Спеціально для Крим.Реалії
Феномен російських 85 відсотків пропутінських настроїв прийнято пояснювати по-різному. Хтось говорить про незмінну тягу росіян до імперії. Хтось ‒ про історичний досвід симпатій до «царя» (і не менш історичний досвід нелюбові до бояр). Хтось шукає причини в успіхах російської пропаганди, що зуміла переконати аудиторію, що Путін ‒ це і є Росія. Насправді, кожна з цих причин не виключає інші, всі вони рівною мірою можуть співіснувати одночасно. Але до всього перерахованого потрібно додати ще один фактор ‒ забобони.
Так уже вийшло, що останні півтора десятиліття життя Росії стали, можливо, найбільш ситим періодом у всій історії існування країни за останні сторіччя. З одного боку, допомогли ціни на нафту, а з іншого ‒ соціальний договір, за яким росіянам платили за відмову від їхніх політичних свобод. У результаті прихід до влади Володимира Путіна, який збігся з періодом зростання цін на вуглеводні, став, одночасно, відправною точкою. Тією самою, із якої для середньостатистичного обивателя розпочався період зростання його особистого добробуту.
Головне питання нульових ‒ розмір ставки за кредитом на автомобіль і умови видачі іпотеки. Вперше за довгу історію житель глибинки зміг дозволити собі відпочинок у Туреччині чи Єгипті. Державне існування на одній сьомій частині суші для мільйонів людей було зведене до облаштування персональних квадратних метрів і заміських шести соток. Сита реальність, недосяжна навіть на піку існування того ж Радянського Союзу.
І особливість усього цього була в тому, що весь цей споживчий рай збігся з періодом риторичного «вставання з колін».
Російському обивателеві прищепили умовний рефлекс: державна гра в імперію для кожного з них означала зростання особистого добробуту
По суті, російському обивателеві прищепили умовний рефлекс: державна гра в імперію для кожного з них означала зростання особистого добробуту. Відчуття, що час працює на тебе, а завтрашній день буде кращим за вчорашній, вселяє в людину лояльність. Схема проста: ти не заважаєш державі грати в свої ігри, а вона у відповідь не втручається у твої. Ти говориш соціологам те, що потрібно Москві, а вона не заважає тобі виплачувати кредит на ремонт. Формат забобони ‒ не кличте ведмедя на ім'я, інакше він прийде до тебе вночі. «Не поминай намарно», «не проти ночі буде сказано», і взагалі ‒ «нема чого каркати й наговорювати». Живемо не гірше за інших, і слава Богу.
Інерцію не скасуєш. Навіть тоді, коли колишній формат існування став неможливим, це не змінило одномоментно модель поведінки. Тим більше, що перебої у прибутках, що розпочалися не так уже давно, поки не стали масштабними, й залишається надія, що цей тренд буде недовгим. А тому ми продовжуємо спостерігати ні що інше, як дотримання соціальної забобони: обиватель підтримує звичний ритуал, щоб порушення цього ритуалу не спровокувало зміну статусу-кво.
Людську природу не змінити. З цієї ж причини люди плюють через плече, не люблять чорних кішок і носять амулети. Ніщо з цих заходів не допоможе кар'єрі, не вбереже від проблем і не гарантує успіху. Але принцип «раніше збігалося, так чим чорт не жартує» ніхто не скасовував. Якщо раніше патріотична риторика супроводжувала особисте збагачення, то чому б не продовжити її й далі підтримувати. Тим більше, що це не вимагає від тебе ніяких діяльних зусиль.
Злам прикмети відбудеться лише тоді, коли не залишиться ілюзій. Коли виявиться, що «бути патріотом» ‒ це не отримувати облаштований побут, а навпаки ‒ його втрачати
Злам прикмети відбудеться лише тоді, коли не залишиться ілюзій. Коли виявиться, що «бути патріотом» ‒ це не отримувати облаштований побут, а навпаки ‒ його втрачати. Коли гра в імперію призводитиме не до зростання особистого добробуту, а навпаки ‒ до необхідності економити на маслі на користь гарматам. Коли взаємозв'язок «я за Путіна = я живу добре» перестане бути даний у відчуттях.
Забобони живучі. Але рівно до того часу, поки не перетворюються на свою протилежність.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
