Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

До 2020 року Україна має на меті подвоїти свої Військово-Морські Сили (ВМСУ). Такі заяви торік можна було почути й від урядовців, і від високопоставлених військовиків. Але при цьому якщо і згадували, то якось сором’язливо і без коментарів, що три чверті свого флоту держава втратила у 2014 році внаслідок агресії Росії та загарбання нею Кримського півострова – разом із головними базами ВМСУ та кораблями, катерами й допоміжними суднами, які там перебували. Тобто подвоєння нинішнього складу флоту (а в ньому зараз нараховується близько 40 бойових і допоміжних одиниць) означатиме вихід лише на половинний чисельний склад ВМСУ напередодні російської агресії.

Звісно, кораблі, катери й судна, які ввійдуть до складу флоту, будуть новими, сучасними, боєздатними, тоді як половина наявних одиниць потребує ремонту, часом серйозного, проте все одно і в 2020 році ВМСУ залишаться одними з найслабших на Чорному морі, яке за певних обставин цілком може перетворитися на театр воєнних дій чи то «гібридної», чи то ще якоїсь війни, як-от війна Росії проти Грузії у 2008 році. Бо ж майже все поповнення являтиме собою бойові катери; зокрема, за словами командуючого ВМСУ віце-адмірала Ігоря Воронченка, цього року до складу флоту мають стати чотири бронекатери типу «Гюрза-М», два десантно-штурмових катери типу «Кентавр» й одне судно спецпризначення.

Раніше планувалося наступного року, крім катерів, ввести до складу ВМСУ багатоцільовий корвет нового типу «Володимир Великий», який будується у Миколаєві, але, за словами начальника Генерального штабу ЗСУ генерала армії Віктора Муженка, поки що Україна не виробляє систем озброєння для кораблів такого класу. За умови вирішення наявних проблем, наголошує Муженко, новий корвет для ВМСУ можна добудувати за 3-4 роки. Проте для цього треба або форсованими темпами розробити та почати випуск потрібного озброєння, або десь його закупити. Поки що розроблені й випускаються лише бойові модулі для катерів, здатні забезпечити артилерійський вогонь, стрільбу реактивними снарядами та захист від повітряних атак.

Хоча от диво: за інформацією, яку я ще на початку 2000-х отримав від компетентних осіб, уже тоді були розроблені унікальні ракетні системи як наземного, так і корабельного базування, від яких на Чорному морі практично не було захисту та якими можна було за один залп знищити або вивести з ладу навіть ракетний крейсер чи легкий авіаносець. Але тоді ця розробка, як й інші, не була потрібна режиму Кучми, а зараз, мабуть, конструктори цього проекту вже давно на пенсії…

Отже, маємо третю за останні сто років спробу Української держави розбудувати флот (попереднім сюжетам присвячені статті «Флот Українського моря: перша спроба» та «Флот Українського моря: друга спроба»).

Сьогодні до складу ВМСУ входять фрегат «Гетьман Сагайдачний» (флагман), корвет «Вінниця», ракетний катер «Прилуки», шість артилерійських катерів, корабель управління «Донбас», малий розвідувальний корабель «Переяслав», середній десантний корабель «Юрій Олефіренко» та близько 30 суден і катерів забезпечення. Також ВМСУ включають бригаду та кілька окремих батальйонів морської піхоти й інші наземні частини.

фрегат Гетьман Сагайдачний
фрегат Гетьман Сагайдачний

Варто порівняти склад ВМСУ з флотами інших чорноморських держав (дані про ці флоти містять деякі суперечності, тож я беру їх за найбільш надійними джерелами за станом на 2016 рік). Численні цифри, які характеризують склад тих чи інших флотів, можуть видатися важкуватими для сприйняття, проте це той випадок, коли без цифр неможливо – вони нерідко говорять самі за себе.

Отже: сусідня Румунія мала 4 фрегати (в т.ч. 2 британської побудови), 4 корвети, 6 ракетних катерів, 5 мінних кораблів, 1 законсервований підводний човен, вертолітну групу (в тому числі 3 палубних вертольоти IAR-330 «Пума»), батальйон морської піхоти, групу підводних диверсантів, 2 дивізіони річкових кораблів на Дунаї (в тому числі дивізіон артилерійських кораблів-моніторів). Загалом діючий румунський флот налічував 16 бойових кораблів, 20 бойових катерів, 16 допоміжних суден. У резерві перебувало 60 кораблів і катерів. У планах Румунії – придбати для ВМС 4 багатоцільові ракетні корвети, 4 мінних тральщики та корабель забезпечення.

Болгарія мала 4 фрегати, 2 корвети, 3 ракетних катери, близько 20 кораблів бойової підтримки (тральщики, десантні кораблі, мінні загороджувачі, торпедні й артилерійські катери). Також ВМС Болгарії мають ескадрилью протичовнових вертольотів Мі-14.

Незрівнянно потужнішим є флот Туреччини. Наразі в його бойовому складі перебуває 13 підводних човнів, 18 фрегатів, 8 корветів, 15 літаків і 33 вертольоти. Загальна кількість бойових кораблів, суден допоміжного флоту і катерів становить близько 300 одиниць. При цьому влада Туреччини взяла курс на подвоєння ВМС у найближчі 10-15 років і на якісне їхнє переоснащення. При цьому 100% нових кораблів будуватиметься на турецьких морських заводах, частково за німецькими, частково за власними проектами.

Уже побудовано і введено до складу флоту 2 новітніх корвети типу «Ада», 2 будуються на Стамбульській військово-морській корабельні, ще 4 замовлені приватним компаніям, строк завершення серії 2024 рік.

