Доступність посилання

Павло Казарін: Пам'ятник сподіванням


Портрет президента Росії Володимира Путіна у вікні магазину. Крим, Сімферополь, жовтень 2014 року

Спеціально для Крим.Реалії

«Казка про золоту рибку» ‒ це ж не про дітей. Вона про дорослих, які забули причинно-наслідкові зв'язки. Навесні 2014 року Москва могла думати, що її майбутнє тріумфальне. Крим забрали в України. Київ починає грузнути в війні з найманцями. Захід запроваджує косметичні санкції й старанно вмовляє Кремль сісти за стіл переговорів.

За спиною у Володимира Путіна ‒ тріумфально виграна Олімпіада. Один з найнижчих рівнів держборгу. Нафта за сто з гаком доларів барель. Росія головує в G8.

У той момент потрібно було бути відчайдушним оптимістом, щоб ставити в політичному тоталізаторі на Україну. Ніхто не знав, чи зможе воювати армія. Боєздатних частин було до божевілля мало. Країна нагадувала хворого, який випірнув з коми, й намагався зрозуміти, які саме м'язи атрофувалися в його державному організмі за двадцять три роки бездіяльності. До того ж на місці вирваного з коренем Криму була зяюча рана.

Країна нагадувала хворого, який випірнув з коми, й намагався зрозуміти, які саме м'язи атрофувалися в його державному організмі за двадцять три роки бездіяльності

Хто знає, як би склалася історія, якби Москва вирішила, що їй вистачить? Якби вона не стала перетворювати Донбас на гарячу точку? Якби не стала відряджати на схід України солдатів та найманців? Якби не стала давати їм зброю і «буки»?

Хто знає, в який момент ситуація б затихла, якби Кремль не став брати участь у сирійській кампанії? Якби російські бомби не забирали життя мирних жителів? Якби російське посередництво й надалі залишалося дипломатичним, що гарне своїми правами й відсутністю зобов'язань?

Хто знає, як виглядала б реальність, якби російське керівництво не вирішило втрутитися в президентські вибори в США? Якби Конгрес і Сенат не сприймали Москву як загрозу своїй політсистемі? Якби Дональду Трампу не довелося зображати з себе яструба, щоб позбутися підозр у лояльності до Кремля?

Хто знає, як би реагувала Європа, якби Москва не порушувала свої обіцянки про долю газових турбін Siemens? Якби не намагалася втручатися в долі колишніх югославських республік? Якби не робила демонстративну ставку на Марін Ле Пен, яка програла вибори своєму опонентові?

Вся історія останніх трьох років ‒ це приклад того, як Володимира Путіна раз у раз не влаштовував виграний ним трофей. Йому було мало корита, хати, звання стовпової дворянки і навіть статусу вільної цариці. Чим раз більші амбіції й віра у власну вдачу ‒ прекрасний спосіб поховати перспективи.

Москві п'яний чоловік у футболці «Оплоту» б'є журналіста телекомпанії НТВ

І ось тепер у Москві п'яний чоловік у футболці «Оплоту» б'є журналіста телекомпанії НТВ. Тієї самої, що упродовж трьох останніх років співала осанну «доблесним захисникам Новоросії». Тільки вони тепер чомусь купаються в московських фонтанах і саме там чешуть свої кулаки.

А на іншому кінці планети президент США підписує системний закон про санкції. Той самий президент, перемогу якого ще недавно показували як головне досягнення російської зовнішньої політики. Ті самі санкції, які виводять Росію в розряд країн, кожен крок яких будуть відслідковувати спеціальні служби.

Москві впору ставити пам'ятник своїм нездійсненим надіям. Можливо, в майбутньому його навіть не знесуть. Для науки нащадкам.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG