Тарас Жовтенко
«Русская весна» під дулами автоматів спочатку «зелених чоловічків» у Криму, а потім під вогнем «Градів» так званих «ополченців» і регулярних російських військових на Донбасі, як у свій час ідеї «Аль-Каїди», принесені у США на борту цивільних пасажирських авіалайнерів, стали справжньою «терористичною сенсацією».
Паралелі між обома феноменами не обмежуються лише безпрецедентним рівнем локальної популярності та ненависті до західного світу.
Ідейна база
В основі обох феноменів лежить, хоч і дещо відмінний за характером (релігійний у ісламістів, релігійно-націонал-шовіністичний у росіян), але спільний за мобілізуючим впливом базис.
«Русская весна», принаймні напочатку, не мала чітко вираженої релігійної основи, однак примарну ідею «русского мира» дуже швидко доповнило «мілітаризоване православ’я» від Російської православної церкви (РПЦ).
Хоча нинішня кремлівська еліта теж «грішить» спекуляціями на релігійні теми, одна з центральних ідей путінської політики – захист православ’я,–яка народилася на руїнах Югославії, була сором’язливо прихована під час агресії Росії проти Грузії в 2008 році і знову піднята на щит у зв’язку з подіями в Україні.
Її руйнівний потенціал ще тільки належить усвідомити – деякі шаблони московської пропаганди більше нагадують войовничо-месіанські промови ісламістів, адаптовані для російського православ’я.
Зміст і сам факт ухвалення (яке очолив сам патріарх Московський Кирило) ще в листопаді 2015 року на засіданні XVIII Всесвітнього російського народного собору так званої «Декларації російської ідентичності», котра визначає, як правильно бути «русскім чєловєком», не вимагає додаткових коментарів.
Вона дуже нагадує ухвалені в ісламі трактати, що видаються авторитетними релігійними діячами для пояснення суспільству того чи іншого спірного питання соціального, політичного чи економічного характеру в релігійних термінах, а також використовуються для виправдання збройної боротьби…
Раціональність цілей
Усвідомлюючи відмінність між західним світом і цивілізацією ісламу, Усама бін Ладен ніколи не прагнув до реалізації апокаліптичного сценарію – ісламізації або знищення США і Європи. На порядку денному для нього стояли питання, радше, тактичного характеру.
Врлодимир Путін теж не схильний (принаймні, поки що) до розв’язання апокаліптичної ядерної війни проти Заходу. Логіка його дій щодо відновлення Росії як супердержави вкладається у шаблони глобального протистояння зі США часів Холодної війни.
Політичним виправданням для нього стало нібито недотримання Заходом уявних «гарантій», наданих Кремлю за його долучення до антитерористичної коаліції на чолі зі США після подій 11 вересня 2001 року.
Тоді Москва пішла на 3 безпрецедентні як для себе кроки: (1) надання доступу американським військовим до баз на території колишніх середньоазійських республік СРСР для забезпечення бойових дій в Афганістані, (2) закриття бази радіоелектронної розвідки в Лурдесі на Кубі і (3) закриття великої військової бази в Камрані, В’єтнам.
За це Путін хотів від Заходу гарантій недоторканності країн-колишніх радянських республік, перш за все України, як сфери впливу Росії, а також гарантій нерозміщення військової інфраструктури НАТО на кордоні з Росією.
Мережевий принцип
У своєму протистоянні з «Аль-Каїдою» Захід зіткнувся з новим різновидом терористичного угруповання – організацією мережевого типу, не прив’язаною до конкретної країни, без чіткої вертикалі та ієрархії. Бін Ладен відмовився від ієрархічної структури «Держава-спонсор – керівництво угруповання – польові командири – бойовики» на користь горизонтальної мережевої структури незалежних одна від одної «комірок», які й утворюють терористичну мережу будь-якої географічної роззосередженості.
«Аль-Каїда» об’єднувала спільною метою традиційно партизанські й сепаратистські рухи різних країн, переважно ісламського світу.
Кремль намагається організувати терористичні угруповання Донбасу за аналогічним принципом: на оперативному рівні кожна з них діє автономно, маючи своїх «польових командирів» і «бойовиків», однак усі вони об’єднані спільною, генеральною ідеєю.
Це також полегшую кооптацію нових членів угруповань і забезпечує їхню більшу мобільність та ефективність. Для більш злагодженої роботи або підтримки так званих «ополченців» час від часу можна використовувати регулярні війська Росії.
Більше того, технологія того, що зараз прийнято називати «гібридною війною», була запозичена Кремлем у Вашингтона. Концепції «мережево-центричного протиборства» з’явилися у США як етап еволюції інформаційно-психологічних війн, у тому числі й у відповідь на «мережевий» характер терористичної загрози.
Україна довгий час перебувала десь на периферії цих видимих і невидимих битв, лише епізодично з’являючись то тут, то там, але традиційно – лише «за рамками».
Однак російська агресія раптово перенесла Україну на передову боротьби з найсучаснішим різновидом державного тероризму.
Доповідь Росії у Гаазі на тлі ескалації насильства з боку проросійських бойовиків на окупованих українських територіях, як і очевидне сприяння сирійським урядовим військам у застосуванні хімічної зброї проти власного населення, вкотре підтверджує прихильність Путіна до ідей сучасного терору.
Багато що в цій ситуації залежить від уміння мобілізувати інформаційний, військовий і політичний ресурси для протидії такому безпрецедентному виклику національній безпеці України.
Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, кандидат політичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
