Спеціально для Крим.Реалії
Міф про Крим як «первинну купіль хрещення» і «духовне джерело» Росії посідає особливе місце у нашому викладі. Справа не тільки в тому, що він ‒ останній за часом виникнення, але і в тому, що народився він на наших очах, має точну прив'язку до дати і конкретного батька ‒ самого Володимира Путіна. Завдяки деконструкції міфу про горезвісну «сакральну Корсунь» ми можемо побачити процес формування й інших історичних міфів.
У міфу про «сакральну Корсунь» поки що є тільки публіцистична версія, і смію сподіватися, під нього не стануть підтягувати псевдонаукові пояснення. Вже 18 березня 2014 року в «Кримській промові» Путін сформулював релігійну складову претензій Росії на Крим.
«Тут древній Херсонес, де прийняв хрещення святий князь Володимир. Його духовний подвиг ‒ звернення до православ'я ‒ визначив загальну культурну, ціннісну, цивілізаційну основу, яка об'єднує народи Росії, України і Білорусі».
Як бачимо, тут вжите класичне грецьке найменування міста і повторена мантра про «спільність» народів трьох сусідніх держав, яка вже набила оскому. Але вже на листопадовій зустрічі з молодими істориками Володимир Путін змінив риторику і, крім ЦУ, видав слухачам наступну заяву.
«Адже саме в Криму, в Херсонесі, хрестився князь Володимир, а потім хрестив Русь. Від початку первинна купіль хрещення Росії ‒ там.
І Херсонес ‒ це ж що? Це Севастополь. Ви уявляєте, який зв'язок між духовним джерелом і державною складовою, маючи на увазі боротьбу за це місце: і за Крим в цілому, і за Севастополь, за Херсонес? По суті, російський народ багато століть бореться за те, щоб твердою ногою стати біля своєї історичної духовної купелі».
нинішній Володимир в односторонньому порядку «приватизував» вчинений древнім Володимиром «духовний подвиг» хрещення, приписавши його винятково «російському народу»
Варто зазначити кілька важливих моментів. По-перше, від абстрактної риторики про «духовний подвиг» президент РФ перейшов до «точного» позначення Криму в цілому і Херсонеса зокрема як «первинної купелі хрещення» і «духовного джерела» Росії. По-друге, нинішній Володимир в односторонньому порядку «приватизував» вчинений древнім Володимиром «духовний подвиг» хрещення, приписавши його винятково «російському народу». Концепція «духовного джерела» Росії в Криму так сподобалася президенту, що він повторив її в своєму грудневому посланні російському парламенту.
«У Криму... духовний витік формування багатоликої, але монолітної російської нації і централізованої Російської держави. Адже саме тут, у Криму, в стародавньому Херсонесі, або, як називали його російські літописці, Корсуні, прийняв хрещення князь Володимир, а потім і хрестив всю Русь...
І саме на цьому духовному ґрунті наші предки вперше і назавжди усвідомили себе єдиним народом. І це дає нам всі підстави сказати, що для Росії Крим, давня Корсунь, Херсонес, Севастополь мають величезне цивілізаційне і сакральне значення. Так само, як Храмова гора в Єрусалимі для тих, хто сповідує іслам чи іудаїзм».
Цей пасаж чудовий двома складовими. По-перше, з'єднанням в одному реченні словосполучень «древня Корсунь» і «сакральне значення» ‒ мабуть, для посилення ефекту «споконвічність», а по-друге, порівняння Корсуні за значенням з Храмовою горою. Пізніше конструкція «сакральна Корсунь» стала мемом і зажила окремим життям.
На превеликий жаль для нашої історичної публіцистики, Володимир Путін не уточнив, які саме «наші предки вперше і назавжди усвідомили себе єдиним народом»
На превеликий жаль для нашої історичної публіцистики, Володимир Путін не уточнив, які саме «наші предки вперше і назавжди усвідомили себе єдиним народом» і в чому ця єдність виявилася. Мабуть, треба читати в цьому місці «предки народів Росії, України і Білорусії», як у відповідному місці Кримської промови 18 березня.
Цікаво, що теза про Крим як «витоки багатоликої, але монолітної російської нації» може бути інтерпретована у зворотний бік ‒ про Росію як творця «народу Криму», що було зроблене в «Методичних рекомендаціях для шкіл Російської Федерації з проведення уроків і позакласних заходів, присвячених возз'єднанню Росії».
«Саме в межах Росії завершилося формувалося поліетнічного, полікультурного і поліконфесійного народу Криму, воля якого настільки чітко була виявлена в останніх подіях».
Щоправда, що це за «народ Криму», і чим він відрізняється від народу тієї ж Кубані, не зрозуміло. До речі, що Надинський в 1951 році, що Мединський в 2015-му були дуже стримані в характеристиці походу Володимира на Херсонес, згадавши лише поширену помилку про особисте хрещення київського князя в цьому місті. Ніяких «купелей» і «витоків» в їхніх творах не виявлено. А ось Микола Стариков чітко вловив тенденцію.
«Син Святослава князь Володимир 987 року здійснив похід на Корсунь (Херсонес), захопивши місто. Де і прийняв хрещення. Ця історична подія вплинула на всю наступну історію Росії, тому Севастополь несе в собі ще й особливий духовний зміст для нашої держави».
Після початку російської військової операції в Сирії акценти російської державної пропаганди змістилися ‒ і тепер уже ця країна була оголошена «духовним джерелом» Росії
Щоправда, після початку російської військової операції в Сирії акценти російської державної пропаганди змістилися ‒ і тепер уже ця країна була оголошена «духовним джерелом» Росії, причому прямо на шкоду Херсонесу! Але, незважаючи на такі кульбіти, «духовний» аргумент на користь «російського Криму» як і раніше зберігає своє значення.
Міф про «купіль» і «початок» знаменний тим, що кожна з його тез є псевдонауковою, а для спростування більшості з них не потрібні спеціальні знання з історії. Розберемо їх за пунктами.
1. Згідно з п. 1 ст. 14 Конституції Росії,
«Російська Федерація ‒ світська держава. Жодна релігія не може встановлюватися в якості державної чи обов'язкової».
Вже одного цього мало бути достатньо, щоб закрити будь-які розмови про особливу духовну цінність Криму для РФ ‒ релігія не може визначати політику світської держави. Втім, хто і коли сприймав всерйоз російську конституцію?
2. 19 серпня 2013 року (до путінської «сакральної Корсуні») лише 25% росіян правильно відповіли на питання «При якому правителю відбулося хрещення Русі?». А згідно з дослідженням 17 березня 2016 року лише 58% росіян погодилися з тим, що «В Херсонесі, розташованому на території Кримського півострова, були закладені основи самосвідомості російського народу», до того ж, 21% відкинули це твердження.
Загалом, міф хоч і показує позитивну динаміку, але повністю уми жителів РФ не опанував.
Вже понад сто років серед істориків досягнутий консенсус щодо того, що князь хрестився ще до походу на Крим
3. Князь Володимир не прийняв хрещення в Херсонесі. Вже понад сто років серед істориків досягнутий консенсус щодо того, що князь хрестився ще до походу на Крим ‒ або 987 року, або в січні 988 року. На думку Володимира Петрухіна, «...влітку 987 р. до Києва мало прибути посольство на чолі з митрополитом Феофілактом... з пропозицією Володимиру руки принцеси Анни в обмін на хрещення і надання військової допомоги імперії. Хрещення Володимир, як уже мовилося, міг прийняти у Києві на різдвяні свята, які включали і день Василя Великого (1 січня) ‒ святого покровителя імператора і новохрещеного князя, який прийняв царське ім'я «Василь», ‒ і власне свято Хрещення».
Щодо місця хрещення тривають дебати: чи був це сам Київ, чи Василів (нинішній Васильків), ‒ але це навряд чи важливо. Головне, що похід на Херсонес був суто політичним заходом і ніяк не був пов'язаний з духовними пошуками князя Володимира.
І до речі, всупереч повсюдно поширеній думці, відображеній навіть у шкільних підручниках, Херсонес був узятий київськими військами аж ніяк не 988 року, а влітку наступного року.
4. На момент особистого звернення князя Володимира, християнство не було дивиною на Русі. Християнство прийшло на територію сучасної Росії набагато раніше, ніж до Києва, ‒ наприклад, на Північному Кавказі воно було поширене ще в перші століття нашої ери, і чому Володимир Путін ігнорує цей очевидний факт, залишається загадкою. Що ж стосується земель сучасної Росії у складі Київської Русі, то християнство прийшло туди не з Херсонеса, а з Києва, і ще 80 років по тому в Верхньому Поволжі спалахували язичницькі повстання, які з великими труднощами придушували київські дружини.
І виглядає просто дивом, що російському президенту ніхто з консультантів не повідомив ще два безперечних факти з життя стародавньої Русі. По-перше, що бабця Володимира княгиня Ольга прийняла християнство в столиці Візантії Константинополі, а по-друге, що сторіччям раніше в тому ж місці той же обряд пройшов київський князь Аскольд. Загалом, чим нинішній Стамбул не «купіль Росії»? І чи не час з цього приводу там з'явитися «зеленим чоловічкам»?
5. Володимир не міг «звернутися до православ'я» з тієї простої причини, що остаточний розкол Східної (точніше, Східних) і Західної християнської церкви оформився лише 1054 року. І хоча навіть у 10 столітті різниця між Папою Римським і Константинопольським патріархом була очевидною, «звернення до православ'я» у випадку з Володимиром ‒ неприпустиме пересмикування.
Та й взагалі наші літописи, передають обставини прийняття хрещення Руссю, створені вже після церковного розколу, а тому сильно грішать упередженістю проти західного християнства як такого.
6. Ну а що стосується порівняння Херсонеса з Храмовою горою, то тут краще диякона Андрія Кураєва і не скажеш.
«Поєднання слів «храмова гора», «іслам» і «іудаїзм» зовсім не дає в результаті хоч чогось обнадійливого. Зовсім навпаки, це відразу відсилає нас до важкого, багатовікового і нерозв'язного конфлікту...
Для православного християнина (і навіть вже ‒ для російського православного християнина) ніяких таких обов'язків перед Корсунью церковними статутами не передбачено. У православ'ї взагалі немає обов'язкових місць для паломництва. А ті місця, що найбільш привабливі для християнина, розташовані набагато далі від Криму: на Афоні або на Святій Землі. Причому паломники, що брели і їхали до них у 18-19 століттях, в Крим взагалі не заходили. Та й всередині самої православної Російської Імперії той же Київ з його святими печерами, мощами та іконами був набагато привабливішим, ніж руїни Херсонеса».
Отже, християнство на території Росії з'явилося до Володимира, а сам він хрестився не в Херсонесі, так що Крим не є ні «первинною купіллю», ні «духовним джерелом» сучасної Російської Федерації.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
