Земельне питання було одним із головних, які вирішували під час революційних подій 1917–1921 років. Зрештою, й досі воно залишається актуальним, але сто років тому його актуальність була незрівнянно вищою, адже більшість населення України становили селяни. Про тогочасний земельний перерозподіл Радіо Свобода розмовляло з істориком Наталією Ковальовою – дослідницею аграрного питання наприкінці ХІХ – початку ХХ століть.
– Давайте спершу визначимо значимість землі тоді й порівняємо із сьогоденням. Тоді населення України було значно більш аграрним – кількість селян становила 80 відсотків усього населення.
В сільському господарстві вважалося зайнятим 87% населення Наддніпрянської України. До 19% селян були безземельними
– 84 відсотки. Хочу конкретизувати, що в сільському господарстві вважалося зайнятим 87 відсотки населення Наддніпрянської України. Також вважалося, що до 19 відсотків селян були безземельними.
– Із чого вони тоді жили? Батрачили?
Малоземелля було характерним для Подільської, Київської та Полтавської губерній
– Так. А ще треба додати, що було десь приблизно вісім мільйонів населення, яке проживало в сільській місцевості, не мало постійних заробітків. Тобто це люди, які працювали в поміщицьких маєтках, йшли на заробітки до інших губерній або працювали в містах. Існувало приховане перенаселення, і воно фактично становило третю частину населення. Малоземелля було характерним для Подільської, Київської й Полтавської губерній. Селянство вважало, що земля становить основну цінність для них і основний засіб для існування.
– Якщо зараз для мешканців міст головною цінністю є їхнє житло – квартира, то для тогочасних українців земля була не лише головною цінністю, а й головним засобом виробництва.
– Так, саме земля. Що цікаво, багато господарств і праця на землі не були прибутковими. Тому багато селянських господарств займалися промислами, а також бджільництвом, садівництвом…
– А ось безземелля чи малоземелля – наскільки суттєвою була ця проблема?
До категорії бідняків належать десь 57 відсотків селянства
– Якщо взяти статистику, яка існувала ще в радянські часи, то можна сказати, що до категорії бідняків належать десь 57 відсотків селянства.
– Це безземельні й малоземельні разом, так?
– Так, для них існувало поняття «бідняки».
– І, очевидно, коли сталася революція 1917 року, то постало питання про перерозподіл землі.
– Я хочу трішки уточнити, що ідея перерозподілу землі активно піднімалася ще з початку ХХ століття – з 1902 року різні політичні партії намагалися це питання порушити.
– Зрозуміло, але тоді тільки обговорювали, а тут уже з’явилася можливість діяти.
– Так, з’явилася можливість перерозподілити землю. Якщо ми говоритимемо про власність на землю й земельні володіння поміщиків, то, починаючи із реформи 1861 року, поступово вони зменшувалися. Багато поміщиків страждали від цього.
– Зменшувалися з яких причин?
– Вони продавали землю. Багато поміщицьких господарств не могли пристосуватися в умовах ринку, їхнє господарство теж не було рентабельним, коли держава була зацікавлена в переважному розвитку промисловості. Селяни в цей час поступово купували землю, їхні земельні володіння збільшувалися. Проблема малоземелля дуже часто вирішувалася за рахунок оренди поміщицької землі.
Питання оренди теж було дуже болючим для селян, оскільки з початку ХХ століття різко зростають ціни на оренду землі.
– А на сільськогосподарську продукцію ціни зростають чи ні?
– На жаль, ні. Становище поміщицьких і селянських господарств особливо погіршилось уже під час Першої світової війни.
– Отже, ні селяни, ні поміщики надто багато зиску з землі не мали. Але все-таки селяни дивилися на поміщицьку землю і, якщо я правильно розумію, хотіли розділити її між собою, а поміщик був для них зайвим. Це якщо спрощено. Можна так сказати?
– Так. Така ідея була дуже популярною від початку ХХ століття. Економічно вона не була обґрунтована, але склалися дуже сприятливі політичні обставини після лютого 1917 року.
– Так хто і як планував ділити землю після революції 1917 року? У кого які були міркування щодо цього?
– Ми почнемо з аналізу урядової аграрної політики – з березня 1917 року. Тоді влада перейшла до російського Тимчасового уряду, а Міністерство землеробства оголосило про розробку великої земельної реформи. Основу цієї реформи мали затвердити на Установчих зборах.
Передбачався поступовий тривалий процес реформування сільськогосподарської галузі. Було створено земельні комітети, які влітку 1917 року в умовах революції були змушені дуже часто порушувати чинне на той час законодавство. Можна сказати, що вони діяли в умовах революційної стихії.
З ініціативи земельних комітетів було зменшено ціни на оренду землі в деяких губерніях у три рази, а в Харківській губернії –в 7 разів
У селянському житті відбулися дві важливі зміни – з ініціативи земельних комітетів було зменшено ціни на оренду землі в деяких губерніях утричі, а в Харківській губернії – в сім разів.
– Як поміщики на це реагували?
– Негативно. Другим рішенням земельних комітетів стало підвищення плати сільськогосподарським робітникам. Як результат, поміщики втратили засоби для існування, їхнє господарство стало нерентабельним. Частина поміщицьких господарств намагалися йти на поступки селянам, частину своєї землі вони передавали в оренду на тих умовах, які визначали земельні комітети. Та частина господарств просто руйнувалася.
– То хто і як планував ділити землю? Яка тоді була, наприклад, есерівська програма і якими були інші програми розподілу землі?
Земельний закон Центральною Радою був ухвалений 18 січня 1918 року, коли до влади прийшли саме українські есери. Цей закон був багато в чому популістським, він ліквідував приватну власність на землю – і приватновласницьку, і селянську
– Із 1917-го і майже до кінця року популярність есерів існувала серед селянства. В Україні на державному рівні це питання попервах визначала партія українських соціал-демократів. Земельний закон Центральною Радою був ухвалений 18 січня 1918 року, коли до влади прийшли саме українські есери. Цей закон був багато в чому популістським, він ліквідував приватну власність на землю – і приватновласницьку, і селянську. Що цікаво, цей закон не становив норми користування землею. Тобто, чітко в законі це не було зафіксовано, і ці норми мали визначати на місцях земельні комітети.
– А як ці земельні комітети формувались? Їх обирали чи хтось їх призначав?
– Вони формувалися ще з весни 1917 року – там були представники від громадських організацій, політичних партій, від сільських громад. Їхній склад був досить різноманітним.
– Тобто, вони формувалися знизу?
– Так. Це була ініціатива з місць.
– Як сприйняли ідею про те, що земля соціалізується?
Земельне законодавство відставало від ситуації на місцях. На території України більшовицькі ідеї вже тоді почали поширюватись
– Треба згадати, що земельне законодавство відставало від ситуації на місцях. У жовтні 1917 року відбувся державний переворот – до влади прийшли більшовики. Можна сказати, що на території України більшовицькі ідеї вже тоді почали поширюватись.
Селяни не дочекались соціалізації. Відбулося пограбування поміщицьких маєтків
Селяни не дочекалися соціалізації. Відбулося пограбування поміщицьких маєтків – це з кінця вересня-початку жовтня 1917 року на Правобережній Україні. Ініціаторами пограбування були переважно солдати Південно-Західного фронту, поступово до них приєднувалися селяни. Друга хвиля пограбувань відбувається в грудні 1917 – січні 1918 років.
Селяни самочинно переділили поміщицьку землю. Рішення про переділ землі вони схвалювали на сільських сходах
Селяни самочинно переділили поміщицьку землю. Рішення про переділ землі, які ухвалювали земельним комітетом, вони схвалювали на сільських сходах. Так вони їх «узаконювали».
– То з’являється земельний закон Центральної Ради про соціалізацію землі. Як його сприймають? Чи на нього взагалі не звертали увагу?
– Він був надрукований у Житомирі, коли Центральна Рада втратила владу й залишила Київ – втілити в життя вона його не встигла.
– Але невдовзі повернулася Центральна Рада до Києва.
– У березні 1918 року вона повернулася до Києва й намагалася втілити цей закон у життя. Але політична ситуація вже була іншою. В цей час на допомогу Центральній Раді прийшли війська Німеччини й Австро-Угорщини, які були зацікавлені у виконанні продовольчих поставок і забезпеченні внутрішньої стабільності на місцях.
– Ви згадали про німців. Коли німецькі війська прийшли в Україну, то німецькі офіцери доповідали своєму командуванню, що побачили доволі дивну картину: одне село воює проти іншого села за землю, інколи навіть із застосуванням кулеметів та артилерії. Наскільки масовими були оці бої за землю?
Участь у пограбуванні поміщицьких маєтків і розподілі землі поміщика брали всі верстви селян – від бідних до заможних
– Це повідомлення характеризує прагнення селян ділити землю свого поміщика. Участь у пограбуванні поміщицьких маєтків і розподілі землі поміщика брали всі верстви селян – від бідних до заможних. До речі, організаторами пограбувань були службовці поміщицьких економій.
Селяни консолідувалися й намагалися захистити інтереси своєї громади і свого села, і вони не допускали тих селян, які проживали в іншому селі, але поміщик у них був спільний
При цьому селяни консолідувалися й намагалися захистити інтереси своєї громади і свого села, і вони не допускали тих селян, які проживали в іншому селі, але поміщик у них був спільний. І тому якраз відбуваються ці війни за поміщицьке майно між сусідніми селами.
– І як довго це явище тривало?
– Навіть для 1919 року це теж було дуже характерно. Але 1918-го, після гетьманського перевороту, трішки вже змінилась ситуація – там вже були інші відносини між селянами, сільською громадою й поміщиком: селяни мали відшкодувати збитки і примиритися.
– То перший закон Центральної Ради про землю селяни майже не помітили? Вони на власний розсуд розділили землю?
– Можна сказати так.
– Але потім стався державний переворот, і до влади за допомогою німців прийшов гетьман Скоропадський і він відновив дореволюційний статус-кво щодо земельних відносин. Тобто, весь земельний перерозподіл був скасований. Якщо земельні ініціативи Центральної Ради могли не помітити, то земельні ініціативи Скоропадського не помітити вже не можна було. Як тут реагували селяни?
– Повністю статус-кво не було відновлено. Законодавство гарантувало відновлення приватної власності на землю. Також було видано низку законодавчих актів, зокрема 14 червня – «Про обмеження купівлі землі». Встановлювалась норма – 25 десятин на одну особу. В серпні 1918-го було проголошено створення Аграрної комісії для розробки нового земельного закону. Всього таких було три комісії, останнє відоме засідання відбулося 10 грудня 1918 року.
– Це за кілька днів до того, як гетьман зрікся влади. Як Ви думаєте, чому гетьман, розуміючи значимість питання, так зволікав із земельною реформою?
– Гетьман постійно наголошував на потребі реформи, економічну обґрунтованість цієї реформи, але ситуація на місцях складалася зовсім інакше. У травні й червні згадується про друге, повторне пограбування поміщицьких маєтків..
– У травні-червні 1918 року? А на той момент ще залишилось, що грабувати? Грабували ж і восени 1917, на початку весни 1918 року…
Поміщицькі господарства грабували аж до літа 1919 року, тобто, існував певний економічний потенціал
– Поміщицькі господарства грабували аж до літа 1919 року, тобто, існував певний економічний потенціал.
– А за яким принципом ділили поміщицької землі?
Задуми гетьмана Скоропадського були дуже раціональними. Але різні погляди на складну проблему загубили задуми гетьмана Скоропадського
– Згадуючи 1918 рік, задуми гетьмана Скоропадського були дуже раціональними. Скоропадський обрав аграрні комісії, представників різних сфер – державні діячі, представники фінансової галузі, вчені та представники політичних партій. Усього в останню аграрну комісію входило 64 особи, але різні погляди на складну проблему загубили задуми гетьмана Скоропадського.
– То все-таки, як основні групи населення збирались ділити землю?
Більшовики не заважали селянам ділити землю. Вони спостерігали за цим, і на хвилі селянської революції більшовики прийшли до влади, в тому числі – і в Україні. Уявлення, як поділити землю, мали свої особливості для кожного села
– Це загалом відбувалося досить стихійно. Традиційно вважається, що ініціатором принципу «взяти й поділити» була більшовицька партія, але більшовики не заважали селянам ділити землю. Тобто, вони спостерігали за цим, і на хвилі селянської революції більшовики прийшли до влади, в тому числі – і в Україні. Треба сказати, що уявлення про те, яким чином поділити землю, мали свої особливості для кожного окремого села.
Землю ділила селянська громада, і треба відзначити важливу роль суспільно-політичної активності селянства. В цей час існувала українська кооперація, і лідери української кооперації видавали пресу, незалежно від політичної ситуації, оскільки село повинно було жити незалежно від зовнішніх факторів.
– А селяни орієнтувалися на пресу при вирішенні питання, як ділити землю?
– Із 1917 року різні політичні партії проводили дуже активну діяльність серед селянства і скликалися селянські з’їзди, видавалася преса, громадські комітети проводили просвітницьку діяльність серед селянства.
– Але наскільки селяни на це зважали, реалізовуючи своє бачення земельного розподілу?
– Головна мета селян – здобути землю і збільшити розмір свого господарства.
– А ось Ви кажете, що заможні селяни теж долучалися до розподілу поміщицьких земель. А як селяни між собою взагалі ділили землю? Чи були при цьому конфлікти? Бо якщо в питанні поміщицької землі був консенсус, то між заможними й бідними селянами як складалася відносини?
На початку 1918 року ініціаторами поділу землі були фронтовики, дуже часто цей поділ реалізовувався з допомогою зброї
– Коли наступив процес поділу селянської землі, зростали конфлікти в селянському середовищі. Це був дуже болючий процес. На початку 1918 року ініціаторами поділу землі були фронтовики, дуже часто цей поділ реалізовувався з допомогою зброї. Треба сказати, що він був досить обмеженим – змогли розділити селянську землю тільки в деяких губерніях.
– То яким був принцип поділу?
– На сільському сході зачитувалось рішення земельного комітету.
– Але на сільському сході є й заможні, й бідні. Чим вони апелювали одне до одного?
– Наприклад, джерела згадують, як на одному сільському сході ухвалили рішення розподілити землю 36 громадян села, з них селяни могли отримувати додатково півдесятини або десятину. Ті, хто голосував «проти», залишались у меншості.
– Тобто, це стосувалося саме землі багатих селян?
– Так, це початок 1918 року. 1919 року гострі конфлікти також виникали, коли відбувався перерозподіл землі в селянській громаді. Дуже багато селян служили у війську, своєї землі не мали. Ці перерозподіли теж мали досить часто стихійний характер.
– Земельне питання знову актуальне – зараз у нас вирішують: чи робити землю товаром? Знаючи історію, що би Ви порадили теперішнім українським політикам?
– Це досить складне й неоднозначне питання, оскільки потрібно враховувати не лише власність на землю, але й сфери життя, які стосуються існування мешканців сільської місцевості – це ціна на хліб, це сплата податків, розвиток кредитування для сільського господарства, освіта для сільських мешканців. Протягом кількох місяців це питання вирішити досить важко…
– Ви помиляєтесь, оскільки найскладніші питання в нас часто вирішують дуже швидко.
В наш час не враховано дуже багато сфер життя мешканців сільської місцевості
– Я в цьому згодна, якщо воно вирішуватиметься через політичну доцільність. Але в наш час не враховано дуже багато сфер життя мешканців сільської місцевості. Тобто, ми бачимо значну відірваність сільської місцевості від розвитку міста. Багато в чому, якщо порівнювати із початком ХХ століття, в нас ситуація не змінилася. У нас є технологічні зміни – інтернет, телебачення, але практично економічні аспекти існування селянства залишились такими ж.
