Радіо Донбас.Реалії продовжує свій тур містами Донецької й Луганської областей. 2016 року журналісти відвідали Сєвєродонецьк, Авдіївку та Красногорівку, а 2017-й розпочали з поїздки до Сватового ‒ на батьківщину батальйону «Айдар» і бойовика Олексія Мозгового. За час військового конфлікту на сході України в Сватовому жодного разу не підняли прапор ні угруповання «ЛНР», ні Росії. Ведучий програми Денис Тимошенко запропонував сватівчанам назвати їхні головні перемоги в боротьбі з сепаратизмом. Адже, за словами місцевих жителів, самоорганізація населення не дозволила бойовикам захопити місто. Активісти зазначають, що у Сватовому залишилися люди, які й зараз готові піти на сепаратистський референдум, але більша частина населення латентна й чекає, коли все закінчиться.
«Ми ‒ це Україна!» ‒ так зі своїм майбутнім визначилися 2014 року сватівчани. Після захоплення луганського СБУ в Сватовому боялися кримського сценарію, тому провели засідання виконкому, розповідає начальник самооборони Леонід Привалов. Щоб не допустити захоплення та зміни влади, почали складати списки добровольців. Активісти зводили блокпости й чергували там позмінно. До самооборони записалися фермери, заводчани, бізнесмени, але тільки не держслужбовці, каже Привалов.
«Пряма мова колишнього прокурора: «Ви ‒ держслужбовці. Ви не маєте права вступати ні в які загони самооборони, а повинні тут сидіти і служити». Тому хотілося би звернутися до парламентаріїв, щоб вони внесли зміни до закону про держслужбу. Кожен державний службовець має встати на захист України. А то в нас були патріоти з держслужбовців, які хотіли вступити до самооборони, але їм заборонили. Хто тоді має захищати територіальну цілісність України? Колгоспник, підприємець чи держслужбовець?» ‒ запитує Привалов.
За словами начальника самооборони, кількість добровольців постійно збільшувалась. У пресі ходили чутки про 500 осіб, насправді було приблизно 76. Як зізнається Привалов, це був стратегічний хід: «Із військової точки зору ‒ ввести в оману супротивника, щоб чисельним складом його одразу придушити й деморалізувати».
Активісти спеціально розпускали різні чутки, щоб інша сторона боялась і не ризикнула напастиОлександр Давиденко
Одним із добровольців став і Олександр Давиденко. Зараз він служить у військовому комісаріаті міста Сватове. Він розповідає, що активісти спеціально розпускали різні чутки, щоб інша сторона боялась і не ризикнула напасти.
«Навіть якщо б вони сюди прийшли, і була б окупація, в нашому місті все одно б знайшлися люди, які організували б партизанські загони. Спочатку в самообороні були ті, хто залишався в тіні», ‒ розповідає Давиденко.
2014 року ніхто нікому не вірив, говорить голова Сватівської РДА Олексій Борзило. Дізнавшися, що в їхній самообороні 500 осіб, командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук приїхав до Сватового, щоб створити тут батальйон.
«Уже наступного дня зайшли два КамАЗи з причепами, завантажені зброєю. Ми вивезли зброю до села Солодке (Білокуракинський район). Міліція, яка стояла на блокпостах, тут же повідомила до Луганська, що до Сватового завезли зброю. Сюди моментально виїхало формування Мозгового. Ми поїхали назустріч банді, щоб зупинити їх і пояснити, що зброї немає», ‒ розповідає Борзило.
Місцеві жителі відзначають, що пам'ятають Мозгового з того часу, коли він ще співав українські пісні в хорі. І хоча бойовик теж зі Сватівського району, тут його світогляду не підтримали, каже міський голова Сватового Євген Рибалко. До міста Мозговий приїхав зі своєю бандою ‒ кілька десятків озброєних людей.
Мозговий мені сказав, що він вони приїхали не воювати, а з миром. На це я відповів, що з автоматами не їздятьЄвген Рибалко
«Вони їхали туди, де їх чекають. У всіх інших населених пунктах з'являлися зшиті на швидку руку прапори, зривалися державні прапори України, активісти виходили їх зустрічати. Мозговий мені сказав, що він ‒ не вбивця, а патріотично налаштована людина. Вони приїхали не воювати, а з миром. На це я відповів, що з автоматами не їздять», ‒ розповідає Рибалко.
Мозговий виїхав зі Сватового ні з чим, згадують активісти.
«Сватове ‒ це Слобожанщина, а не Донбас»
Ще причини, чому Сватове не скорилося бойовикам, ‒ це менталітет та історична приналежність, каже Олександр Давиденко.
«Ми не Донбас, ми ‒ Слобожанщина. Ми ‒ козацький край. Тут стояв Ізюмський полк. А Донбас ‒ це зовсім інша історія. Ми до реалій Донбасу відносимося, але географічно й ментально ‒ ні. Наша рідна мова ‒ це суржик. Під Донецьком, у районі Курахова, де я служив, теж усі «понти б'ють» і російською говорять. А вийди з Курахова, ступи один крок, там Максимільянівка чи Успенка, і всі говорять суржиком. У них навіть говірка така ж. І ці регіони теж не підвладні бойовикам», ‒ пояснює Давиденко.
«Коли ви їхатиме від нас і проїжджатимете Кремінну, то побачите стелу. Свого часу, в радянські часи, там стояла маленька табличка: «Тут проходить північний кордон Донбасу», ‒ доповнює Леонід Привалов.
У складні часи для держави спрацьовує інстинкт самозбереження. Це виявляється в організації населення, що і сталось у нас 2014 рокуЮрій Ірха
За словами приватного підприємця Юрія Ірхи, в Сватовому навіть не знають, коли День шахтаря. Його там не святкують. «У нас є корінне населення. У складні часи для держави спрацьовує інстинкт самозбереження. Це виявляється в організації населення, що і сталось у нас 2014 року. Коли ви поїдете до хіміко-шахтарських країв, то там населення з усього колишнього СНД. Запитайте в половини людей, де поховані їхні прадіди. Вони не скажуть, бо не знають, де ці могили. Зате там знають, що таке хороші зарплати. І наші діди їздили на Донбас торгувати яблуками й медом, саме тому, що там були зарплати», ‒ пояснює Ірха.
У Сватовому 50 відсотків людей схильні до сепаратизму ‒ активісти
Незважаючи на перемогу в боротьбі з сепаратизмом 2014 року, каже Олександр Давиденко, в місті залишаються люди, які підтримують проросійські погляди.
Ми ж усі думали, що після Євромайдану почнемо жити європейськими цінностями. Ми стали жити ще гіршеОлександр Давиденко
«Я, перебуваючи під Мар'їнкою, мав можливість дивитися вісім місяців тільки російське телебачення. І всі передачі розповідають, як їм усім добре там живеться: газ безкоштовно, світло безкоштовно. А наші слухають, і їм подобаються такі перспективи. І таких у нас 50 відсотків жителів. Ми ж усі думали, що після Євромайдану почнемо жити європейськими цінностями. Ми стали жити ще гірше. Ось усі говорять, що треба на ту сторону українське телебачення. Що воно покаже? Що ми гірше живемо?» ‒ говорить Давиденко.
Такої ж думки дотримується і приватний підприємець Юрій Ірха: «У нас транслюються українські канали, але будь-хто може подивитися так само й російські. І є люди, які тільки їх і дивляться, і вони побігли б на той референдум і зараз».
Більшість населення в нас латентна, і вона чекала, куди ж схилиться шалька терезівОлег, житель Сватового
А ось сватівчанин Олег переконаний, що людей, які підтримують сепаратизм, у їхньому місті менше: «Я не згоден, що 50 відсотків схильні до сепаратизму. Просто більшість населення в нас латентна, і вона чекала, куди ж схилиться шалька терезів. У вересні 2014 року я ходив ринком і збирав речі для бійців. Ніхто не відмовлявся: давали і гроші, і теплі речі. А ринок ‒ це великий зріз нашого соціуму».
Більше місцевих жителів турбує, що люди, які проводили референдум або голосували на ньому, залишаються при владі, говорить заступник голови громадської ради Олена Карауш.
«2014 року провели шість позачергових сесій, де депутати райради закликали до федералізації України. До того ж, підписали заяву Добкіна, яку він сам особисто привіз. Тоді головою райради була Бервино Тетяна Василівна. Вона ж розрулювала всю ситуацію з референдумом. І про це знає все Сватове. Ось у залі сидить Ольга Янголенко, яка теж голосувала. Нехай пояснить, що її підштовхнуло так вчинити», ‒ обурилася Карауш.
Щоправда, висловитися Ользі Янголенко сама ж громадськість і не дозволила. Будь-які її спроби порозумітися переривалися вигуками із залу. «Під час цих подій я не була депутатом райради, а здійснювала організаційно-технічне забезпечення. На той момент у райраді велика частина депутатів була з Партії регіонів. Звісно, вони вели свою політику. Зараз зовсім інший склад. І тоді були патріотично налаштовані люди, і зараз вони є», ‒ встигла сказати Янголенко.
Також активісти просили пояснити й начальника відділу культури Олену Деркач, чому її підлеглі, за їхньою інформацією, їздили до Києва на «антимайдан» за 100-200 гривень і досі залишаються непокараними. Чіткої відповіді держслужбовець не дала.
«У тій ситуації, що була 2014 року, найважливішим рішенням була консолідація й об'єднання. Те, що хтось це розумів більше, а інші ‒ менше, це все-таки залежить від людської індивідуальності. Ті, хто, не розібравшись, робили якісь кроки, вони вже несуть за це відповідальність. І були проведені розслідування», ‒ прокоментувала Деркач.
А ось Євген Рибалко знайшов причину, чому держслужбовці погоджувались їхати на «антимайдан»: «Бібліотекар голодний і холодний сідав до автобуса з тормозком і салом. Їхав на «антимайдан», тому що йому було все одно, куди їхати. Свідомість, як у курки. У нас тут у більшості своїй біомаса має почуття «ліверна любов». Тобто поїсти».
«Закони треба міняти і владу» ‒ міський голова Сватового
У подіях 2014 року й безкарності до сьогодні винна і центральна, і місцева влада, впевнені сватівчани. А ось на думку Євгена Рибалки, тільки після змін у владі й у законодавстві ситуацію можна буде покращити.
«А чого весь час ми розбираємося? Майдан. Дітвора вийшла й загинула. Вони розуміли, що жити в такому суспільстві неможливо. Коли постійне злодійство, кумівство, хабарництво, Захарченки, Януковичі... Війна почалася. Громадянське суспільство ж розуміє, що такі закони вже не повинні діяти. Конституція така теж не потрібна. Минуло три роки. А ми знову: «Давайте запитаємо». Кого питати? Закони треба міняти і владу», ‒ каже Євген Рибалко.
