Схоже, виступ президента України 10 червня цього року, приурочений до початку дії безвізового режиму України з Євросоюзом, серйозно зачепив президента Росії.
Літературознавча дуель президентів
Петро Порошенко назвав цю подію розривом України з Російською імперією та авторитарним «русским миром». При цьому він процитував слова Михайла Лермонтова:
Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ».
Більшість українців далі лишаються в «полоні» російської культури
Далеко не всі в Україні були в захваті від використання цієї цитати в президентському виступі. Звучали голоси: мовляв, можна було процитувати щось подібне (чи навіть краще!) з української літератури – щось із Миколи Хвильового, Дмитра Донцова, Уласа Самчука чи Василя Стуса. Звісно, можна було б… Але, на жаль, багато українців виховувалися на російській літературній класиці – особливо люди старшого покоління. Тому для них Лермонтов часто є «ближчим» і зрозумілішим, ніж, наприклад, Хвильовий із його закликом «Геть від Москви». Більшість українців і далі лишаються в «полоні» російської культури. І щоб визволити їх із цього «полону», доведеться затратити ще чимало зусиль.
Проте цитата із поезії Лермонтова у виступі президента України, ймовірно, була адресована не тільки громадянам України, а й росіянам. І тут вона справді потрапила в ціль, викликавши «благородне обурення» у верхах російського істеблішменту.
Сам Володимир Путін 15 червня прокоментував цитату у виступі Петра Порошенка про «немиту Росію». «Петро Олексійович вважає за можливе прочитати цей вірш Лермонтова. Це говорить про те, що він знає російську класику, цікавиться російською літературою. За це похвалю. Але в цього вірша є й інша частина: «Быть может за стеной Кавказа / Укроюсь от твоих пашей, / От их всевидящего глаза, / От их всеслышащих ушей»… Лермонтов написав ці вірші в 1840-1841 роках, орієнтовно тоді, коли їхав на Кавказ. Він був офіцером і захищав інтереси своєї вітчизни. У той час області, які сьогодні вважаються Україною, були просто областями Росії», – розмірковував Путін на «прямій лінії», яка транслювалася в ефірі російських телеканалів.
Уточнимо: у часи Лермонтова далеко не всі нинішні терени України входили до складу Російської імперії. Галичина, Закарпаття, Буковина були в складі імперії Австрійської. Але не будемо про такі географічні нюанси. Далі Путін говорив, що Лермонтов їхав із однієї частини Росії, Петербурга, на Кавказ, який теж, зрозуміло, був Росією. Залишається лише питання, навіщо цей Кавказ треба було упокорювати й посилати туди солдатів і офіцерів російської армії.
Наведена інтерпретація відомого вірша Лермонтова виглядає більш, аніж дивно. Боюсь, що це якраз той випадок, коли спічрайтери та іміджмейкери президента Росії серйозно «прокололись».
Лермонтов давав зрозуміти, що для нього «немита Росія» – це передусім «раби й пани», «голубі мундири», «паші», тобто вищі російські можновладці
Що це за «всевидящі очі» й «всечуючі вуха», про які писав Лермонтов, пояснювати не треба. Поет сподівався втекти від таємної охранки, традиції якої в Росії й нині напрочуд живучі. Лермонтов давав зрозуміти, що для нього «немита Росія» – це передусім «раби й пани», «голубі мундири», «паші», тобто вищі російські можновладці, ну і, звичайно, російська охранка. Їхав він на Кавказ не стільки для «захисту інтересів вітчизни», як для того, щоб сховатися від цієї «немитої Росії».
Паралель так і напрошується із днем сьогоднішнім.
Просто дивує, для чого спічрайтери російського президента зачепили цю слизьку тему та ще й так недолуго проінтерпретували. Соромно за хлопців.
Шевченко устами Путіна
Але це ще не все. Путін вирішив Порошенку нанести симетричний удар і на цій же «прямій лінії» почав цитувати Тараса Шевченка. Цитував не що- небудь, а відому поезію Кобзаря «І мертвим, і живим…». Правда, цитата була вирвана з контексту й звучала так: «Доборолась Україна до самого краю…» А далі йшла вільна інтерпретація, що гірше ляха її розпинають «діти». Відповідно, проводилася паралель із сучасністю. Зараз, натякав Путін, погані українські керманичі знущаються над Україною.
Проте, якщо розібратися, це ще один прокол консультантів Путіна.
Не знаю, чи буде Порошенко «хвалити» президента сусідньої держави за знання української класики. Але я б це зробив. Наприклад, у такій формі:
«Володимир Володимирович цитує Тараса Шевченка. І це свідчить, що він знає українську класику. І розуміє, що Україна – не Росія. Як за це не похвалити його. Проте, на жаль, Володимир Володимирович не процитував рядки із поезії «І мертвим, і живим…», які передували словам «Доборолась Україна до самого краю…» А вони такі:
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Коли Шевченко говорив про «дітей», які розпинають Україну, він мав на увазі українських дворян, які пішли служити Російській імперії
Коли ж Шевченко говорив про «дітей», які розпинають Україну, він мав на увазі українських дворян, які пішли служити Російській імперії. Цих запроданців він у цитованій поезії називав не інакше, як «рабами, подножками, гряззю Москви». А ще Шевченко у поезії «І мертвим, і живим…» учив українців жити своєю мудрістю («Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя»). І не лити кров за чужі інтереси, а відстоювати власні.
Можемо лише подякувати Путіну, що він нагадав нам про один із найкращих Кобзаревих творів, який і сьогодні звучить для нас напрочуд актуально».
І на завершення одна практична рекомендація. Не знаю, що Володимир Путін буде робити зі своїми спічрайтерами й консультантами. Я б на його місці їх відправив у відставку. Бо ж класику треба знати – і свою, російську, і чужу, українську.
Петро Кралюк, проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