Позаминулого року закладено – за німецьким проектом – перший підводний човен серії з 6 однотипних човнів. Цей човен, який має назву «Пиріреїс», має ввійти до складу флоту у 2020 році.

Заплановане будівництво від 4 до 8 фрегатів з потужним озброєнням типу TF-2000 та 4 дещо менших фрегатів типу TF-100.

У Стамбулі ж швидкими темпами добудовуються 2 нових великих танкодесантних кораблі типу «Байрактар», які мають увійти до складу флоту впродовж 2017 року.

І, нарешті, торік президент Туреччини Ердоган узяв участь в урочистій церемонії початку будівництва в Тузлі під Стамбулом УДК (універсальний десантний корабель) «Анадолу». Проект розроблений турецькими фахівцями разом з іспанською компанією «Навантія» на базі УДК «Хуан Карлос I». Цей корабель нестиме на собі авіагрупу з 6 палубних винищувачів-бомбардувальників F-35B, 6 ударних та 8 транспортних вертольотів, разом із тим від 4 до 6 десантних катерів, кілька катерів управління та до 20 десантних бронетранспортерів. Окрім того, Ердоган заявив про намір Туреччини побудувати ще й авіаносець, який базуватиметься в Середземному морі.

Експерти зазначають, що у разі виконання програми будівництва флоту приблизно у 2025 році Туреччина ввійде в топ-десятку держав із найсильнішими флотами, а далі, якщо вистачить ресурсів на побудову другого УДК типу «Анадолу», вийде на 8 місце у світі.

А тепер – Чорноморський флот РФ. Оскільки будь-що російське, за словами поета, «аршином общим не измерить» (хоча «аршин» - це питомо російська міра довжини), то кораблі ЧФ зберегли совєтську класифікацію. Проте ми переведемо її у загальносвітову. Отже: у складі флоту ракетний крейсер «Москва» (флагман), 6 фрегатів (ще один завершує державні випробовування), 12 корветів (плюс 1 спущений на воду), 7 підводних човнів, 5 ракетних катерів, 7 великих десантних кораблів, 5 десантних катерів, 4 середніх розвідувальні кораблі, 5 протидиверсійних катерів, 7 тральщиків і кілька десятків кораблів, суден і катерів забезпечення. А на додачу – потужні сили морської піхоти та кілька бригад і полків берегової оборони, штурмовий і розвідувально-протичовновий авіаполки. Варто звернути увагу на великі десантні можливості ЧФ РФ. До 2020 року заплановано включення до складу ЧФ ще близько 20 бойових одиниць і суден забезпечення. Крім того, Росія утримує захоплені в Криму українські кораблі: 5 корветів, 2 тральщики, підводний човен, корабель управління, великий десантний корабель і 2 недобудованих корвети високого ступеня готовності у Феодосії.

Парад у Севастополі, 2014 рік
Парад у Севастополі, 2014 рік

До всього цього додамо квазідержаву Абхазію (реально – російський протекторат), яка має, за даними мас-медіа, кільканадцять бойових катерів, у тому числі й ракетних, та сторожовик. І при цьому не несе жодної юридичної відповідальності за дії свого флоту (на якому служать, до речі, майже виключно особи з російськими паспортами – адже більшість жителів цієї території має російське громадянство). Різати на металобрухт свої бойові одиниці Абхазія не збирається.

Що ж стосується Грузії, то після війни 2008 року вона змушена була розформувати свої не надто потужні ВМС, втративши більшість їхнього складу; залишилося 5 бойових катерів і 2 малих десантних кораблі, подаровані Болгарією, які передані прикордонній службі.

Україна має якомога швидше розгортати ударні авіаційні групи та берегові ракетні комплекси, щоб убезпечитися від цілком можливого нападу основних сил ЧФ

І якщо з боку флотів держав-членів НАТО агресивних дій очікувати не випадає, то з боку Чорноморського флоту РФ такі дії були фактом ще до окупації Криму. Згадаймо захоплення морською піхотою ЧФ маяків не лише на території Криму, а й у Генічеську, та вихід у 2008 році з Північної бухти Севастополя російської ескадри для нападу на грузинське узбережжя, попри заборону з боку української влади. Та й після окупації Криму ЧФ активно діє проти України, зокрема, прикриваючи незаконну розвідку компаніями РФ нафтогазових родовищ на українській частині чорноморського шельфу (скажімо, не так давно російські снайпери обстріляли водолазне судно ВМСУ «Почаїв»). Тож навіть подвоєний у порівнянні з нинішнім флот навряд чи зможе захистити українське узбережжя від серйозної атаки – максимум від висадки розвідувально-диверсійних груп під прикриттям кількох катерів, якщо на Чорному морі знову почнеться «гібридна» війна. Тому потрібно якомога швидше розгортати ударні авіаційні групи та берегові ракетні комплекси, щоб убезпечитися від цілком можливого нападу основних сил ЧФ.

Загалом же має бути зрозумілим: третя спроба створення дієздатних ВМСУ є вирішальною, і від успіхів на цьому полі залежить доля України як чорноморської держави. Зрозуміло, оптимальним для гарантування національної безпеки для України став би вступ до НАТО. Власне, якби Грузія та Україна були членами Альянсу, то агресія з боку РФ, навіть «гібридна», стала б малоймовірною. Але виходити слід із чинних геополітичних реалій, з необхідністю мобілізуючи українську економіку на забезпечення потреб оборони.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG