пропаганда. Часом важко розібрати, де в офіційних хроніках правда, а де ‒ сюрреалістична абстракція. Цей чоловік балував тигренят і допомагав стерхам, на його плечі впала місія порятунку Криму і Донбасу від «бандерівців», він знайшов молоду дружину, чи не знайшов, він це взагалі, чи його двійник. Але головне ‒ він безмежно любить владу і не готовий поступитися малою її дещицею, не готовий пожертвувати крихітною дрібкою заради майбутнього. Після весни 2014 року він втратив будь-яку надію уникнути долі Брежнєва, з яким у нього, звичайно, набагато більше спільних рис, ніж з кривавим Сталіним. Для першого точкою неповернення став Афганістан, для другого ‒ Крим.
Країна Путіна живе своїм сьогоденням і, подібно до країни маркесівського генерала, змирилася зі своєю долею, занурюється у тривале лихоліття, в осінь свого патріарха
Тим часом країна Путіна живе своїм сьогоденням і, подібно до країни маркесівського генерала, змирилася зі своєю долею, занурюється у тривале лихоліття, в осінь свого патріарха. Ідея урочистого маршу «русского мира» її вже не гріє, її ніщо вже не гріє, вона просто живе, якось «тримається». Вкрай низька явка на цих виборах ‒ це не латентні голоси проти влади і не за неї, це голоси байдужості до неї і абсолютне невір'я у свою здатність щось змінити. Високий відсоток голосів за владу ‒ це не її підтримка, це страх щось змінити. Згодом триматися далі буде все важче, а сил поворухнутися ‒ ще менше.
У цій країні Крим, з якого почалася осінь її патріарха, виступив у якості заручника. З Криму і «кримської весни», почалася осінь Путіна, з повернення Криму почнеться і звільнення Росії від спадщини свого патріарха. Коли це станеться, не знає ніхто. Може, через 10 років, а може ‒ через 100, але для того, щоб будувати майбутнє, треба буде неодмінно позбутися заручників минулого. Прощання зі спадщиною патріарха буде болючим. Щоб отримати багато в майбутньому, доведеться віддати ще більше зараз, позбутися ілюзій і фобій імперії, павутини і пилу старості.
Іван Сергєєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
