Доступність посилання

ТОП новини

«Ніхто не постраждає»: про те, як українців чекають у Криму


«Парад дружби» в честь Дня Росії. Сімферополь, 12 червня 2017 року
«Парад дружби» в честь Дня Росії. Сімферополь, 12 червня 2017 року

Нещодавно у світових ЗМІ пройшла новина про те, що у КНДР звільнили з-під варти американського студента Отто Вомбієра, якого в березні 2016 року було засуджено до 15 років трудових таборів за «ворожі дії», а саме – крадіжку агітаційного плаката зі стіни службового приміщення готелю. Хлопець, звинувачений у спробі «підірвати єдність корейського народу», незабаром після суду внаслідок «турботливого» лікування опинився у «несприйнятливій свідомості»: у такому стані його протримали в ув'язненні понад рік, після чого «з гуманних міркувань» звільнили. Після доправлення на батьківщину у Вомбієра виявили важке ураження й обширне відмирання тканин головного мозку: хлопець на мову не реагував, а його кінцівки були частково паралізовані. Днями стало відомо, що Отто Вомбієр помер.

Немовби за випадковим збігом, напередодні «голова Криму» Сергій Аксьонов заявив, що «возз'єднання Криму з Росією» геть зовсім не заважає «туристам з України» відвідувати півострів: мовляв, вони почуваються у «республіці» комфортно і можуть вільно розмовляти рідною мовою. При цьому він запевняв, що кримчани доброзичливо зустрічають жиелів материкової України і що під час відвідування півострова «жоден громадянин України не постраждав» – з чим, звісно ж, можна (чи навіть треба) посперечатися. При цьому буквально в той же час «депутат» Держдуми РФ від «республіки Крим» Андрій Козенко у відповідь на заборону виготовлення і пропаганди георгіївських стрічок в Україні запропонував маркувати такими стрічками всіх українців, котрі приїздять на півострів. Раніше, у листопаді 2015 року, Аксьонов відзначився ідеєю пропуску до Криму тільки тих українців, які на «кордоні» виконають гімн Росії і тричі вклоняться портретові президента РФ Володимира Путіна.

Кримський півострів, що перетворився внаслідок злочинної анексії на міжнародно-невизнану «сіру зону», в якій зазвичай не діють навіть закони країни-окупанта, відкритий для туристів практично тією ж мірою, що й Північна Корея. Сюди можуть прибувати організовані групи закордонних туристів, яким показують «правильні» місця і дають поспілкуватися з «правильними» людьми. Проте час від часу як на місцевому, так і на російському телебаченні громадяни «суміжної держави» (офіціозна назва України в окупаційних ЗМІ), схоплені звитяжними російськими спецслужбами «на гарячому» під час «спроб диверсій», зізнаються на камеру в «тяжких злочинах» проти кримської «єдиної багатонаціональної російської нації».

Подібним чином опинився у Криму за ґратами і очікує вироку житель Енергодару Євген Панов, який чи то вирушив до Криму з доброї волі, чи то був викрадений з материкової України. Його «співучасником» був призначений виходець зі Львівщини Андрій Захтей, котрий після окупації Криму перебрався на півострів і отримав російське громадянство. В «анонімному тероризмі» також був звинувачений Редван Сулейманов – кримчанин, який після окупації півострова переїхав до Запоріжжя. Ще один «український диверсант», харків'янин Володимир Прісич, нещодавно дістав три роки в'язниці за новим несподіваним звинуваченням – за «зберігання наркотиків». Також за ґратами перебуває ціла «українська ДРГ» з півдесятка жителів Севастополя – Дмитра Штиблікова, Олексія Бессарабова, Володимира Дудки, Гліба Шаблія та Олексія Стогнія.

