Доступність посилання

Кримські маневри ракет України. Поразка Росії


Верховний головнокомандувач ЗСУ, президент України Петро Порошенко (посередині), міністр оборони України Степан Полторак (ліворуч) та начальник Генштабу Збройних сил України Віктор Муженко, ілюстраційне фото

Ми вже звикли до того, що не так важлива подія сама по собі, скільки її інформаційний супровід. Стосується це й подій 1-2 грудня, коли вище керівництво України, здавалося б, поставило себе на грань відкритої війни з Росією.

Ракетні випробування у Херсонській області, 1 грудня 2016 року
Ракетні випробування у Херсонській області, 1 грудня 2016 року

Погрози російського ведмедя

Отже, українська сторона заявила, що проводитиме ракетні навчальні стрільби 1-2 грудня в акваторії Чорного моря, в тому числі й у повітряному просторі, який Росія називає своїм. Російська ж сторона почала погрожувала ракетним ударом у разі проведення Україною військових навчань поруч із окупованим Кримом. Попередження про це містилося у офіційному листі Міністерства оборони Росії, яке було адресоване військовому аташе у складі посольства України в Росії.

Загалом склалася цікава ситуація. Україна розглядає Крим як свою територію. Росія – так само. Україна вважає, що має право проводити військові навчання на цій території. Росія ж – навпаки, трактує це як недопустиме. Чи могла б Росія під час проведення навчань вдатися до того, щоб збивати українські ракети, а то й спрямувати удари по українських ракетних установках? Це б означало відверту агресію. Тоді б у нас уже було не АТО, а війна із північним сусідом. Це стало б для Росії чималим ризиком. Адже у випадку таких агресивних дій її певний «прорив» за останній час на міжнародній арені міг би звестися нанівець. Зрештою, є питання, чи готова Росія до повномасштабної війни з Україною?

Але не будемо говорити, що було б. Говоритимемо, що є. Безпосередньо напередодні навчань командування Повітряних сил України заявило, що українська сторона уточнила розміри небезпечної зони виконання пусків у північно-західній частині акваторії Чорного моря, зменшивши її. Тобто Україна пішла на поступки. Ракетні стрільби були проведені. Росія ж до агресивних дій не вдавалася.

Натомість кожна зі сторін отримала свою частку піару. Наші високопоставлені посадовці рапортували, що стрільби успішно проведені. Мовляв, ми Росії не злякалися. І взагалі наша територія простягається аж до Керченської протоки.

Російська сторона, своєю чергою, розповідала, як то вона зуміла завадити українцям проводити повноцінні військові навчання. І що ці навчання нічого не варті. Вважайте – їх не було.

Словом, кожен мав свою правду.

Маленька поразка Росії

Ми не знаємо, хто був ініціатором цих ракетних стрільб – чи це була суто українська ініціатива, чи нам це підказали партнери, чи це стало результатом спільного рішення нашої влади й наших союзників. Звісно, це військова таємниця. Хоча ця таємниця багато б що прояснила – зокрема, у невійськовій сфері.

Не менш важливий контекст цих навчань. Останнім часом російські військові продемонстрували певні успіхи в Сирії. Не секрет, що сирійські урядові війська забезпечуються й інструктуються росіянами. Ці успіхи стали можливими передусім завдяки російській авіації. На жаль, в Україні за роки незалежності нищилася не лише авіація, а й також протиповітряна оборона. Те, що від них залишилося, не викликає особливого захоплення. Авіація у війні на Донбасі застосовувалася дуже мало. Тобто тут повітряних війн не велося. Але якби Росія спробувала застосувати авіацію, втрати української армії були б значними. Тому українській стороні важливо було показати, що ми відновлюємо ракетні війська й протиповітряну оборону.

Чого добилася під час проведення цих маневрів російська сторона? За великим рахунком, не так і багато. Вона ніби відстояла свою «суверенну» територію окупованого Криму. Сюди українські ракети не ризикнули залетіти. Власне, Росія в черговий раз постала в образі країни, яку бояться. Підіграли тут їй також деякі наші посадовці й мас-медіа, котрі говорили про «непередбачуваність Росії».

Проте в цій піар-війні все ж виграла Україна.

По-перше, ракетні стрільби викликали справжню істерику в північного сусіда. Хоча, за великим рахунком, вони загроз для Росії не становили. Принаймні ця істерика виглядала не найкращим чином і не думаю, що додала їй іміджевих балів. Росія повелася як типовий агресор – наприклад, чого вартували заяви її керівництва, що вона ладна завдати ударів по українських пускових установках. Це могло справити позитивне враження в очах росіян, але аж ніяк в очах міжнародної громадськості.

По-друге, своєю агресивною істерикою Росія знову привернула увагу до кримської проблеми.

Нарешті, по-третє, Україна, провівши ракетні стрільби, продемонструвала, що здатна захищати свою територію і свій повітряний простір. Тому, якщо почнеться широкомасштабна агресія Росії проти Української держави, для російських військ це не буде легка прогулянка. Росія момент бліцкрігу щодо України втратила. Будемо сподіватися – безповоротно.

На тлі реальних та уявних успіхів Росії (нідерландський референдум, обрання президентів-соціалістів у Молдові й Болгарії, які демонструють проросійські симпатії тощо), ракетні стрільби в Україні поблизу Криму хай і невелика, але поразка ядерної «супердержави». Будемо сподіватися, що її великі поразки ще попереду.

Петро Кралюк, проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

ЗВЕРНИ УВАГУ!

В ІНШИХ ЗМІ

XS
SM
MD
LG