Доступність посилання

«Я втомився, але не піду»: що розповів Путін про Росію і Крим


Президент Росії Володимир Путін під час прес-конференції, 15 червня 2017 року

15 червня відбулася 15-а «Пряма лінія з Володимиром Путіним» ‒ традиційна прес-конференція російського президента. За чотири години Путін встиг відповісти приблизно на 70 питань, основна їхня частина стосувалася соціальних тем і рівня життя, який помітно впав за останні три роки. Питання надходили з колл-центрів, через соціальні мережі, а також від спецкореспондентів, які включалися з різних регіонів Росії, і в самій студії. Туди запросили приблизно 300 осіб, серед яких були провідні російські журналісти, діячі мистецтва і звичайні громадяни.

На прес-конференції не обійшлося без гострих моментів. Наприклад, школяр із Нафтоюганська Данило Прилепа запитав Путіна про корупцію й показні посадки чиновників. Російський президент вирішив, що це питання ‒ підставне. Окрім того, до студії нібито зателефонував житель Києва, який виразно запитав Путіна, «навіщо він кинув Україну». Також під час прес-конференції на екрани вивели смс-повідомлення від громадян. Серед них були й несподівані ‒ наприклад, з питанням, коли Путін перестане порушувати Конституцію Росії, керуючи країною більше двох термінів поспіль. Також скаржилися на корупцію в анексованому Криму, безгрошів'я та мізерні зарплати.

Про що росіяни запитували Путіна? На що скаржилися кримчани? Про це говоримо з російським політтехнологом, політичним філософом Андрієм Окарою і російським політологом Ігорем Ейдманом.

‒ Андрію, звідки взялося так багато критичних питань до Путіна? Адже багато хто вважав, що прямі лінії ‒ багато в чому постановочне дійство, в якому президент постає позитивним героєм, здатним вирішити труднощі. Чому картина змінилася? Що за розгул лібералізму?

Путін виглядав досить утомленим, без підкресленої бадьорості, так і з боку народу зайвої, показної любові не спостерігалося

Окара: Справа не в розгулі лібералізму, ця пряма лінія теж була частково постановочною. Але мені теж здалося, що загальна тональність і акценти цього дійства змінилися. Раніше це було святково і пафосно, Путін був як Дід Мороз, що вирішує проблеми. Типове ручне управління: система працює погано, і єдина надія вирішити питання, особливо подалі від Москви, де безнадійна місцева бюрократія, ‒ зателефонувати царю й попросити милості. Це особливість російської політичної системи, хоча і українська в цьому сенсі недалеко пішла.

Але цього року дійство було значно менш пафосним, Путін виглядав досить утомленим, без підкресленої бадьорості, так і з боку народу зайвої, показної любові не спостерігалося. Було багато критичних запитань ‒ перш за все, щодо ситуації в економіці, приватних питань ‒ про інвалідів, учителів, загальні соціальні контексти. Однак система під контролем, і насправді Путіну не задали незручних для нього питань. Що стосується незручних запитань із смс на екрані, всі гадають: це саботаж журналістів чи технічний збій системи?

Андрій Окара
Андрій Окара

‒ Як висвітлювалася тема України та Криму?

Окара: Про Крим говорили побіжно, запитували, коли буде добудований міст, і після цієї теми Путін перейшов на цікаву, але не дуже обговорювану тему ‒ про те, що, можливо, варто збудувати міст або тунель на Сахалін, який точно буде дешевшим, ніж кримський.

Загальний тон цієї прес-конференції ‒ «я втомився, але нікуди не піду»

Поява такого собі Дмитра з Києва з питанням, чому Путін залишив Україну, здалася мені неприродною: людина явно читала текст з аркуша, це було занадто улесливо, щоб бути правдою. Хоча Путін несподіваним чином почав розвивати українську тему, без звичайної агресивності. Якось несподівано згадав про Віктора Медведчука і про те, що батько Медведчука був симпатиком ОУН. Згадав Михайла Грушевського, Івана Франка, якось несподівано процитував Шевченкове «Доборолась Україна до самого краю» ‒ мабуть, це було відповіддю на цитування українським президентом Петром Порошенком «Прощай, немытая Россия» Лермонтова з нагоди «безвіза». Я чекаю, що ж тепер відповість Порошенко, це цікавий обмін люб'язностями. Але і тільки ‒ українська тема дійсно прозвучала несподівано. Загальний тон цієї прес-конференції ‒ «я втомився, але нікуди не піду».

‒ З нами на зв'язку російський політолог Ігор Ейдман. Ігоре, які ваші враження від прес-конференції Путіна?

Ейдман: Пряма лінія завжди була і залишиться постановочною. Однак цього разу, мабуть, була команда зробити її трохи більш реалістичною. Саме тому на екран потрапили незручні запитання. Мені це нагадує боротьбу з «лакувальниками» в рамках радянського соцреалізму, спроби в рамках керованої літератури надати оповіданням рис реалізму.​

Ігор Ейдман
Ігор Ейдман

‒ Ігоре, наш слухач із Криму висловлював надію, що це остання «пряма лінія» Путіна. Чи поділяєте ви цю думку?

Путін може протриматися ще довго. Але не вічно ‒ і ця диктатура колись закінчиться

Ейдман: Я був би дуже радий, якби Володимир Путін нарешті залишив свою країну в спокої, і, наприклад, посидів на лаві трибуналу в Гаазі. Але, боюся, він ще досить міцно сидить у своєму кріслі і збирається висуватися на наступний термін. І операція з протягування його до влади, на жаль, швидше за все, відбудеться успішно. Ми вже бачили це 2012-го: молодь почала ворушитися, розуміти, які орки керують країною. Але при владі величезний каральний і пропагандистський апарат. Революції відбуваються тоді, коли є розкол еліти, каральний апарат виходить із-під контролю і стає неефективним. А в Кремлі цьому апарату приділяють занадто багато часу й сил. Так що Путін може протриматися ще довго. Але не вічно ‒ і ця диктатура колись закінчиться, впаде.

‒ Кримчани постійно звертаються до Путіна, записують відеозвернення. Але єдине питання, яке дійшло до Путіна на «прямій лінії» ‒ про те, коли буде добудований міст. Чи означає це, що Крим перестав, грубо кажучи, збуджувати російську еліту?

Ейдман: Певним чином ‒ так. Із кожним роком Крим усе менше значить для влади. Але це питання підніматиметься час від часу, коли потрібно буде демонструвати народу уявні успіхи.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Галина Танай)

XS
SM
MD
LG