Режисер фільму про Сенцова: «В ув'язненні Олег здавався вільнішим за мене»

Російський режисер-документаліст Аскольд Куров представляє на кінофестивалі в Берліні фільм «Процес», присвячений судовому процесу над режисером Олегом Сенцовим. Куров почав знімати стрічку одразу після арешту Сенцова в Криму й етапування політв'язня до Москви. До кінця зйомок у нього було вже більш ніж 200 годин відео, головними героями якого стали сам Сенцов, його сестра Наталя Каплан, мама й діти, адвокати, фігуранти кримінальної справи про тероризм, судді й журналісти. Куров знімав у Москві, де Сенцов перебував під час слідства, в Ростові, де відбувався процес, і в Криму, де українського режисера чекали діти й мати.

Про те, як створювався фільм, про складнощі збереження балансу між творчістю й особистою участю, про вибір Сенцова й інших героїв цієї історії, Куров розповів в інтерв'ю Крим.Реалії.

– Із чого розпочалася історія фільму?

– Зйомки розпочалися після того, як Олега заарештували й перевезли до Москви з Сімферополя. Але треба почати з передісторії. З Олегом я познайомився за три роки до його арешту, він сам знайшов мене в Фейсбуці й написав, бо побачив в інтернеті мій перший фільм, захотів поспілкуватися й розповісти про свої враження. Єдиний раз ми зустрілися з ним 2012 року, коли він приїжджав до Москви на прем'єру «Гамера», і наступного разу побачилися лише в суді. На перше засідання я пішов як його знайомий, щоб підтримати. А потім вирішив, що в цій ситуації нічого іншого не можу зробити, крім як знімати про це кіно.

– Це кіно на підтримку режисера чи все ж чиста творчість? Наскільки Вам вдалося відсторонитися від того, що відбувається, коли Ви знімали фільм?

– Звісно, я хотів відсторонитися від ситуації, і це було найскладнішим. У підсумку це виявилося неможливим. У процесі зйомок я не зміг залишитися тільки спостерігачем, мені доводилося брати участь, і якось допомагати Наташі (Каплан – КР), двоюрідній сестрі Олега, і адвокатам, і переживати. Від переживань мені усунутися не вдалося, тому що ти бачиш свого знайомого, ти уявляєш себе на його місці, намагаєшся зрозуміти, що він відчуває, потрапивши в таку ситуацію.

– Де було складніше знімати: в Москві, де була Наташа, або в Ростові, де йшов процес над Сенцовим, або в Сімферополі, де перебуває сім'я Олега?

– Напевно, психологічно найскладніше було знімати під час процесу в Ростові, тому що я розумів, що настає вирішальний момент. Усе одно залишається надія, хоча ти знаєш, що є сценарій, уже готовий вирок, але до останнього я й усі, хто стежив за процесом, сподівалися на якесь диво.

Крім того, я дуже хвилювався, коли їхав до Сімферополя, у Крим. Сама зустріч із мамою, з дітьми була дуже складною. Здавалося, люди переживають таке горе, а я з камерою до них. Але несподівано добре все склалося. У Олега дивовижної внутрішньої сили мама, дивлячись на яку розумієш, у кого в нього такий залізний характер. І взагалі єдине справжнє кіно склалося там, під час цієї зустрічі. Того дня, коли ми з Наташею приїхали туди, Олег уперше подзвонив із в'язниці й уперше поговорив із дітьми. Цей епізод є у фільмі.

– Олег у фільмі такий, яким Ви його собі уявляєте?

​

– Ви йому заздрите?

– Так, звісно. Тому що людина, яка подолала страх у собі, стає вільною й ніяк не залежить від фізичного стану свободи. Страх, напевно, є головною перешкодою до свободи в кожної людини. Звільнитися від страху – один із важливих кроків.

– Хто є головним героєм фільму, Олег чи все ж щось інше?

– Головний герой – Олег. Ми ставили багато завдань перед фільмом: розповісти про процес, про справу, про Олега як людину й режисера. І, звісно, показати контекст, у якому це все відбувається, у країні й суспільстві. Потроху про все.

– Ви спілкувалися з Олегом під час підготовки фільму?

– Ні, безпосередньо я з ним не спілкувався, тільки через сестру й адвокатів. Була ідея записати інтерв'ю прямо в залі суду, несанкціоновано, щоб Олег у перервах засідання відповів на якесь питання. Але він сам відмовився від цієї ідеї. Мабуть, тому що йому було важливо сконцентруватися на процесі, не відволікатися. Ті промови, які він виголошував у суді, – це й були його відповіді на найважливіші питання. Було видно, що він до цього готувався.