Незалежність можлива тільки у залежності. Як у пана Орвелла: «Війна – це мир, воля – рабство, незнання – сила»

Кілька кримчан і жителів материкової України були засуджені на півострові окупаційним режимом за участь у Революції Гідності в Києві, що ніяк не стосується російської юрисдикції. У колонії №5 російського Кірово-Чепецька перебуває кримчанин Олександр Костенко, звинувачений у «злочинах на Майдані» та «зберіганні зброї»: під час судилища над ним «прокурор республіки Крим» Наталя Поклонська заявила, що в його особі судить «цілу ідею фашизму й нацизму». Подібним чином 10 років колонії дістав Андрій Коломієць із Київщини, якого навіщось доправили «судити» до Криму з Кабардино-Балкарії, де він жив у своєї на той час цивільної дружини: з хлопця, котрий не знав російської мови, «судді» збиткувалися за національною і мовною ознакою та відмовляли йому в наданні перекладача. На особливу увагу заслуговує історія майданівця з Ялти Євгена Сіканова, проти якого порушили «кримінальну справу» за буцімто напад на беркутівця в Києві: до його будинку прийшли з обшуком за кілька днів після його смерті у травні 2016 року. У жовтні того ж року «справу» проти Сіканова було закрито через його смерть. «Злочинцем» у Криму можна стати і за український прапор на даху будинку – як це сталося з фермером з Роздольненського району Володимиром Балухом, в якого на горищі під час обшуку «знайшли» боєприпаси.

Якщо неприхована ненависть до українців з усіма подальшими наслідками є в РФ частиною державної політики, то що вже казати про окупований нею Крим, де «влада» занепокоєна «самогубною русофобією» в Україні. На думку тутешнього «старшого», «існування й розвиток справді незалежної української держави можливий тільки в орбіті «русского міра», у союзі з Росією». Ні додати, ні відняти: незалежність можлива тільки у залежності. Як у пана Орвелла: «Війна – це мир, воля – рабство, незнання – сила».

Що ж стосується згаданої кримської «доброзичливості» щодо материкових українців – про неї промовисто свідчить нещодавній скандал із «політологом» і викладачем «Кримського федерального університету» Андрієм Нікіфоровим, котрий назвав усіх, що ідентифікують себе як українців, «хворими на сказ або лише на коросту»: на його думку, остаточне «одужання» – тільки у «цілковитій відмові від українства». «Это не значит, что всех «украинцев» следует убивать как бешеных собак. Только бешеных. Остальных надо пробовать вылечить. Но с безжалостным уничтожением тех, кто все-таки взбесится», – заявив носій вченого ступеня.

Подібний випадок, на жаль, не поодинокий. Втім, окремі кримські «громадські активісти» запевняють, що в Криму українці почуваються непогано, оскільки «у нас, в отличие от буйного соседа, никто никого не бьет и не лупит, да и украинские кабаки никто не сносит». «В чем проблема? Пусть себе будут», – висловлюють панську поблажливість кримчани, які прийняли окупацію. Однак при цьому не пояснюється, хто саме «пусть будет» – «украинские кабаки» чи ж самі українці. Втім, знаходяться й охочі знести заклади української кухні «суто з принципу» – мовляв, «наелись украинской гидности за 23 года». Однак тут-таки стверджується, що будь-яка місцева кухня, незалежно від етнічної належності, втратила свої знамениті чесноти без українських інгредієнтів.

Яким українцям у «російському» Криму жити добре – розгорнуту відповідь дала газета «Кримська Світлиця» у матеріалі з аналогічною назвою. Зокрема, у ньому йшлося про членів провладної «Української громади Криму» (УГК), які часом декларують явно антиукраїнські погляди. За великим рахунком уся їхня діяльність полягає у повторюванні заготовок: українців у Криму «никто не ущемляет», вони можуть вільно спілкуватися українською мовою (від якої в самій УГК сахаються, мов чорт від ладану), їм у Криму живеться добре, як більше ніде на світі тощо. Зокрема, наприкінці травня перший заступник голови УГК, член партії «Единая Россия» Анастасія Грідчина в ефірі передачі «Новый Крым» на сімферопольському телеканалі «ТВ FM» розповіла, що в Криму «права укрАинцев защищены», а на материковій Україні «укрАинцев притесняют в ихних правах», і назвала дані про майже повну відсутність української мови та культури в Криму «враньем укрАинских властей». Також «перша леді» «кишенькових українців» повідомила, що її організація активно моніторить інтернет-простір на предмет даних про те, як погано живеться «гражданам Украины за пределами Крыма», щоб довести, що українців у Криму «никак не ущемляют», і працювати з тими «укрАинцами», що «стояли на референдуме за то, чтобы укрАинская хунта не проникла на наш полуостров». Прикметно, що представниця УГК назвала українську мову в Криму «третьою державною» – хоча, судячи з усього, для її колег і їхніх кураторів вона у пріоритетах не посідає і третього місця.

«Українцям у Криму живеться чудово. З невеликим уточненням: тим, хто «вилікувався від сказу і корости українства»

Про те, як чудово живеться українцям у Криму, часом можна дізнатись і на старій версії сайту одного кримського ЗМІ, що діє в Києві через окупацію півострова. Внаслідок конфлікту інтересів його попередній колектив майже повним складом відмовився евакуюватися з Криму, навідріз відкинувши всі варіанти переїзду і працевлаштування. В результаті в українській столиці працює нова редакція, сформована з кримчан-біженців. Тим часом колишні співробітники на залишеному за собою електронному ресурсі розміщують розлогі філіппіки на адресу української влади, яку окремим авторам не терпиться повалити «вже вчора», та деяких осіб, які вимушено залишили Крим з початком російсько-українського військового конфлікту. До цих оповідань час від часу вплітаються хвалебні словеса на адресу країни-агресора, яка порівняно з Україною «виглядає мало не янголом»: і в українському традиційному вбранні дозволяє ходити (під російськими прапорами), і українською розмовляти (вузьким колом у чотирьох стінах), і вірші українські читати, і пісні українські співати дозволяє (щоправда, неодмінно у російському антуражі і після обов'язкової перевірки репертуару представниками спецслужб), і пенсії платить у кілька разів вищі... Словом, така собі м'яка російська пропаганда в українській вишиванці. Подібні розповіді часто лунають на материковій Україні у громадських місцях від осіб, які несподівано виникають поруч і без приводу починають розводитись про те, як чудово у Росії, який там прекрасний уряд, яку гарну землю там роздають безкоштовно, яку неймовірну зарплатню там отримують біженці від «звірств шоколадного режиму»... І не збагнеш: чи то людина дійсно щиро вірить у свої слова (бо явно ж говорить не з власного досвіду), чи то просто відпрацьовує чиєсь замовлення.

А зрештою українцям у Криму живеться чудово. З невеликим уточненням: тим, хто «вилікувався від сказу і корости українства» і перманентно висловлює особисту неприязнь до «київської хунти». За час окупації часто «професійні українці» півострова не можуть вигідно монетизувати свою «професійність» на материку, намагаючись відкусити більше, ніж реально виходить проковтнути, і повертаються під «янгольські» крила «нової батьківщини», публічно клянучи «стару» на чім світ стоїть. Втім, вже четвертий рік «влада» і силовики на окупованому півострові проводять захоплюючу акцію для материкових українців: приїдь на літній відпочинок чи з будь-якою іншою метою – і отримай місце у колонії або СІЗО «без виду на море», за заповітами (не проти ночі будь згадана) колишньої «прокурорки» Поклонської. Призер визначається за методом горезвісного корейського рандому. Самі ж «заманювання» до Криму виглядають, як вимоги терористів: «Якщо наші умови будуть виконані – ми обіцяємо, що ніхто не постраждає». А в заручниках розслабитись і відпочити не дуже й виходить, відверто кажучи. Тож доводиться запасатися мужністю і чекати на звільнення.

Максим Немирич, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG