Доступність посилання

Біженців з Донбасу в Севастополі, за повідомленнями місцевих ЗМІ, десятки тисяч. Офіційних цифр ніхто не наводить, але судячи з кількості машин з донецькими і луганськими номерами та людей, що розмовляють з характерним м'яким «г», ця інформація цілком достовірна. Викликаючи сантехніка на будинок або таксі, ви легко можете натрапити на переселенця з Донбасу. Як вони живуть? Чим займаються?

Ось кілька невигаданих історій. Імена моїх співрозмовників змінені (ніхто з них не погодився на оприлюднення своїх даних – навіть ті, хто проживає в місті легально).

Віктор

Віктор з Лисичанська, йому 30 років. Вже більше двох років він живе на дачі в районі мису Фіолент з великою компанією таких же, як і він біженців. Працює на будівництві, робить все, що скажуть.

«Взагалі я муляр, – розповідає він, – ми будинки будували, по області їздили. Я будь-яку кладку можу: декоративну, фігурну, лицьову. Ми добре заробляли, а тут – копійки, тільки на їжу і вистачає».

Із зручностей на дачі – електрика, холодна вода в 6-кубовий ємності і туалет на вулиці. «Ну, ми ж будівельники, – пояснює Віктор, – скинулися на бойлер, поставили на кухні. На дачі тільки літній душ, ванни немає, тому миємося в кориті, але хоч вода гаряча. Їжу готуємо по черзі, а іноді і всі разом – під настрій». З дозвілля – тільки телевізор. Вскладчину купили антену супутникову з тюнером, близько 200 каналів. Дивляться і російські, і українські.

Товариш умовив мене їхати до Криму. Я не хотів, щоб забрали у армію, тому погодився

Слова «війна» Віктор ретельно уникає. «Коли все це почалося, товариш умовив мене їхати в Крим, він бував тут раніше. Я не хотів, щоб до армії забрали, тому погодився». «В яку армію?» – питаю. «Та ні в яку, – каже мій співрозмовник, – ні українську, ні в «ЛНР». Я вже своє відслужив, причому в мотострілковій частини. Мене б першим забрали – піхота завжди потрібна».

Спочатку Віктор з товаришем поневірялися по містах і селищах південного берега, потім осіли в Севастополі. Живуть і працюють за фактом нелегально – реєстрації та дозволу на роботу у них немає.
«Намагаємося ніде не світитися, по барах та інших закладах не ходимо. Якщо випити, розслабитися у себе на дачі, але без шуму, щоб не привертати увагу».

В Лисичанську у Віктора матір і сестра, він іноді спілкується з ними по скайпу. Повертатися назад найближчим часом не збирається. «Поки там все це не закінчиться, що мені там робити?» – говорить він, прикурюючи одну сигарету від іншої.

Галина

Галина приїхала до Севастополя з Маріуполя разом з чоловіком і сином. Вони отримали «тимчасовий притулок» і мають право перебувати у Севастополі і Криму відповідно до російських законів. Їй 36 років. Галина ‒ бухгалтер, в Маріуполі працювала у великій фірмі. Україну кляне на чому світ стоїть і мріє отримати російський паспорт.

Сім'я знімає за 16 тисяч двокімнатну хрущовку в Нахімовському районі

У Севастополі влаштувалася працювати за фахом, отримує за місцевими мірками досить непогано ‒ 28 тисяч рублів. «Довелося, звичайно, переучуватися трохи ‒ законодавство ж інше, але нічого, освоїлася. Спочатку платили 17 тисяч, взагалі ні на що не вистачало, а зараз нормально». Чоловік Галини, Олександр, працює на великому складі, отримує 22 тисячі на місяць. Син навчається в школі. Сім'я знімає за 16 тисяч двокімнатну хрущовку в Нахімовському районі. «Коли на околицях міста (Маріуполя ‒ авт.) почали стріляти, ми зібралися і поїхали. Тут, в Севастополі, давно живе моя двоюрідна сестра. Перші кілька місяців у неї жили, а коли з роботою налагодилося ‒ квартиру зняли, ‒ розповідає Галина. ‒ Ми всім задоволені. Шкода тільки, що не підметушилися спочатку, щоб паспорт російський отримати, побоялися ‒ а раптом обман розкриється. Багато хто так робив. Кому вдавалося прописатися заднім числом, а хто через суд доводив, що жив тут і працював до референдуму».

Дмитро

За викликом приїжджає таксі. Коли виходжу з під'їзду, бачу, як водій ставить на дах машини «шашечки». Переконавшись, що саме я його пасажир, цей атрибут прибирає назад в салон. Дорогою я звернув увагу на характерне м'яке «г». «Ви з Донбасу?» ‒ питаю. «Так, з Донецька. А що, так помітно?» ‒ відповідає він. Таксистові за 50, його звуть Дмитро. «Ви на це не звертайте увагу, що без «шашечок». Виклик я офіційно отримав, через диспетчера, просто працюю «втемну». Для нас, для донбаських, хто без реєстрації, ‒ або тут, або на будівництві. В інших місцях при працевлаштуванні дозвіл на роботу в Росії вимагають, ніхто ризикувати не хоче, тому що штрафи в сотні тисяч, ‒ розповідає він. ‒ Якщо що, ви мій родич».

Для нас, для донбаських, хто без реєстрації, ‒ або в таксі, або на будівництві

У Донецьку у нього був невеликий магазин з торгівлі запчастинами. Зараз бізнес прийшов в занепад, оскільки проблемно налагодити постачання, та й грошей у клієнтів стало менше. «Взимку я таксі, а влітку працюю на ПБК ‒ там завжди є чим зайнятися», ‒ каже Дмитро. Іноді він їздить до Донецька. На моє пряме запитання відповідає: «Ні, не через Україну. Через переправу, Краснодарський край, Ростовську область. Так спокійніше, хоча дорога і довша». «Коли там війна закінчиться, повернуся додому», ‒ додає. «До якої влади?» ‒ питаю. Він мовчить, намагаючись вирахувати, на чиїй я стороні, і нічого не відповідає. Далі їдемо мовчки.

Нікому не потрібні

Перші біженці з Донбасу з'явилися у Севастополі на початку літа 2014 року. Місцеві проросійські ЗМІ рясніли радісними нотатками про те, що «треба організовувати допомогу братам, збирати їжу, ділитися житлом». Але скоро ентузіазм аборигенів зійшов нанівець. У той час жителі Донецької та Луганської областей їхали на півострів в основному перечекати активну фазу АТО. А заодно ‒ і відпочити як туристи. У соціальних мережах можна знайти багато історій про те, як «переселенці» приїжджали на дорогих машинах з донецькими номерами і вимагали знижок і «особливого ставлення до себе». Але були і ті, хто втік від війни. Коли рахунок прибулим пішов на тисячі, російська влада Севастополя спорудила наметове містечко. У громадян, які оселилися в ньому, забрали українські паспорти і заборонили вихід за межі території. Всі, хто там опинився, мали необережність оголосити себе біженцями.

До середини серпня 2014 року офіційно в Севастополі значилося 13 тисяч біженців з Донбасу

До середини серпня 2014 року офіційно в Севастополі значилося 13 тисяч біженців з Донбасу, а місцева влада оголосила про припинення допомоги з 1 вересня і переселення українських громадян в інші регіони Росії. 23 серпня першу партію біженців відіслали з Севастополя до Великого Новгорода, а за кілька днів ‒ і до Магадану. Побачивши таку російську дійсність, колишні жителі Донецької та Луганської областей не поспішали реєструвати свій статус, залишаючись у нелегальному становищі. Згідно із розрахунками Червоного Хреста, в одному тільки Севастополі в 2015 році одномоментно знаходилося близько 23 тисяч біженців з Донбасу (5-6% населення міста), а загальну кількість вихідців з Донбасу на Кримському півострові експерти оцінювали в 200-300 тисяч чоловік (приблизно кожен десятий житель). У березні нинішнього року російські силовики навіть влаштували облаву в одному з дачних районів. Приводом для спецоперації стали скарги місцевих жителів на дедалі частіші випадки крадіжок.

Приводом для спецоперації стали скарги місцевих жителів на дедалі частіші випадки крадіжок

Відзначається, що всіх нелегалів очікує «гуманна» депортація в Донецьку та Луганську область через територію Росії. Тим часом, «донецькі» та «луганські» продовжують жити і працювати в Севастополі. Багато з них мріють повернутися назад ‒ «коли все закінчиться». Але є і ті, хто виїжджати з Криму вже не збирається.

XS
SM
MD
LG