Доступність посилання

Забута перемога: похід Болбочана на Крим. Падіння Феодосії й Керчі


Петро Болбочан

22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. Цього дня 1918 року війська Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі й рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції пропоную вашій увазі цикл «Забута перемога». Цього разу ми поговоримо про залишення радянськими військами Феодосії й Керчі.

Із попереднім матеріалом циклу «Забута перемога» можна ознайомитися тут.

Мирне вирішення українсько-німецького конфлікту дозволило кайзерівській армії відновити 28 квітня свій наступ одночасно на керченському й севастопольському напрямках. Утім, у Східному Криму їй так і не довелося більше зустрітися з «червоним» спротивом. Скориставшися тим, що увага Роберта Коша була прикута до Сімферополя, командарм Іван Федько швидким маршем відірвався від ворожих сил і ще 27 квітня прибув до Керчі. Навіть не намагаючись організувати оборону міста, він віддав наказ евакуюватися на Кубань. Російський офіцер Микола Кришевський, який тоді перебував у місті, так описав цей день:

Обірвані, брудні, сяк-так одягнені, з мотузковими поводами та стременами, подушками замість сідел, ці вершники виявилися кавалерією Червоної армії

«І раптом, одного погожого весняного дня, до міста галопом увірвалися якісь кінні ‒ приблизно сотня, безжально нахльостуючи коней. Обірвані, брудні, сяк-так одягнені, з мотузковими поводами та стременами, подушками замість сідел, ці вершники виявилися кавалерією Червоної армії. За їхніми словами, німці котяться безпосередньо за ними. А вслід за кінними потекла піхота з декількох потягів (приблизно 4000 осіб) і з масою награбованого добра. Все це влетіло до порту і, давлячи один одного, полізло на кілька військових транспортів у стані повної паніки, коли один постріл змусив би їх усіх здатися... Дві доби безперервно вантажилися більшовики на транспорти, набиваючи їх награбованим добром. Ящики падали, розбивалися, шоколад, кава, цукор, чай, мило й матерії пудами та згортками валялися на березі, й жителі слобідки відкрито розтягували на очах солдатів, адже ті при всьому бажанні не мали можливості все награбоване навантажити на транспорти й поспішали захопити лише найцінніше. Наставав кінець ‒ у Керчі зібралася вся знаменита й геройська Червона армія, що бігла без будь-якого спротиву від німців із Перекопу».

Вранці 28 квітня реальна влада повернулася до міської думи, одразу ж ухвалила організувати з фронтовиків тритисячну дружину для охорони міста

Разом із військами до кораблів кинулися й радянські керівники Керчі. Вранці 28 квітня реальна влада повернулася до міської думи, одразу ж ухвалила організувати з фронтовиків тритисячну дружину для охорони міста. В її складі тим же Кришевським був створений кінний розвідувальний загін, який заступив на варту о восьмій вечора. З цим загоном стався кумедний випадок:

«Загін мав абсолютно незвичайний для Керчі вигляд: люди були прекрасно одягнені, сиділи на хороших стройових конях, були відмінно озброєні й справляли враження солдатів довоєнного часу, які йдуть на парад. Ледве загін вийшов на головну вулицю, як зібрався величезний натовп, який сприйняв загін за українців, люди кричали «Ура!», цілували солдатів і взагалі висловлювали винятковий захват, і ми не могли їх запевнити, що завжди перебували в Керчі».

Але місцеві більшовики просто так здаватися не збиралися ‒ на вулицях спалахували перестрілки між ними й міською дружиною, як раптом керченська берегова батарея розгорнула гармати й почала обстріл бухти, де вантажилися на транспорти «червоні». Це вирішило справу, і комуністи, які ще залишилися, кинулися навтьоки до кораблів. До кінця дня 28 квітня армія Федька залишила Керч.

Повільне просування німців також мало своє пояснення. Якщо українські війська активно залучали провідниками місцеве населення, то кайзерівська армія мала в основному покладатися на власну розвідку, зокрема авіаційну. А з нею якраз виникали казуси ‒ командування Баварської кавалерійської дивізії дійшло такого висновку після боїв у Криму:

«Досвід проведених операцій показує, що повітряна розвідка... не дає ніяких результатів... Льотчик не в змозі відрізнити пересування більшовицьких банд від досить жвавого в той час пересування звичайного населення на підводах».

Саме тому «червоні» війська, які не бажали битися, завдяки знанню місцевості могли уникнути бою. Найбільш яскраво це виявилося в Феодосії, в порту якої зосередилася велика кількість пароплавів і буксирів. Уже 26 квітня до міста почали прибувати залишки Феодосійського кавалерійського загону, 1-го севастопольського загону, наступного дня приїхали анархісти Макара Чижикова ‒ всі вони навідріз відмовилися знову виступати на позиції.

На набережній творився хаос ‒ відступаючи, «червоні» грабували склади й навколишні квартали й одразу вантажили на кораблі награбоване майно

На набережній творився хаос ‒ відступаючи, «червоні» грабували склади й навколишні квартали й одразу вантажили на кораблі награбоване майно. У районі залізничного вокзалу ледь не дійшло до перестрілки між мародерами-червоноармійцями й робочими дружинами Феодосії. На молу матроси розстріляли запідозрених у зраді нещасних командирів оборони Перекопу ‒ Миколу Преклонского й Миколу Кассесінова. Паралельно серед місцевих комуністів йшла боротьба за владу, яка також не сприяла організованій евакуації. Один із керівників Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди Сляймунд Фрей 8 днів провів у Феодосії, спостерігаючи тамтешній бардак.

«30 квітня прийшов із Джанкоя цілий потяг поранених, які повідомили, що наші відступають. Екстрено почали вантажити на транспорт цінні речі й канцелярію. У напрямку Джанкоя поїхав на розвідку один паротяг, але скоро повернувся назад з повідомленням, що німці в 25 верстах від Феодосії. О 6 годині вечора ми сіли на пароплав №25 «Євфрат», на якому їхала також уся червона армія, артилерія, кулемети, снаряди. До 12 години ночі вантажили цей пароплав. Завантажили приблизно 12 вагонів, цукру, борошна, горіхів і патронів. У місті вже з'явилися банди, які почали грабувати магазини, але зусиллями матросів із міноносця «Фідонісі» вдалося забезпечити порядок, причому кілька бандитів були розстріляні. Матроси кілька разів зверталися до червоної армії з вимогою, щоб вони зійшли на берег і підтримувані артилерійським вогнем із міноносок дали би відсіч ворогу. Але червоноармійці відмовлялися через свою нечисленність. Якби загін т. Федько, в якому було 4000 людей, який не пішов ще раніше на Керч, то, звісно, можна було б дати відсіч. Скінчилося все тим, що було дано кілька гарматних пострілів за місто і о 12 годині ночі в море вийшли дев'ять транспортів, на які було завантажене все цінне з Феодосії. Гроші з банку були на міноносці «Фідонісі», один міноносець супроводжував нас, а інший пішов на Севастополь, звідки дав радіотелеграму до Новоросійська, про те, щоб не випускали на берег червону армію, бо це, за його словами, хулігани».

Втім, евакуюватися вдалося далеко не всім. Тільки в околицях Судака й Феодосії залишились і згодом потрапили до німецького полону 700 червоногвардійців.

30 квітня влада перейшла до Центрального бюро профспілок і «Міського громадського самоврядування», яке складалося з колишніх гласних Феодосійської міської думи. Нове керівництво створило Тимчасовий штаб охорони міста для захисту жителів від мародерів і дезертирів. Бюро звернулося до населення із закликом зберігати спокій і не чинити спротиву німецьким військам.

1 травня 1918 року останній пароплав покинув порт і попрямував до Новоросійська

Деякі кораблі ще день залишалися на рейді в Феодосійській бухті, вичікуючи розвитку подій. Нарешті, 1 травня 1918 року останній пароплав покинув порт і попрямував до Новоросійська. Його прикривав «Фідонісі», на борту якого перебували залишки судацького червоногвардійського загону. Міноносець «на прощання» зробив кілька пострілів у баварських кавалеристів і вийшов у море. Цього дня так охарактеризований у зведеннях німецького Генштабу: «У Криму нами без бою зайнята Феодосія».

Того ж дня 1 травня кайзерівські війська вступили до Керчі. Ось як це описував очевидець Кришевський:

З'явилася безсмертна германська піхота, вся сіра в своїх оригінальних сталевих касках, які надають такого войовничого вигляду, вона рухається широкою керченською вулицею, як грізна й неминуча лавина

«Годині о 12 дня я був на горі Мітрідат, коли помітив звідти скупчення потягів на давно мертвій станції. Я швидко спустився до міста, де на вулицях уже стояли натовпи народу, місцями висіли українські прапори й панувало збудження й радість. Проїхав автомобіль із кулеметом під українським прапором ‒ депутація від морської батареї... За ним з'явилася депутація від української «спілки», десь колихалися вже українські прапори й виднілися портрети Шевченка... І ось із боку вокзалу з'явилася група вершників, ближче і ближче... І на рисях, із піками біля стегна, з насунутими на лоб сталевими касками, на чудових конях пройшов роз'їзд німецьких драгунів... Солдати, м'яко і в ритм підводячись у сідлах, уважно, гостро й недовірливо поглядала на всі боки. За ними ще й ще роз'їзди все більшого складу. М'яко шурхаючи гумою шин, у дивовижному порядку й струнко пройшла рота самокатників; далі з'явилися піші патрулі й дозори, і, нарешті, потужно відбиваючи підкованими чобітьми крок, з'явилася безсмертна германська піхота, вся сіра в своїх оригінальних сталевих касках, які надають такого войовничого вигляду, вона рухається широкою керченською вулицею, як грізна й неминуча лавина».

Українським делегаціям, які так і не дочекалися прибуття Петра Болбочана, довелося згорнути прапори і розійтися домівками.

Замість українського визволення прийшла німецька окупація.

Початок серії публікацій тут.

XS
SM
MD
LG