Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Поїздка матері полоненого російського контрактника Віктора Агєєва до України та її зустріч із матір'ю Станіслава Клиха наробили багато галасу. І це добре.

Добре тому, що будь-яка увага до взятих у полон на Донбасі російських солдатів підвищує їхню медійність. І, як наслідок, може підвищити їхній потенційний обмінний курс. Зрештою, минулого року ми вже спостерігали, як Москва погодилася видати Києву Надію Савченко в обмін на полонених спецназівців Александрова та Єрофєєва.

Аудиторія ліберальних ЗМІ занадто мала, щоб самостійно створювати який-небудь суспільний запит

Так, було б наївно переоцінювати здатність російських ліберальних медіа розповісти обивателеві про долю російських військовополонених. Хоча б тому, що центральні державні росмедіа цю тему старанно замовчують. А аудиторія ліберальних ЗМІ занадто мала, щоб самостійно створювати який-небудь суспільний запит.

Але, тим не менш, будь-яке проривання завіси мовчання ‒ це плюс. І зустріч матерів росіянина Агєєва й українця Клиха, який відбуває термін у російській в'язниці за звинуваченням в участі в першій чеченській війні ‒ лише все та ж медіарозкрутка історії. І немає сенсу злитися на примирливий тон матері Клиха, яка говорить про те, що «усім потрібен мир». Вона може так говорити ‒ за правом матері, сина якої скалічили на допитах, закатували до свідчень і відіслали до в'язниці на два десятки років.

Російська політика не працює за чіткими процедурами. Ухвалення рішень ‒ доля вузького кола людей. Ніхто не може сказати напевно мотиви, за якими вони ухвалюють рішення про обмін українців на росіян.

Можливо, в переговорних списках можуть опинитися кримчани, адже опинився ж у них свого часу один з фігурантів «справи Сенцова» Геннадій Афанасьєв. Там можуть бути українці, затримані в регіонах самої РФ ‒ як 75-річний Юрій Солошенко, звинувачений у «шпигунстві». Там можуть виявитися й українські військові, що потрапили в полон на Донбасі. Там можуть бути мирні жителі, які з певних причин опинилися в підвалах бойовиків. Фінальний обмінний пасьянс описати не може ніхто з тієї ж причини, з якої ми не можемо читати чужі думки. За відсутності інституційних мотивів нам залишається лише гадати про персональні.

Якщо Москва погодиться обговорювати долю того ж Станіслава Клиха ‒ це буде великим кроком вперед

Але якщо Москва погодиться обговорювати долю того ж Станіслава Клиха ‒ це буде великим кроком вперед. Просто тому, що його і Миколу Карпюка засудили у справі, яка для самого Володимира Путіна є значущою до сакральності.

Адже анексія Криму стала прапором його третього президентського терміну. А прапором найпершого була виграна друга чеченська війна. Та сама, після якої в російському суспільстві переміг провладний консенсус. Державну вертикаль у нульові відбудовували за рахунок нафтодоларів, але її прологом стала друга чеченська ‒ як виразна силова відповідь на будь-яку форму сецесії.

І Клиха судили саме за те, що він і Карпюк нібито воювали на боці чеченців. За те, що вони підтримали прагнення прихильників Дудаєва до незалежності від Москви. Навіть якщо повністю узяти російську логіку, то Клих і Карпюк повністю рівні росіянину Агєєву. Який ‒ за версією Москви ‒ був добровольцем, який приїхав допомагати «бунтівному Донбасу» боротися за незалежність від Києва.

Процес над Клихом і Карпюком ‒ це приклад того, якої долі Москва хотіла б для України

І процес над Клихом і Карпюком ‒ це приклад того, якої долі Москва хотіла б для України.

Просто уявіть, що через якийсь час в Україні перемагають сили реваншу. Київ знову стає колонією Москви ‒ нехай навіть де-факто, а не де-юре. І в Україні починають судити, наприклад, грузинських добровольців, які воювали в АТО на стороні української армії. Тих, хто відстоював незалежність країни. Тих, хто йшов у добровольчі батальйони, щоб допомогти Україні залишитися Україною, а не перетворитися на Малоросію.

Уявіть, що українські прокурори, судді та присяжні порушують справи, судять і засуджують тих іноземців, які воювали на боці Києва.

Справа Карпюка і Клиха ‒ так само, як і позиція чеченської феміди ‒ це всього лише те майбутнє, яке хотіла б для України Москва. Те саме майбутнє, яке наздоганяє країни, які програли війну за незалежність.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG