Мустафа Халілов ‒ патріарх кримськотатарського національного руху

У січні 2017 року ‒ 120-річний ювілей найстаршого учасника кримськотатарського національного руху, педагога, фронтовика Мустафи Халілова.

Він народився 1897 року в Криму, в селі Аджи-Болат Сімферопольського повіту в родині сільських інтелігентів. Його батько, Сейтхаліл-аг'а, закінчив медресе, мати, Моміне-ханум, вчилася в сільській школі. Мустафа був найстаршою дитиною у великій родині, де, окрім нього, було ще шестеро дітей.

Хлопчика віддали на навчання в земську школу в селі Отаркой, де він освоїв російську мову. 1917 року Мустафа вступив до знаменитого Зинджирли-медресе в Бахчисараї, де провчився до січня 1918 року.

Його заповітною мрією було перекласти іншими мовами священну книгу мусульман Коран ‒ він знав його напам'ять. Юнак вступив до Лазаревського інституту східних мов (згодом увійшов до складу Московського інституту сходознавства), де вдосконалював свої знання турецької та арабської мов у найкращих вчених-сходознавців.

1921 року в Криму почався голод. Разом зі своїм університетським другом Еміром Неджипом Мустафа працював у Комісії боротьби з голодом. Дізнавшись про важку хворобу батька, він терміново вирушив до рідного села, а восени знову поїхав до Москви.

На початку 1922 року ситуація в Криму погіршилася ‒ голод посилювався; смертність, особливо в південнобережних кримськотатарських селах, набула масового характеру. 1922 року Мустафа дізнався сумну новину ‒ від голоду помер його батько. Тяжко захворіла мати, становище сім'ї було відчайдушним, Мустафа взяв академічну відпустку і повернувся до Криму.

Освіченого юнака обрали до сільради помічником голови. Незабаром він одружився, збудував добротний будинок. Його дружина Ребія за підтримки чоловіка відкрила дитячий садок, де збирала дітей і навчала їх грамоті.

Однак після початку колективізації 1928 року становище Мустафи в селі погіршилося. Він переїхав в село Саватка Балаклавського району, де працював учителем. Жителі села займалися переважно збором і обробкою тютюну. Радянські органи пильно стежили за тим, щоб працівники не допускали його винесення. Для вилучення тютюну створювали бригади для обшуку помешкань колгоспників, куди вносили комсомольців і вчителів. В одній з них опинився і Халілов...

Робота ця гнітила його, а коли наприкінці 1920-х почалися репресії проти представників національної інтелігенції, подружжя вирішило покинути Крим. У квітні 1931 року Мустафа приїхав до Ташкента до свого товариша Еміра Неджипа. Емір допоміг йому влаштуватися на роботу в інститут іригації і механізації сільського господарства. Окрім того, Мустафа викладав у школі російську мову, вступив до педагогічного інституту.

На початку війни 1941 року його на фронт не взяли, проте в жовтні 1942 року Сталінський міський військкомат Ташкента призвав його в Червону армію. З червня до жовтня 1943 року Мустафа Халілов перебував у розпорядженні Брянського фронту, потім його відправили на Білоруський фронт, а з липня 1944 року опинився на Прибалтійському фронті.

Як випливає з нагородного листа Мустафи Халілова, «16.08.44 противник у районі м. Папілом почав наступ і вклинився в наші бойові порядки. Товаришу Халілову було доручено змотати лінію зв'язку в тому районі, де перебували автоматники противника. Він не розгубився, не зважаючи на обстріл, змотав лінію і завдання було виконане. 17.08.44 чергував біля телефону, точно і чітко передавав команди і того дня усунув 12 поривів лінії, 3 з них під обстрілом противника».

За хоробрість і рішучість старший телефоніст 1104-го гарматного артилерійського полку 53-й гарматної артилерійської бригади Мустафа Халілов був представлений до Ордена Слави 3-го ступеня, фронтовим наказом №39-н від 17 вересня 1944 нагороджений медаллю «За відвагу».

Уже після демобілізації з армії він дізнався, що кримських татар насильно переселили в Середню Азію і на Урал. Після прибуття до Ташкенту Мустафа з'ясував, що його мати і сестра як спецпереселенці перебувають в Андижанській області. Становище їх, як і інших кримських спецпереселенців, було тяжким. На жаль, зустрітися з матір'ю Мустафі вже не довелося ‒ до моменту його повернення вона померла.

Мустафа Халілов повернувся на колишнє місце роботи; отримав земельну ділянку і почав будувати будинок. Війна закінчилася, але життя як і раніше було важким. Однак нарікати не доводилося ‒ адже поруч жили його депортовані співвітчизники, яким було значно важче, ніж тим, хто опинився в Узбекистані 1930-ми. Як могли, вони допомагали своїм землякам...

Після смерті Сталіна 1953 року кримські татари все частіше обговорювали шляхи повернення на батьківщину ‒ про те, щоб залишитися в місцях вигнання навіть гадки не мали. Мустафа Халілов допомагав своїм співвітчизникам встановлювати зв'язки один з одним ‒ адже він знав і тих, хто переселився до війни, і депортованих.

Халілов розумів, що для того щоб об'єднати людей, перш за все їх потрібно зібрати разом, познайомити, вислухати їхні думки і сподівання. 1957 року почалося повернення в місця колишнього проживання представників інших депортованих народів. Однак кримські татари милості влади не дочекалися. Результатом цього став масовий народний рух за повернення до Криму, який з часом став впливовою громадською силою.

Для обговорення стратегії і тактики руху потрібно було знайти підходяще місце для збору людей. Одним з таких центрів національного руху на багато років став будинок Мустафи Халілова. Тут готувалося знамените звернення до ХХIII з'їзду КПРС. Тут активісти руху збиралися для визначення подальших кроків і обговорення загальнонародних документів...

У липні 1972 року у Мустафи Халілова і сімнадцяти активістів провели обшуки. За повідомленням самвидатівського бюлетеня правозахисників «Хроніка поточних подій», 1975 року «представник кримських татар Мустафа Халілов, що прямував до Москви, був знятий з літака 20 листопада, ще в Ташкенті. У нього було з собою безліч документів руху. Тільки дуже похилий вік ‒ Халілову тоді вже було 78 ‒ врятував його від арешту...

Патріарх, найстарший учасник кримськотатарського національного руху Мустафа Халілов дожив до того щасливого моменту, коли його народ повернувся на батьківщину. Свідок Першого Курултаю кримськотатарського народу 1917 року, через 74 роки він відкривав Другий Курултай кримськотатарського народу.

У січні 1997 року Мустафа Халілов приїхав до Криму, де організували торжество на честь його столітнього ювілею. Через три місяці його не стало. Свою місію на цій землі він виконав: завдяки йому і його однодумцям народ отримав нове дихання і будував нове життя на батьківщині...

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції