Спеціально для Крим.Реалії
Ми раз у раз розмірковуємо про Крим в дихотомії «проросійські» і «проукраїнські». Забуваючи про те, що левовій частині кримчан однаково, під яким прапором жити.
У лютому 2014 року ‒ ще до захоплення адмінбудівель у Криму ‒ Київський міжнародний інститут соціології публікував результати останнього українського соцопитування. 41% жителів півострова висловилися за об'єднання України і Росії в одну державу. Комусь ця цифра може здатися великою ‒ і він помилиться.
Для більшості кримчан пріоритетами були безпека і побутовий комфорт
Тому що більшість кримчан отримували інформацію про те, що відбувається в Києві, з російських ЗМІ. До лютого 2014 року росТВ вже три місяці накачували півострів істерикою і неврозами. Не покладаючи рук, без перекурів і вихідних готувало ґрунт для того вторгнення, яке відбулося наприкінці зими. І навіть при цьому частка тих, хто готовий був підтримати нові прапори, не перевалила за символічні 50%.
Тому що для більшості кримчан пріоритетами були безпека і побутовий комфорт. На самому початку анексії, коли не зрозумілий був сценарій Кремля, коли про перспективу боїв за Крим говорили всерйоз ‒ саме російські солдати сприймалися як та сила, що може зруйнувати контур безпеки. І найпоширеніша обивательська інтонація кримських користувачів Фейсбуку зводилася до риторичного «нам потрібна не Росія, а мир».
Істерика зникла в той момент, коли стало зрозуміло, що ніякої війни не намічається. Що сценарій зміни прапорів буде відносно мирним, а загальна кількість загиблих не перевищить декількох осіб. У цей момент основна частина кримчан заспокоїлася і знову зайнялася побутом. Тим самим, який для пересічного обивателя завжди важливіший за прапори.
Хтось скаже, що відтоді минуло три роки, за які російська пропаганда лише посилила пропагандистську складову. Що інтенсивність промивання мізків не залишила шансів для байдужих. Що рекрутинг в «русскій мір» був тотальним. Скаже ‒ і буде неправий.
Тому що вся повсюдна російська пропаганда змогла мобілізувати для війни на Донбасі лише кілька десятків тисяч росіян-добровольців. Тих, хто як Моторола ‒ кидав рідну автомийку, щоб спробувати щастя у війні з українською армією. 30-40 тисяч для 145-мільйонної Росії ‒ це дуже мала величина. Саме через її мізерність Кремль був змушений почати застосовувати в боях кадрову російську армію.
Пропаганда хоч і входить в будинки, але рідко здатна змусити обивателя пожертвувати цим самим побутом
Виявилося, що «народний порив пасіонаріїв» навіть після масованої інформаційної обробки кількісно не перевищує населення обласного центру. Що «розп'яті хлопчики», «фашисти» і «бандерівці» зуміли переконати лише порівняно невелику кількість росіян взяти в руки зброю. І це в ситуації, коли вся інфраструктура для переправлення добровольців на український Донбас існувала в Росії фактично на держрівні.
Російський культуролог Андрій Архангельський пише, що 95% жителів РФ абсолютно деідеологізовані. Що ідеали ‒ ліберальні або імперські ‒ є у дуже малої пропорції населення. Що пропаганда хоч і входить в будинки, але рідко здатна змусити обивателя пожертвувати цим самим побутом.
Кримчани в масі своїй лише пристосувалися до нової реальності. В якій їм потрібно ростити дітей, доглядати за людьми похилого віку, виплачувати кредити і збирати на відпустку
І думати, що кримчани в цьому сенсі якось разюче відрізняються від росіян, було б наївно. Вони точно так жесамо в масі своїй лише пристосувалися до нової реальності. В якій їм потрібно ростити дітей, доглядати за людьми похилого віку, виплачувати кредити і збирати на відпустку. Затяті проросійські в Криму перебувають відносно байдужих у точно такій самій меншості, в якій перебувають і затяті проукраїнські жителі півострова.
Сьогодні цих байдужих може лякати думка про повернення України. Точно так само, як їх лякала думка про прихід Росії. Тому що ані тоді, ані зараз вони не розуміють сценарію, яким буде супроводжуватися ця чергова зміна прапорів. Вони бояться можливої війни, зламу звичного побуту, порушення контуру безпеки. Але їхня лояльність ‒ це лояльність не прапору, а комфорту. Який завжди відносний. І обстоювати свою лояльність вони готові не на рівні збройного спротиву, а лише на рівні соцопитування і бюлетеня.
І це все, що потрібно знати з приводу «кримської одностайності».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
