Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Щороку в січні російські мас-медіа нагадують: «П’яний Хрущов віддав Крим Україні!». А тепер вони ще й додають, полегшено зітхаючи: «Ми врешті-решт виправили злочин дурнуватого п’яниці!».

…У спогадах академіка Бориса Чертока, заступника уславленого головного конструктора Сергія Корольова з питань управління ракетно-космічними комплексами, я прочитав дещо несподівану річ. Оскільки Черток на цю тему висловлюється, поєднуючи свої висновки з конкретними фактами, то від написаного ним не випадає відмахнутися. Йдеться про те, що без Хрущова та хрущовських реформ в економіці – без її децентралізації, без створення регіональних раднаргоспів, – СРСР ніколи б не послав у космос ані перший штучний супутник Землі, ані першого космонавта планети.

Хрущов, на думку академіка Чертока, за всієї своєї імпульсивності вмів ухвалювати стратегічні рішення (хоч і не завжди правильні) і брати відповідальність на себе, а раднаргоспи – територіальні органи управління економікою певних регіонів – діяли оперативно й ефективно, коли потрібно було за короткий час створити нові зразки космічної техніки. Сергій Корольов створив величезну горизонтальну мережу, що працювала на космонавтику. Хрущова замінив Брежнєв, який уникав радикальних змін, не здатен був ухваювати стратегічні рішення й відновив сталінську міністерську вертикаль керування економікою. Створена Корольовим система виробничої кооперації розпалася, розвиток радянської космонавтики істотно загальмувався, настала кількарічна пауза в пілотованих польотах (посеред якої сталася трагічна загибель Комарова на «Союзі-1»), а місячна програма взагалі полетіла шкереберть.

До чого це я? А до того, що Микита Хрущов, якого прийнято зображувати ледь не неписьменним, свавільним і вічно п’яним мужиком, у багатьох випадках виявлявся найтверезішим серед радянського керівництва. Ця його якість уповні виявилася і наприкінці 1953-го, після того, як у вересні він став першим секретарем ЦК КПРС (що за тодішніх політичних розкладів, утім, означало лише третє місце у владній команді) і взявся за справи. В тому числі й за кримські проблеми, до яких він давно вже приглядався.

Хрущов був людиною непосидющою, зовсім не кабінетного типу, й усі проблеми волів розв’язувати на місці, при цьому спілкуючись із «посполитими»

Сталін останні півтора десятка років свого життя майже нікуди не виїздив із Москви, крім як для відпочинку на Чорноморське узбережжя Кавказу й на зустрічі «великої трійки» до Тегерана й Берліна. Побував він на початку 1945-го й у Криму, на Ялтинській конференції лідерів трьох великих держав, – але міг бачити там із віконця броньованого лімузину лише «потьомкінські села» вздовж траси. Натомість Хрущов був людиною непосидющою, зовсім не кабінетного типу, й усі проблеми волів розв’язувати на місці, при цьому спілкуючись із «посполитими». Тож не дивно, що невдовзі після здобуття посади він вирушив до Криму, звідкіля до ЦК надходили тривожні сигнали.

На півострові першого секретаря зустріли натовпи російських переселенців, які кричали: «Нас пригнали на смерть!», «Нас обдурили!», «Ми тут усі приречені!». Справді, ситуація на півострові була жахливою навіть за радянськими мірками. На час приїзду Хрущова в усьому Криму було лише 18 магазинів м’ясопродуктів, вісім молочарень, дві крамниці з продажу тканин, дев'ять – взуття, п'ять – будівельних матеріалів і 28 книгарень. І це на значно більш ніж півмільйонне населення! Повністю припинилася торгівля овочами й картоплею в державному секторі. І не дивно: порівняно з 1940 роком площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область 1953 року не досягла довоєнного рівня. А той, у свою чергу, істотно поступався дореволюційному.

Судіть самі. 1913 року середній урожай збіжжя в Криму становив 11,2 центнерів на гектар, 1940-го – 10,7 центнера на гектар, а 1950-го – 3,9 центнера на гектар. Урожайність провідної зернової культури – озимої пшениці – відповідно становила 13,1, 11,5 і 4,4 центнера на гектар. Тобто, якщо колгоспно-радгоспний лад (із його тракторами, комбайнами й державним плануванням) хоч і мав наслідком деградацію сільського господарства (не лише в Криму, а й у всьому СРСР), але не надто значну, то депортація корінних кримських народів і втрати кримчан на фронтах війни, поєднані з заселенням півострова вихідцями з центральної Росії, мали воістину катастрофічні наслідки. Ось ще одна група цифр. 1913 року кримські селяни одержували в середньому 5 центнерів на гектар соняшника, 1940-го – 5,8 відсотка (з цією культурою був хоч невеликий, але прогрес), а 1950 року врожайність соняшника в Криму впала до 1,7 центнера на гектар. Коментарі зайві...

Знамениті кримські виноградники, що були основою виноробства півострову, за рідкісними винятками, закладали ще до революції; після 1944-го їх доглядали вкрай недбало й невміло, тому їхня врожайність не перевищувала 10–12 центнерів на гектар. Тим часом до війни навіть на старих виноградниках урожайність сягала 50–60 центнерів на гектар. Тваринницькі ферми в більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/54 року лише на 37 відсотків забезпечені кормами. На весь Крим нараховувалося тільки шість теплиць. Овочівництво й садівництво не досягли довоєнних показників і були неспроможні задовольнити потреби навіть місцевого населення, не кажучи вже про інші регіони. Відтак 1953 року область не лише повністю провалила всі державні плани, а й опинилася на межі масового голоду.

Як же сонячний і родючий Крим дійшов до такого життя? Нагадаю, що у травні-червні 1944 року Кремль вдався до депортації з півострова приблизно 200 тисяч кримських татар і 50 тисяч греків, вірменів і болгар. До їхніх будинків були переселені колгоспники з центральних областей Росії й (у не надто значній кількості – ледь більш ніж 10 тисяч осіб) із України. 25 червня 1946 року Верховна Рада Російської Федерації ухвалила закон про перетворення Кримської автономної республіки на звичайну область у складі Росії.

Але півострів «звичайною областю» не став і не міг стати. Переселенці з лісових і лісостепових зон Росії ніяк не могли призвичаїтися до клімату і специфіки ведення господарства в Криму. Це стосувалося не тільки сільської місцевості, а й міст. Адже, скажімо, займатися прибережним рибальством чи будувати споруди з ракушняка приїжджі не вміли. Як наслідок, за повоєнне десятиліття в Феодосії, де було зруйновано 40 відсотків житлового фонду, вдалося централізовано спорудити лише один восьмиквартирний будинок. А в Керчі звели аж два таких будинки, один із яких віддали під міську дитячу лікарню. Керівництво ж Російської Федерації після влаштованого Сталіним наприкінці 1940-х погрому республіканських управлінських кадрів лише безпорадно спостерігало за ситуацією на півострові…

Після відвідин півострова Хрущов негайно вилетів до Києва, щоб організувати термінову допомогу Криму й переселення туди жителів УРСР зі степових районів – тих, хто «любить садочки, кукурудзу»…

Однак серед моря хаосу й занепаду траплялися й оази відносного добробуту й господарського благополуччя. Наприклад, у колгоспі імені Калініна, де, за повідомленням «Крымской правды», буквально за два роки 86 сімей, які переселилися з Чернігівщини, підняли занедбане господарство буквально з нуля, та в інших місцях, де оселилися згадані вже 10 тисяч українців. Тож не випадково після відвідин півострова Хрущов негайно вилетів до Києва, щоб організувати термінову допомогу Криму й переселення туди жителів УРСР зі степових районів – тих, хто «любить садочки, кукурудзу»…

Керівник республіканської парторганізації Олексій Кириченко пручався: він не хотів брати «під своє крило» депресивний регіон. Тоді Хрущов узяв його з собою до Москви; доповідь першого секретаря про ситуацію в Криму, кримські враження, підкріплена численними документами й експресивними описаннями катастрофи, мала наслідком те, що кремлівське керівництво дійшло думки – іншого варіанту порятунку, крім негайної передачі Криму до складу УРСР, немає (хоча, теоретично такий варіант існував – повернути на півострів депортованих, але це було зі зрозумілих причин абсолютним табу).

Іншими словами, ініціатива передачі Криму до складу УРСР дійсно належала Хрущову, але відповідне рішення належало не йому. Першою особою в СРСР тоді був голова Ради міністрів Георгій Малєнков, який головував на засіданні президії ЦК КПРС, де ухвалювалося це рішення. Далі в ієрархії йшов вірний сталінець В’ячеслав Молотов – перший заступник голови Ради міністрів. Хрущов, як уже говорилося, був у Кремлі тільки третім. Оформлене ж рішення це було з дотриманням усіх норм радянської бюрократичної машини спершу у вигляді постанови президії Верховної Ради СРСР за підписом Климента Ворошилова, а потім такого закону СРСР від 26 квітня 1954 року:

«Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік ухвалює:

1. Затвердити Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

2. Внести відповідні зміни до статей 22 і 23 Конституції СРСР».

Позитивні результати не забарилися. Наведу один лише факт: уже 1958 року обсяги житлового фонду на півострові, майже вщент зруйнованого війною й депортацією корінних народів, перевищили довоєнні…

Передача Криму Україні належить до однієї з найбільш тверезих і раціональних ініціатив Микити Хрущова, якщо оцінювати тодішні події під оглядом життєвих інтересів пересічних кримчан

Отож передача Криму Україні належить до однієї з найбільш тверезих і раціональних ініціатив Микити Хрущова, якщо оцінювати тодішні події під оглядом життєвих інтересів пересічних кримчан. Цікаво, що на якийсь час більшістю населення півострова стали українці, тож почали виходити газети українською мовою й відкриватися українські школи, але Кремль схаменувся й почав заселення благодатної землі відставниками (військовими, ґебістами, партноменклатурниками) та їхніми сім’ями… А на додачу Хрущову хтось із тодішніх ідеологів (відповідні документи донині засекречені, тому невідомо, хто саме) підкинув ідею «розгорнутого будівництва комунізму», однією зі складових якого є «досягнення повної єдності націй», при цьому російська мова стане «спільною мовою міжнаціонального спілкування і співпраці всіх народів СРСР». Що ж, Хрущов щиро хотів поліпшити життя простих людей, але цього разу обрав для досягнення своєї мети негідні методи.

Та повернімося до спогадів академіка Чертока. Згідно з ними, саме Хрущов, уже ставши першою особою в СРСР, санкціонував 1959 року будівництво під Євпаторією Центру керування космічними об’єктами. Відтак завдяки «п’яному Микиті» Крим посів гідне місце в історії космонавтики…

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG