Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Після посушливого літа 2014 року, коли в Севастополі ледве не запровадили подачу води за графіком, жителі міста з хвилюванням стежать за наповненням головного джерела ‒ Чорноріченського водосховища. Призначена Кремлем місцева влада тим часом поки не може визначитися з альтернативними шляхами водопостачання.

Проблемою водопостачання анексованого півострова російська влада занепокоїлася буквально через місяць після так званого «референдуму». Як повідомив міністр будівництва й житлово-комунального господарства Росії Михайло Мень, Мінбуд РФ, щоб вирішити проблему із забезпеченням Криму водою, поряд з прокладкою водопроводу через Керченську протоку розглядає варіант розробки родовищ підземних вод на півночі півострова.

Нагорі швидко зрозуміли, що подавати воду через протоку ‒ ідея фантастична

Однак нагорі швидко зрозуміли, що подавати воду через протоку ‒ ідея фантастична, та й немає її, цієї самої води, на Кубані в достатній кількості. Буріння свердловин також показало слабкість водоносних горизонтів, а експерти в один голос стверджували, що викачування підземних вод швидко призведе до засолення ґрунтів.

Наслідки припинення подачі дніпровської води Північно-Кримським каналом не змусили себе довго чекати ‒ 2014 року літо видалося на диво посушливим. Згідно з метеорологічними зведеннями, у Севастополі таке відбувається регулярно ‒ кожні 10-11 років. Основне джерело водопостачання ‒ Чорноріченське водосховище в Байдарській долині ‒ пересихає, і в нього перекидали воду з Міжгірського водосховища. Воно знаходиться під Сімферополем і, в свою чергу, «під'єднане» до Північно-Кримського каналу.

До осені води в Чорноріченському водосховищі залишалося критично мало. Назрівала гуманітарна катастрофа, і перед городянами зажевріла перспектива подачі води за графіком.

Мрії вчених

В умовах екстремальної ситуації наукова думка запрацювала з подвійною швидкістю. Були запропоновані кілька варіантів вирішення проблеми водопостачання Севастополя. Перш за все, пропонувалося розширити схему за рахунок декількох джерел.

Так, вчені Морського гідрофізичного інституту розробили наукове обґрунтування створення в Камишловському яру поблизу Севастополя резервного водосховища об'ємом від 20 до 60 млн кубометрів.

«У Камишловський яр можуть бути спрямовані води річки Бельбек, середньомісячний річний стік якої дорівнює 62 млн кубометрів. Для накопичення води в районі Камишловського мосту потрібно спорудити греблю висотою не менше 20 метрів. Це дозволить покращити водопостачання Севастополя та зменшити шкоду від затоплення й підтоплення заплави річки Бельбек під час повені. Річний стік річки Бельбек практично весь іде в море, а це ‒ річний запас Чорноріченського водосховища», ‒ пояснила на прес-конференції старший науковий співробітник Морського гідрофізичного інституту Роза Міньковська.

Дещо більш фантастичною виглядала ідея використання субмаринових вод мису Айя.

Водозбір Чорноріченського водосховища простягається практично на всю Ай-Петринську яйлу. Але минулому століття спелеологи-дослідники пофарбували флуоресцентними барвниками воду в одній з печер на західному схилі Ай-Петрі й не виявили їхнього сліду у водосховищі.

Загадка була розгадана дещо пізніше. Велика частина води карстових порожнин цього масиву виходить у море в районі мису Айя. При чому вихід води відбувається з тріщин і гротів на глибині від 2 до 30 метрів. Вчені ще в 80-і роки висунули ідею зібрати цю воду й перекинути її в Севастополь. За словами фахівців, вирішити це завдання за при сучасних технологіях і техніці цілком реально.

Сьогодні в Росії впроваджувати інноваційні рішення якось не прийнято

Але сьогодні в Росії впроваджувати інноваційні рішення якось не прийнято, а на розробку традиційних зазвичай іде багато років. Тому до думки севастопольських вчених, зрозуміло, не прислухалися.

Російські реалії

Жоден з варіантів, запропонованих фахівцями севастопольських інститутів, не розглядався.

