Пристрасті навколо російської мови в Україні не вщухають. Днями у Дніпрі та Ужгороді назбирали підписів під петиціями на захист «мов меншин» – насамперед російської. У той же час активісти намагаються протидіяти російській мові в освіті, бо нею можна передавати «сепаратистський світогляд». Вирішенням питання могло би стати скасування монополії Москви на російську мову. Врешті-решт, український внесок у формування сучасної російської мови є чи не найбільшим. Нащо ж відмовлятися від такої спадщини?
Володіти двома мовами – краще, ніж однією. А трьома, чотирма – ще краще. Тому ідея витіснення російської мови з системи освіти хибна, як на мене. Російська мова – надбання не виключно Росії. Це й України надбання. Згадаймо колосальний вплив української мови на формування теперішньої російської.
«В XVI-XVII століттях російська мова та література переживають глибокі перетворення, а «український вплив серед всіх інших – польського, німецького, грецького, білоруського – був домінуючим, найбільш ефективним і тривалим». На думку низки дослідників, вже з XVII століття «усі традиції і форми застосування церковно-слов’янської мови для світської літератури йдуть з України», – пише Олена Шимко з Ужгородської богословської академії імені святих Кирила і Мефодія у доповіді «Третій південнослов’янський вплив в синхронії і діахронії».
Варіант мови, спільний для півдня та півночі, розробляли у Києві, наголошує дослідниця. Цьому сприяв досвід використання книжної мови для потреб нерелігійного спілкування, тобто «проста мова», який мали у Києві та не мали у Москві.
Це був доробок таких значних постатей, як Симеон Полоцький, Феофан Прокопович, Стефан Яворський (усі вони є представниками школи Києво-Могилянської академії). Потім пріоритети змінились на запозичення з Західної Європи, але той вплив із Києва лишив у російській мові помітні й до сьогодні сліди.
Українська впливала на мову Росії й потім. Через російських письменників, пов’язаних з Україною (від Гоголя до Ільфа з Петровим та від Булгакова до Віктора Некрасова), – на книжкову мову. Через всесоюзні кампанії на кшталт Цілини, «комсомольських будівництв» у Сибіру, через заробітчан «на сєвєрах» – на повсякденну російську.
Ідея про те, що треба зруйнувати монополію Росії на російську мову, ми з друзями обговорювали як напівжарт. Проводили паралелі з американською англійською. Вона відрізняється від британської і фонетикою, і лексикою, і семантикою. Але ж насправді це не зовсім жарт, бо формування «української російської» мови вже йде. І це зовсім не те, що сноби звикли називати «суржиком».
Непомітна тверда хода
Йдеться про зміни російської мовної практики в Україні під впливом української мови. Ці зміни часто малопомітні, але явище має глибинний характер. Це відбувається на всіх рівнях – граматичному, лексичному.
Часто можна зустріти, наприклад, заміну дієприкметника калькою з українського – «таким, что не соответствует» замість «несоответствующим». «Прошу признать закон Украины "О лишении В. Януковича звания президента Украины" от 4 февраля 2015 года таким, что не соответствует Конституции Украины (является неконституционным)», – цитують в статті сайт Конституційного суду України. Шарму цитаті додає те, що це, суворо кажучи, російське ЗМІ – «Україна.РУ», яке входить до МІА «Росія сьогодні» Дмитра Кисельова.
Зустрічалося мені «На выполнение закона…» – замість «во исполнение» (калька з «на виконання закону» – найчастіше трапляється в перекладних текстах).
«Несколько лет тому» – цей зворот в російській літературній мові закінчується словом «назад». Але в українській жодного «назада» немає – «кілька років тому», і крапка. І в українській російській це слово теж пішло. До речі, в «білоруській російській» – теж.
«Брать во внимание» («Особенно, если брать во внимание, что и в самих псевдореспубликах, и, тем более, в России…» – УНІАН) – це не змішання виразів «брать в расчет» і «принимать во внимание». Це калька з українського «брати до уваги». З «брать участие» – та сама історія: від «брати участь».
«…образовались очереди из более чем тысячи автомобилей», – пише «Дзеркало тижня». Чи це російська російська мова? Ні, там було б «очереди из более тысячи». А тут маємо українську конструкцію: «Черги з більш ніж тисячі автомобілів». Це – українська російська.
«Видно, что эта тема ему болит» (The Kiev City) – стовідсотково український вислів.
Відмінювання чоловічих прізвищ на -ко (Шевченка, Клименку, Панченком), яке з минулого століття перестало бути літературною нормою в «російській російській» мові, – практично норма в українській російській – під впливом, зрозуміло.
Використання прийменника «про» замість літературного «о» (ось перший-ліпший приклад із «Ліги») відзначено давно, як і використання обороту «как на меня» замість «как по мне».
Про «українську російську» говорять вчені
Багато слів в українській російській отримали нові значення (напр., «громада» в українській російській означає «община», «голова» означає «председатель» – не лише міський, а й «председатель» взагалі: ради, громадської організації). Деякі слова з просторічних стають нейтральними. Скажімо, слово «проулок» в російських словниках марковане як просторічне – а в українській російській його можна зустріти в нейтральному тексті, напрмклад, в поліцейському прес-релізі.
Абревіатури дуже часто використовуються в українській російською без перекладу. Ми в російськомовному тексті зустрінемо і ТОВ (общество с ограниченой ответственностью, ООО), і ФОП (физическое лицо-предприниматель, ФЛП), і ВЦА (военно-гражданская администрация, ВГА), і НЗФ (незаконные вооруженные формирования, НВФ).
Деякі дослідники вважають усі ці особливості просторіччями. Але є й такі, хто наполягає на тому, що формується саме «українська російська». Про це, зокрема, говорив у доповіді «Русофонія: російська російська та українська російська» на V Міжнародному конгресі дослідників російської мови (Московський державний університет, березень 2014) філолог із Таврійського національного університету (Сімферополь) Юрій Дорофєєв.
«…Порівняння російської мови в Росії і в Україні дає підстави стверджувати, що спостерігається стійка тенденція до утворення національних варіантів російської мови. Глибокі розбіжності проявляються в семантиці слів, значення яких тісно пов’язане з побутовою і професійною діяльністю, культурною та офіційно-діловою сферою», – зазначив Дорофєєв.
У цьому світлі суперечки навколо В/НА Україні, – це майже смішно. По-перше, зважаючи на масштаб цієї суперечки на тлі решти мовного процесу. А по-друге, – тому що норма української російської зовсім не зобов’язана співпадати з нормою російської російської.
Мовна безпека України і експансія на Північ
Від філологів-викладачів вишів довелося чути думку, що центр російської мови, центр її нормування все одно лишиться в Росії. Мова, яка не відповідає літературним нормам, сприйматиметься як просторічна і, відповідно, буде програвати у порівнянні з правильною. Мовляв, як не намагайся виокремити закономірності в українській російській, як не створюй норми для цього варіанту російської мови, – вийде смішна «няня Віка» з відомого серіалу, або навіть Вєрка Сердючка.
Так, «масквічі» досить посміялися над «смішним малоросійської акцентом». Проте сьогодні в середовищі російськомовних українських патріотів спостерігаємо цікаву тенденцію. Як колись російські дворяни розмовляли, кокетливо ґрасуючи на французький лад, так цілком освічені патріоти навмисне вживають у російському письмі «шо», «хто», а в усній мові ще й фрикативне [г] замість [ґ].
Вочевидь, таким чином вони відокремлюють свою мовну реальність від російської. І це підводить нас знову до політичного сенсу затвердження української російської.
Коли ми говоримо про паливо та енергетику, всім зрозуміло, що Україна не повинна цілком залежати від держави-агресора – потрібно шукати інші джерела поставок газу. Або релігія: Київський патріархат розуміють як спосіб позбутися від впливу Москви.
А ось мовна безпека, збереження культурного різноманіття України без залежності від мовного диктату Росії, – про це на державному рівні чомусь взагалі ніхто не говорить. Мабуть, тому, що зваженою політикою мобілізуєш електорат – на відміну від радикальних закликів «захистити» або «заборонити». Хоча плоди подібних гасел ми дуже добре пізнали за останні два роки у Криму та на Донбасі.
Затвердження певного статусу саме української російської було б не лише «остаточним вирішенням» мовного питання, а ще й гідним контрнаступом у гібридній війні. Бо мова влаштована так, що норми змінюються слідом за мовною практикою. А російські «користувачі» російської, певен, підхоплять і колоритну лексику, і разом з нею українські риси у граматиці.
Це відбудеться за допомогою соцмереж. І зрештою російська набуватиме українських рис в усьому своєму ареалі. Головне час від часу нагадувати, чиєю мовою розмовляють росіяни.
Олександр Бєлокобильський, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
