Доступність посилання

Львів – Кутя, коляда, пампухи, відпочинок. Власне, так більшість уявляють традицію Різдва. Втім, унікальність України в тому, що кожен регіон має свої особливі різдвяні обряди і традиції, які укладались століттями. Попри велику схожість є й відмінності. Цьогоріч уперше львівський Національний музей представив активну виставку «Гуцульське Різдво» й у її рамках проводить майстер-класи. Тут можна оглянути понад 500 експонатів, тобто речей, які були в ужитку людей у ХІХ-ХХ століттях.

​Довгий стіл-скриня, лавки, вишита скатертина, глиняний косівський посуд, свічник-трійця, на стінах ікони, мальовані на склі й дереві, а ще вивішені качани кукурудзи, а під столом сіно. Такий гуцульський інтер’єр на Різдво велика рідкість сьогодні. Хіба де-не-де поодинокі родини зберегли таку автентику, але радше, щоб заманити туристів. Тому потрапити в таку автентичну оселю можна хіба завдяки музейним експонатам, але під склом вони мертві. Львівські митці намагалися відтворити цю атмосферу Різдва, хоч і в музейних залах. Використавши багаті фонди Національного музею імені Андрея Шептицького, за старими фотографіями відтворили гуцульську оселю ХІХ – початку ХХ століття на Святвечір.

«На центральній стіні, що була навпроти дверей, висіли хатні ікони, на склі й на дереві. Такі ікони були у кожній хаті. Традиційно були сирні коники, кукурудза, вішали також і писанки. Ми хотіли показати поєднання християнських традицій і отих поганських, які тісно переплітаються на Гуцульщині. Донині існує традиція закликання господарем на Святий вечір душ померлих», – розповідає мистецтвознавець Любава Собуцька.

Мешканці гір – бойки, лемки, гуцули – мають спільні традиції вшанування Різдва. Це і 12 страв, щоправда, кожен зберігає свої особливі рецепти, на Святвечір під столом стелять солому, часник кладуть по краях столу, у кімнаті ставлять дідуха, обов’язково пам’ятають про тих, хто відійшов у світ вічний. У багатьох родинах донині збереглися родинні шопки. На Святвечір сім’я колядує вдома, а вже на Різдво колядники ходять від оселі до оселі, приносячи радісну вістку в найвіддаленіші гірські хати. У Західній Україні колядники ходять із вертепами.

«Традиція жила й до сих пір живе. Тут іде розповідь про колядників. Усі мають топірці, і колядники 7 січня виконували ритуальний танець «Плєс» перед церквою. Це давній архаїчний танець, підкидаючи вверх топірці. Потім колядники йшли колядувати до осель і різних присілків. Їх могло бути від 6 до 14. У гурті неодмінно був «Береза» – очільник, який провадив гурт колядників, що саме колядуватимуть, до якої хати йтимуть, він розпочинав коляду. «Трембіташ», за звукуом трембіти люди й визначали, де колядники колядують. «Скрипичник» (це скрипаль), який акомпанує коляді, «Кінь», впливовий ґазда, який носив за собою скарбонку», – розповідає Любава Собуцька.

Гроші колядники збирають на конкретні потреби громади села. Колядування донині лунає горами, а коляда в оселі затягується й до трьох годин. Колядники до хати приносять гуцульському ґазді добру вістку – про народження Ісуса Христа. Колядування – справа винятково чоловіча, старші люди навчають молодих. Так і передається традиція з покоління в покоління. Кращий посуд, найгарніший одяг люди традиційно тримають лише на свята. На жаль, правдиві святкові строї Гуцульщини ХХ століття, здебільшого можна побачити на виставках.

Зберегти ідентичність – надважливо

«Різдво на Гуцульщині відрізняється від багатьох етнічних груп, має своє обличчя, яке інакше, аніж у бойків, наддністрянців, подолян. Тут синтез мистецтва. Мистецтво має найбільший вплив, коли є різні форми – слово, музика, скульптура, архітектура. На Гуцульщині поєднання християнських і язичницьких традицій. Найголовніше, що в мистецтві це збереглося. Національне, глибинне треба популяризувати. А як сприйме сучасник це складне питання, слід правильно зацікавити», – говорить професор, представник гуцульського товариства у Львові Михайло Гнатюк.

Щоби зацікавити людей, музейники логічно й тематично скомпонували різдвяну виставку, зробили її наглядною завдяки понад півтисячі унікальних експонатів, організували майстер-класи для дітей із виготовлення сирних коників і малюнку на склі. Найважливіше не лише, що зуміли передати атмосферу Різдва, яке є передусім родинним святом, а мають на меті замилувати традиціями й обрядами сучасників, навчити шанувати ще те, що не цілком втрачене. Адже в гірській місцевості давні традиції забуваються й перероджуються в атракції для туристів. Лише поодинокі старші люди в горах мають у собі глибоку внутрішню ідентичність, розуміючи, що це дар Бога й дароване їм горами.

Загрозливі цивілізаційні процеси для автентичної культури тривають уже десятиліттями. Гуцули втратили не лише свої давні вишиванки, посуд, прикраси, ікони, які в них масово скуповували в 90-х, але і втрачають свій гуцульський діалект, традиції й культуру. Залишились поодинокі справжні майстри, які плекають давню традицію, не піддаючися спокусі туристичного попиту.

XS
SM
MD
LG