Гроші на «водну незалежність» від материкової України банально «розпиляли»

Севастопольською владою були організовані роботи з розвідки підземних джерел в околицях Севастополя, проведений тендер і визначений виконавець. Всього через пару місяців стало відомо, що гроші на «водну незалежність» від материкової України банально «розпиляли».

2015 року спливла з небуття ідея перекинути воду з річки Коккозка, що в Бельбекській долині, великим тунелем у Байдарську долину для наповнення Чорноріченського водосховища. Таку можливість вчені розглядали ще в середині 90-х, коли в севастопольському регіоні сталася посуха. Але тоді, після численних досліджень, проект відкинули.

І зараз також був отриманий висновок «Кримгеології», у якому сказано, що якщо почнуть будувати тунель, річка може зникнути зовсім, пішовши в глибокі тріщини у вапнякових породах. При вибухових роботах такі тріщини можуть утворюватися в радіусі 30 км. Зменшення виносу піску в гирлі річки Бельбек, на думку кримських геологів, приведе до посилення зсувних процесів на узбережжі Любимівки.

Приїжджі проектувальники навіть не намагаються поспостерігати за річкою

Однак до цих питань нікому немає діла. Приїжджі проектувальники навіть не намагаються поспостерігати за річкою. «Це все не має сенсу, ‒ каже кандидат геологічних наук, доцент кафедри геології та природокористування філії МДУ Віталій Лисенко, ‒ адже навесні, коли Коккозка повноводна, у нас водосховище переповнене. І ми скидаємо воду. А коли води в ньому мало, тоді й Коккозка майже пересихає».

Будівництво водосховища в двох кілометрах вище села Соколине навряд вирішить цю проблему. Занадто малий його передбачуваний обсяг ‒ від 1,5 до 3 млн кубометрів. У порівнянні з Чорноріченським, яке зберігає 64,2 млн кубів, ‒ це крапля в морі. А ось збиток, який водосховище може завдати природі, важко переоцінити.

Але в грудні 2015 року, між ЦКУ «Капітальне будівництво» (КС) Севастополя й московською компанією ТОВ «МосБудКвадрат» був укладений держконтракт на проведення проектно-пошукових робіт щодо об'єкту «Проектування й будівництво Соколинського водосховища й тракту водоподачі для перекидання частини стоку річки Коккозки в Чорноріченське водосховище», внесеного в ФЦП. Вартість робіт ‒ 72 млн рублів.

Жителі Бельбекської долини навесні 2016 року стали на захист Коккозки, виступивши проти будівництва водосховища на єдиній незарегульованій великій притоці Бельбека.

Тиск громадськості відчули на собі й інженери-геодезисти. «Місцеві жителі нападали на наших фахівців, брали їх у заручники, погрожували спалити техніку», ‒ розповідає представник «МосБудКвадрата» Євген Сучков.

Вже у вересні проти проекту виступив підконтрольний Кремлю голова Криму Сергій Аксьонов ‒ вони з призначеним в.о. губернатора Севастополя Дмитром Овсянниковим не змогли знайти спільну мову.

25 жовтня в селі Куйбишеве Бахчисарайського району відбулися громадські слухання. Учасники, серед них чиновники, одноголосно відхилили проект.

А питання водопостачання міста-героя все ж треба було якось вирішувати. У грудні 2016 року голова дирекції з управління ФЦП Андрій Нікітченко знову порушив питання про те, що Коккозка ‒ можливо, не єдиний варіант вирішення проблеми водопостачання Севастополя. З подачі Мінекономрозвитку на федеральному рівні вирішили провести комплексний аналіз. Для виконання передпроектних робіт із водозабезпеченості Севастополя 29 грудня 2016 року був укладений договір з АТ «Об'єднана енергобудвельна корпорація». Ціна контракту ‒ 59 млн рублів.

Які можливості для вирішення «водної проблеми» Севастополя знайде чергова російська фірма ‒ покаже час. В одному можна не сумніватися ‒ підводні камені водопостачання нікуди не подінуться.

Геннадій Кравченко, кримський оглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG