Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Рішення шотландського парламенту розпочати переговори з Лондоном про проведення вже другого за останній час референдуму про незалежність цієї частини Сполученого Королівства, на перший погляд, дає додаткові козирі тим, хто не бачить в анексії Криму «нічого особливого». Ну справді, чому Шотландія може відокремитися від Великої Британії, а Крим від України ‒ не може? І чому «незалежний» Крим не має права ухалювати рішення про приєднання до Росії? Чому для Шотландії ‒ одні норми міжнародного права, а для Криму ‒ інші?

У тому-то й справа, що норми ‒ загальні. Велика Британія ‒ це об'єднання державних утворень, кожне з яких має право на суверенітет. Свого часу цим правом скористалась Ірландія, що проголосила свою незалежність після відповідного референдуму. Але незалежним став тільки південь острова. Графства півночі, які проголосували проти відділення, залишились у складі Сполученого Королівства, що призвело до багаторічного конфлікту. У Лондоні були переконані, що той, хто хоче жити в єдиній державі, має право це своє бажання реалізувати.

Шотландський референдум відбувся чесно. Всі сторони визнали його результат

Із шотландським референдумом той же підхід. Його проведенню передували багаторічні переговори. Перед референдумом у Шотландії вільно агітували як прихильники, так і противники незалежності. При цьому ніхто не забороняв приїжджати агітаторам із Лондона, включаючи прем'єр-міністра. А найголовніше ‒ на території Шотландії під час проведення референдуму перебувала британська ‒ а не чужа армія. І ця армія перебувала в казармах. Шотландський референдум, на якому перемогли прихильники збереження країни в Сполученому Королівстві, відбувся чесно. Всі сторони визнали його результат. Не було ніякого тиску на виборця.

Ніякої дискусії щодо незалежності Криму не проводилося

Хіба так було у Криму? Я навіть не вдаватимусь до звичних нагадування про те, що законодавство України просто не передбачає можливості проведення одним із регіонів країни референдуму про незалежність. Але хотілося б нагадати, що ніякого такого референдуму в Криму взагалі не проводилося. Найважливіше для жителів території питання про її державний статус вирішили депутати Верховної Ради автономії, які не мали на те жодного мандата. Ніякої дискусії щодо незалежності Криму не проводилося ‒ і вже тим більше у представників українського керівництва, у симпатиків збереження Криму в складі України не було жодної можливості донести свою позицію до кримчан. Але і прихильники незалежного Криму і навіть його приєднання до Росії ніякої позицій не декларували. Вони просто проголосували так, як їм було велено. Проголосували в присутності чужих військ, які перебували навіть не просто на вулиці, а в приміщенні самої Верховної Ради АРК. І ми навіть не знаємо, чи проголосували ‒ бо всіх нас просто поставили перед фактом.

Причому ми прекрасно розуміємо, чому кримських колабораціоністів змусили йти саме таким алогічним шляхом. Законодавство Росії не передбачає можливостей приєднання до цієї країни територій чужих держав без згоди самих цих держав. Тому наспіх, навіть без спроби надати легітимності самого процесу, був придуманий незалежний Крим ‒ і навіть, смішно сказати, незалежний Севастополь. А вже потім дві ці відчайдушно незалежні «держави» були пришпандьорені до Росії за результатами сфальсифікованого окупантами референдуму.

Шотландія, на відміну від Криму, впевнено й чесно йде дорогою права й гідності

Крим кинутий окупатами до безодні безправ'я. Його населення не мало можливості висловитися чесно й відкрито та опинилося просто в ролі декорації для чужих імперських інтересів. Шотландія, на відміну від Криму, впевнено й чесно йде дорогою права й гідності. Так було упродовж усієї багатовікової історії цієї країни ‒ і тому рішення її народу, якими б вони не були, користуються повагою навіть у противників ухвалення цих рішень. Між честю й безчестям, погодьтеся, різниця є.

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG