Кілька років тому директором київського видавництва «Стилос» Оленою Бондаренко й автором цих рядків була задумана книга спогадів про Петра Григоренка. Під час підготовки видання було записано інтерв'ю й зібрані матеріали, деякі з яких ми пропонуємо увазі читачів у публікаціях, присвячених дню народження Петра Григоренка 16 жовтня.
Велика частина матеріалів цієї книги ‒ свідчення тих, хто знав генерала-правозахисника особисто. Один із них ‒ активіст кримськотатарського національного руху Гомер Баєв. Із Петром Григоровичем він познайомився 1968 року.
Баєв розповідає, що до чергової річниці депортації кримськотатарського народу 18 травня 1968 року до Москви з різних регіонів стікалися великі групи кримських татар ‒ щоб висловити протест владі, яка, попри ухвалені рішення про реабілітацію народу і його право жити на батьківщині, відмовлялися прописувати кримських татар у Криму.
Серед тих, хто прямував до Москви, був і Гомер Баєв. Коли активісти прибули, московські відділення міліції були вже забиті кримськими татарами, яких відловлювали в усьому місті, керуючись антропологічними ознаками. Заарештованих кримських татар відсилали на Казанський вокзал, де садили в потяги й висилали до місць, звідки вони приїхали.
Баєва «правоохоронці» теж спробували насильно «випровадити» з Москви. Але на першій же станції він разом із Ролланом Кадиєвим вистрибнув із потяга. Вони повернулися до Москви й одразу ж зателефонували Григоренку.
«Чому про виступ кримських татар мовчать західні журналісти?», ‒ запитали його друзі.
«Вони чекали вас на Красній площі», ‒ відповів їм генерал. Григоренко пообіцяв, що незабаром сам приїде до Криму.
Дійсно, в червні 1968 року він прибув до Криму, влаштувавшись працювати вантажником у Ялті. Час від часу Петро Григорович приїжджав із Ялти до Сімферополя, спостерігаючи й беручи участь у демонстраціях протесту кримських татар, яких влада категорично відмовлялася прописувати на батьківщині. Враження від цієї поїздки Григоренко докладно описав у своїй книзі «У підпіллі можна зустріти тільки щурів».
Тоді, щоб захищати кримських татар, потрібна була велика мужністьГомер Баєв
Баєв продовжує: «Поїхав Петро Григорович із Криму до Москви наприкінці серпня 1968 числа 25-го чи 26-го, а 29 серпня мене заарештували, висунувши важку статтю ‒ «антирадянська агітація і пропаганда». Якось раз мене викликали на допит, де мене познайомили з моїм адвокатом. Мені він із першого погляду дуже не сподобався ‒ нагадував гебіста. «Я вас захищатиму», ‒ каже він мені. «Мені адвокат не потрібен, я сам себе захищатиму, ‒ відповідаю я... І тут він передає мені лист від матері й від Петра Григоровича, в якому Григоренко повідомляє, що це учень відомого адвоката Софії Каллістратової Микола Монахов, і просить не відмовлятися від захисту, оскільки через адвоката він зможе отримувати інформацію про хід процесу. Так я познайомився з адвокатом Миколою Монаховим ‒ ерудованою й порядною людиною, із якою згодом дуже подружився... Тоді, щоб захищати кримських татар, потрібна була велика мужність».
У квітні 1969 року Гомера Баєва судили в Криму, він отримав три роки ув'язнення. А через кілька днів на початку травня 1969 року в Ташкенті був заарештований Петро Григоренко...
Учасник кримськотатарського національного руху, політв'язень радянських часів, нині вже покійний Ескендер Куртумеров із Мелітополя згадував: «Мені пощастило знати і спілкуватися з Олексієм Костеріним, Іллею Габаєм, Генріхом Алтуняном, Петром Якіром, Віктором Красіним, Петром Григоренком ‒ людьми, які зіграли велику роль у демократизації радянського суспільства. З Петром Григоровичем Григоренком я познайомився 1966 року, коли разом із Решатом Джемілєвим приїхав до Москви. Решат зателефонував Петру Григоровичу, і він запросив нас до себе додому. Зустрів нас Григоренко дуже радо, зав'язалася бесіда. Він багато й детально розпитував нас про долю і становище кримських татар».
Згодом Куртумеров неодноразово бував у сім'ї Григоренків, і завжди його тут чекали гостинність і теплий прийом. Як розповідає Куртумеров, «московська квартира Григоренка була штабом, де ми отримували інформацію. Петро Григорович писав нам, на що треба звернути особливу увагу. Фактично він був координатором наших дій. У наступних зустрічах він радив створювати громади кримських татар у Криму й Запорізькій області, куди поступово переїжджали кримські татари. Григоренко навіть написав проект Статуту земляцтва кримських татар».
А ще Петро Григорович передавав через Ескендера листи родичам у село Дмитрівка Запорізької області, яке розташоване в декількох десятках кілометрів від Мелітополя. Григоренко був уродженцем цих місць ‒ він народився в селі Борисівка Запорізької області.
Найбільше, за словами Куртумерова, у Григоренку приваблювали такі його риси як мудрість і простота, а також те, що «він ніколи не ставив себе вище за співрозмовника
Найбільше, за словами Куртумерова, у Григоренку приваблювали такі його риси як мудрість і простота, а також те, що «він ніколи не ставив себе вище за співрозмовника, був дуже сміливим і правдивим».
1973 року Ескендер Куртумеров був заарештований і засуджений за статтею 187 КК УРСР (аналог статті 190-1 КК РРФСР) на два роки позбавлення волі. Довгі роки, до самої смерті він прожив у Мелітополі, до Криму не повернувся.
«Невід'ємною частиною сучасної історії кримськотатарського народу» називає Петра Григоренка голова й один із засновників Асоціації кримських татар США Фікрет Юртер.
Юртер близько спілкувався з правозахисником і його сім'єю вже в період еміграції Петра Григоровича.
«Страждання невинних жертв депортації глибоко схвилювали його. Етнічний українець сприйняв біль кримських татар як свій власний, і до кінця своїх днів, до 1987 року, він безкорисливо боровся за справедливу справу репатріації й відновлення національних і громадянських прав кримськотатарського народу», ‒ зазначає Фікрет Юртер.
Навіть у важкий для генерала час у вигнанні «вимушений відрив від Батьківщини не заглушив голос Григоренка. Й у вигнанні він продовжував боротися за справедливе діло, і доля кримських татар не була останньою в переліку його турбот. Ті деякі роки, що він прожив за кордоном, були насичені поїздками, виступами й лекціями, що привертають світову увагу до проблем прав людини в СРСР».
Фікрет Юртер розповідає такий епізод.
1983 року він був присутній на конференції з прав людини, що відбувалась у Франції. Організатори запланували для його доповіді з кримськотатарської проблеми лише 15 хвилин, чого було явно недостатньо. Петро Григорович вирішив передати Юртеру свій час, незважаючи на те, що він приїхав до Парижа через океан із метою виступити особисто.
«Пам'ять про генерала Григоренка, як і раніше, жива в серцях кримських татар. Завдяки спільним зусиллям Меджлісу кримськотатарського народу й української громади Криму в центрі міста Сімферополя встановлений пам'ятник легендарному генералу, на його честь названі вулиці в низці населених пунктів», ‒ закінчує свою розповідь Фікрет Юртер...
(Далі буде)
