Любомир Гузар. Взірець нерадянської людини

Любомир Гузар приніс в Україну досвід свободи і був взірцем нерадянської людини. Так згадує кардинала Української греко-католицької церкви архієпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ Ігор Ісіченко. А віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович нагадав слова кардинала: «якщо хочете відновити довіру в суспільстві, перестаньте торгувати правдою». В ефірі Радіо Свобода вони поділилися спогадами про церковного і громадського діяча, морального авторитета нації, як називали і називають Любомира Гузара навіть після його смерті.

Ігор Ісіченко: Напевно, серед моральних авторитетів нашої нації владиці Любомирові належить перше місце. Як людині, яка принесла в Україну досвід свободи. Для нас усіх, хто виріс тут в Україні, він був взірцем нерадянської людини – людини, необтяженої тим страшним досвідом приховування своїх поглядів, подвійності сумління, атавістичного запобігання перед владою. Цього всього в ньому не було, і він ніс цей досвід внутрішньої свободи для нас усіх.

Я думаю, що саме цей досвід для нас і є його найважливішим посланням, яке необхідно прочитати і засвоїти. Особливо, напевно, у церкві, яка переживає великі спокуси після падіння комуністичного ладу і спроби частини політикуму використати церкву як форму нової ідеології.

– Який зміст вкладається в слова «моральний авторитет», «совість нації», адже йдеться не лише про церковну діяльність. Любомир Гузар був авторитетом не лише для вірян УГКЦ, не лише для християн, а, певно, для всього народу, чи не так?

Мирослав Маринович: Він був моральним авторитетом для всієї України, і в цьому був такий духовний чар цієї особи і залишається з нами після його смерті, він тепер буде промовляти іншою мовою. Але він буде. І я пригадую реакцію на нього не лише від інших конфесій України, а і від моїх друзів-євреїв та мусульман. Всі захоплюються ним. Немає людини, яка б не була ним зачарована.

Він є великим князем церкви, і він є людиною молитви. Це автоматично приходить, коли людина молиться, і не приходить з посадою чи з якогось розрахунку. А світські люди дуже до цього чутливі, тому що вони вміють відразу розрізняти, де є задекларована духовність, а де вона є справжня.

По-друге, його, дійсно, величезна відданість свободі людини, навіть якщо людина в цей момент помиляється. Можу навести приклад, якось миряни нашої церкви в такій відповідній обстановці напустилися на нього, мовляв, «чому багато священників не відповідають своїй посаді, треба їх карати» тощо. І він слухав-слухав і просто щиро сказав: «Ви усі пройшли дуже складне життя – дайте людям вирости у свободі». Справді, від стану рабства до стану свободи не можна пройти одним кроком. Треба виростати, треба збити ґулі об стіни.

І ще одна формула. Він казав: «Якщо хочете відновити довіру в суспільстві, перестаньте торгувати правдою». І всі філософські формули вміщаються в ось цю формулу.

– Кардинал Гузар брав участь і у позацерковній громадській діяльності, зокрема, був членом ініціативи «Першого грудня», яку створили дуже поважні люди. Які, на жаль, йдуть з життя. Раніше не стало Богдана Гаврилишина, тепер Любомира Гузара, що лишила по собі ця їхня громадська діяльність?

Мирослав Маринович: Вони виконують роль маяка, духовного орієнтира. Люди не завжди слухаються орієнтирів моральних. І не можна сказати, що усі послання ініціативної групи «Першого грудня» зачитані до дір. Але разом з тим, якщо немає моральних авторитетів, то це біда для народу. Ми гордилися тим, що мали беззаперечного морального авторитета.

– Що, на Вашу думку, говорить про Любомира Гузара той факт, що він за власним рішенням, залишаючись при ясному розумі, відійшов від влади в Українській греко-католицькій церкві?

Ігор Ісіченко: Владика Любомир і тут дав приклад свободи, незалежності від своєї посади. Він ніколи не ототожнював себе зі своєю посадою у церкві. Він зумів лишатися особистістю.

Віддавна в греко-католицькій церкві існували певні тертя поміж прихильниками прозахідної латинізаційної тенденції і східної. Владика Любомир був завжди прихильником збереження Київської ідентичності церкви.

Він був абсолютним українським патріотом і дуже чітко визначав своє місце у суспільному житті, своє ставлення до політичних процесів, до російської окупації на сході України. Саме в цьому теж бачиться велика гармонія між його відчуттям ідентичності як особистості, як християнина, як церковного ієрарха і як українця.

– Чи можна говорити про те, що на заміну поколінню Любомира Гузара, Богдана Гаврилишина прийде нове покоління моральних авторитетів такого ж масштабу, людей з такою ж міцною державницькою позицією?

​Ігор Ісіченко: Очевидно. Я б додав ще до тих двох імен, які ви називали, ім’я Євгена Сверстюка, на похороні якого владика Любомир стояв біля його труни, і зараз, в ці дні, мені це особливо виразно згадується. Очевидно, що приклад таких людей породжує їм подібних. Таємниця таких зерен правди, які кладуться в нашу землю, нами не може бути розгадана. Вони часом проростають там, де ми не сподіваємося. Недарма Христос говорив про себе, як сівача слова. Владика Любомир йшов за ним тією самою стежкою, тими ж нивами, розсіваючи своє слово, свій досвід. І, думаю, воно дасть різні сходи в різних місцях, і зовсім необов’язково тільки в сфері церковного життя.

​Мирослав Маринович: Я переконаний, що Україна зріє новим осмисленням духовних цінностей. Я в цьому переконаний, тому що бачив юнацькі очі, коли починався Майдан, коли починалася Революція гідності. Прагнення до свободи, прагнення до гідності – це ж і є первинна магма, в якій потім зростають великі діла і великі моральні авторитети. Просто є певні вікові залежності, які ніхто не подолає. Не можна бути моральним авторитетом, напевно, у 18 років. Тому вірмо в Україну і будьмо певні, що Святий Дух тут діє.