– Поки знімався фільм, на волі опинився один із учасників і процесу, і історії Олега Сенцова –​ Гена Афанасьєв. Була надія, що фільм вийде до звільнення Сенцова?

– Так, у найрайдужніших очікуваннях була надія, що Олег приїде на прем'єру й подивиться разом із вами. Така надія виникала не раз, періодично починали ходити чутки, що ось-ось готується обмін чи екстрадиція. Особливо після звільнення Савченко й Афанасьєва. Але дивним чином нічого не сталося. Навпаки, Олега відправили до найдальшої точки, за шість тисяч кілометрів від Криму, до Якутії, де взимку морози до мінус п'ятдесяти. Незрозуміло, чому так сталося, чого чекати й на що сподіватися, незрозуміло, чому його тримають. Напевно, для найбільш вигідного з усіх можливих обмінів.

​– Яку роль у цій історії зіграв Геннадій Афанасьєв?

– Він опинився в набагато складніших умовах, ніж Олег. Тому що до Олега з самого початку була прикута увага, почалися протести, в нього з'явився хороший відомий адвокат. А про Афанасьєва до того дня, коли він зробив свою заяву в суді, ми нічого толком не знали. Він залишався просто зрадником і лжесвідком. Після того, як він розповів, які тортури до нього застосовувалися, стало зрозуміло, що навряд чи якийсь чоловік може це витримати й не зламатися. Те, що після всього він відмовився від свідчень, розуміючи, чим йому це може загрожувати, – це вчинок.

– Теж вибір.

– Так, це вибір. Буває так, що ми живемо в благополучні часи, коли все добре й рівно. У такі часи ми всі приємні й милі люди. Але раптом настає час, коли ти опиняєшся в обставинах, де вибір зробити необхідно. Зрадити чи не зрадити, піти на ризик для життя чи ні. І в тебе немає можливості відмовитися від цього, ти повинен щось обрати. Це страшні часи, але вони визначають людину. Цей вибір. Його зробив Олег, зробив Афанасьєв.

– Атмосфера, в якій Ви знімали, пов'язана з великою історією, яку ми досі спостерігаємо –​ Крим і Донбас. Це впливало на Вас?

– Звісно, ці події впливали на мене. Я з самого початку стежив за подіями на Майдані й у Криму. Коли все тільки почалося, здавалося, що це поганий сон, який повинен ось-ось закінчитися. Але цього не сталося, світ змінився.

– Ви боялися за своє життя, коли знімали?

– Був період цілковитої параної, тому що я боявся за матеріал, за героїв, тому що знав, що за ними стежать, прослуховують їхні телефони. Був же випадок, коли до режисера Павла Костомарова, який знімав фільм «Срок», вдиралися серед ночі з обшуком, вилучали матеріал. Звісно, я про все це думав. Параноя, в якій доводилося перебувати під час зйомок, дуже вимотувала. Але найбільше, мабуть, я боявся за фільм, за матеріал. У мене був страх, що я не встигну зробити це кіно, мені можуть перешкодити. Режисерський такий страх.

– Чи допомагала Українська держава під час зйомки фільму?

- Ми зверталися до українського Держкіна, але чомусь у результаті не отримали ніякої підтримки. В Україні в нас був успішний краудфандинг, невеликі гроші, але для України це був показник. Зараз дуже мало успішних краудфандингів відбувається. Міжнародний збір був, теж невеликі гроші.

– Із яким бажанням в Україні та світі люди платили, щоб побачити цей фільм? Те, що гроші були невеликі, пов'язано з тим, що історію почали забувати?

– Міжнародний краудфандинг зібрав трохи, тому що історія заплутана й не зовсім зрозуміла, це не якісь загальнолюдські проблеми й цінності. Напевно, дуже складно уявити таку ситуацію в багатьох країнах, мало знають про Олега Сенцова, є люди, які не знають, де розташована Україна, тим більше Крим. Тому для них це було дуже далеко. А в Україні люди дуже охоче брали участь, різні суми, іноді досить великі для краудфандинга. В Україні історію Олега, звісно, пам'ятають.

– Показ фільму розпочинається з Берлінале, чи плануються покази на інших міжнародних майданчиках? Яка доля у фільму далі?

– Сподіваюся, в нього буде хороша фестивальна доля. Напевно, його покажуть на чеському, польському й естонському телебаченні. У Росії це майже неможливо. Хоча, оскільки фільм іноземного виробництва, йому не потрібно прокатне посвідчення для показу на міжнародних кінофестивалях, які відбуваються в Росії. Не знаю, наскільки це можливо, і чи ризикнуть фестивальні організатори показати.

–​ А в Росії будуть у нього глядачі?

– Думаю так. Багато людей, які стежили за процесом і цікавляться долею Олега.