Минулого тижня відзначали 73-ю річницю депортації кримськотатарського народу. Це трагічна дата, яку щосили намагається замовчувати підконтрольна Росії влада півострова. Крим.Реалії вже публікували деякі історії сімей, які пережили сталінський геноцид. Свою сімейну історію нам розповів і кримський татарин Джеміль Сідеман, який отримав політичний притулок у Сполучених Штатах.
Джеміль зазначає: доля його родини не відрізняється від безлічі їй подібних.
«У моєї бабусі було п'ятеро дітей: двоє від першого шлюбу і троє від другого, всього три дівчинки і два сина. У першому шлюбі 1914 року народився хлопчик, а 1916 – дівчинка. Чоловік бабусі був мобілізований на фронт ще в Першу світову війну й буквально через три місяці повернувся звідти калікою. Прожив він тільки до 1916 року. Потім бабуся вийшла заміж вдруге», – розповідає кримський політбіженець.
Джеміль Сідеман зазначає: в його родині не було нікого, кого можна було би назвати «зрадником».
Мамі 1941 року було сімнадцять років, і вона пам'ятала, як у ніч початку війни під час випускного вечора почали бомбити Севастополь, який був усього лише в 20 кілометрах від її школи
«Мій дядько, який народився 1914 року, в шістнадцять років поїхав вчитися до Ленінграду. Там він закінчив кораблебудівний інститут і навіть під час блокади продовжував будувати кораблі. Коли місто звільнили, він важив 45 кілограмів при зрості 185 сантиметрів. А потім він ще й дійшов до Берліна, брав участь у його захопленні 1945 року, був поранений і контужений на фронті. Мамі 1941 року було сімнадцять років, і вона пам'ятала, як у ніч початку війни під час випускного вечора почали бомбити Севастополь, який був усього лише в 20 кілометрах від її школи, через гори. Син моєї бабусі від другого шлюбу, який народився 1920-го році, теж воював у лавах радянської армії», – перераховує Джеміль.
Однак наявність двох ветеранів війни не врятувала сім'ю від депортації. 1944 року родичів Джеміля Сідемана, як і багатьох інших кримських татар, загнали до вагонів і заслали углиб Росії.
У старшої дочки бабусі дорогою померла дочка семи років. Її тіло просто скинули на полустанку на повільному ходу потягу
«У старшої дочки бабусі дорогою померла дочка семи років. Її тіло просто скинули на полустанку на повільному ходу потягу. Поїзд на таких полустанках навіть не зупинявся. Їх усіх повезли не до сонячного Узбекистану, а до Костромської області, на кордон із Уралом, де розселили в бараки, як ув'язнених, і послали на примусові роботи – валити ліс. У мами до кінця її життя залишався шрам на голові. Жінки не змогли утримати одне дерево, воно почало падати і, вдаривши по дотичній, частково здерло скальп з голови моєї мами. Добре, що серед депортованих виявилися лікарі. Вони звичайними нитками пришили шкіру назад. Наглядачем спецпоселення був кульгавий інвалід, який начебто пройшов війну. Як би там не було, він виявився на рідкість жорстоким. За спогадами мами, він кожного дня приходив до бараку й виганяв її на роботу палицею, постійно бив її. Рана почала загнивати, і тільки якимось дивом урешті-решт зажила. До речі, наглядач через місяць страшно напився й замерз у лісі», – ділиться спогадами Джеміль.
Невідомо, чим би закінчилося для сім'ї життя й робота на костромському лісоповалі, але 1947 року дядько Джеміля, який проживав у Ленінграді, пробився на прийом до Калініна й попросив перевести родичів до Середньої Азії. Калінін прохання задовольнив.
«Таким чином, мої двоюрідні брати й сестри, як і я з братом, народилися вже там. Із боку мого батька відбувалося приблизно те ж саме, з тією лише різницею, що його сім'я потрапила до Сибіру ще раніше, при розкуркулюванні 1929 року. Таким чином, і батька, і його братів мобілізували на фронт уже з Сибіру, і всі вони воювали, за винятком наймолодшого, який народився 1929 року. Двоє братів батька зникли безвісти на війні, а батько повернувся з фронту покаліченим і помер 1952 року, коли мені було всього 11 місяців. Мені не хочеться називати прізвищ, щоб не «випинатися» перед своїми земляками, оскільки всі ми тоді страждали однаково. Тим, хто зараз перебуває в Криму, мабуть, доведеться знову пережити все це пекло. Така російська влада», – підсумував Джеміль.
