Доступність посилання

Віртуальний музей ГУЛАГу нагадує про жертв сталінського режиму


Скріншот із сайту gulag.online

Несвятковим є день 23 серпня для багатьох країн на сході Європи. Цього дня 1939 року режими Сталіна й Гітлера підписали радянсько-німецький пакт про ненапад. За таємними протоколами цього пакту, комуністи й нацисти розподілили між собою Східну Європу. На початку Другої світової війни тих, хто втікав від Гітлера, Сталін відправляв у ГУЛАГ. Так, серед в’язнів ГУЛАГу було багато іноземців. Їхні нащадки зберігають пам’ять про них і хотіли б знати, як виглядав радянський концтабір. Це стало можливо завдяки команді дослідників із Чехії, які поїхали «дорогою смерті», задокументували побачене та створили віртуальний музей. Відвідати ГУЛАГ-онлайн тепер можете і ви.

Безлюдний, нескінченний край, дні й тижні дороги – так згадує свій «етап» Софія Малюй, яка народилась у Закарпатті, що до Другої світової входило до складу тоді Чехословаччини: «Їхали через море, Магадан, 600 кілометрів на Північ від Магадану, Колима…»

На відміну від нацистських концтаборів в Європі, які відвідують мільйони людей, радянські – були надійно заховані на безкраїх просторах Росії – на Півночі, в Сибіру, на Далекому сході. Жодного музею – жодної пам’яті.

На відміну від нацистських концтаборів у Європі, які відвідують мільйони людей, радянські – були надійно заховані на безкраїх просторах Росії – на Півночі, в Сибіру, на Далекому сході. Жодного музею – жодної пам’яті. Хто поїде на край світу дивитися на концтабір? Але такі люди знайшлися.

Вертольотом, всюдиходом, річкою повторила шлях в’язнів ГУЛАГу група чеських дослідників на чолі з істориком Штєпаном Черноушкем.

«На сателітних знімках я вивчав одну майже зниклу залізницю в Західному Сибіру й мою увагу привернули кілька таких дивних прямокутничків уздовж неї. І тільки через якийсь час до мене дійшло, що йдеться про залишки бараків колишніх таборів. Бо цю залізницю будували в’язні ГУЛАГУ за Сталіна у 1950-х роках», – говорить Штєпан Черноушек, автор проекту GULAG.cz.

Серед чеських жертв комунізму, яким поставили пам’ятник, понад 20 тисяч громадян Чехословаччини – в’язні ГУЛАГу. Деякі з них шукали порятунку в СРСР як біженці на початку Другої світової. Тоді Закарпаття окупували угорці.

Скріншот з сайту gulag.online
Скріншот з сайту gulag.online

Радянський режим, вірний союзник Гітлера в той час, звинуватив їх у незаконному перетині кордону й відправляв до ГУЛАГу.

Часто було так, що коли приносили їжу, я торкався ніг своїх сусідів, і якщо бачив, що він уже захолов, то я казав, що йому є погано і він не може встати, і крім своєї порції я так з’їдав і його.

Такою була доля уродженця Рахова Василя Дячука. Як він згадує, у вічному холоді й голоді інколи мертві рятували життя живим.

«Часто було так, що коли приносили їжу, я торкався ніг своїх сусідів, і якщо бачив, що він уже захолов, то я казав, що йому є погано і він не може встати, і крім своєї порції я так з’їдав і його», – говорить Василь Дячук, також уродженець Закарпаття.

Під час війни його, за угодою з Чехословаччиною, звільнили з ГУЛАГу, взяли до армії, яку формував чехословацький уряд в екзилі, де він став військовим пілотом. Одного дня уже після того, як до влади в Празі прийшли комуністи, його відсторонили від польотів і звільнили з армії, без пояснень. Свій орден «Білого лева» він отримав уже після Оксамитової революції.

Українці становили значну частину чехословацьких в’язнів ГУЛАГу. Основне полювання на людей «СМЕРШ» розгорнув у Празі. Тут вишукували зокрема УНРівську еміграцію. Тисячі людей відправляли до ГУЛАГу із Закарпаття та східної Словаччини, де мешкають українські лемки.

Поряд із політичними причинами репресій були й економічні: для роботи в концтаборах були потрібні раби – будувати залізницю, видобувати корисні копалини, рубати ліс.

Як вони жили – тепер можна побачити завдяки проекту GULAG-online. Бараки, вишки з вартовими, колючий дріт, а за ним непрохідні хащі і сотні кілометрів до найближчих людських поселень.

«Будували дороги, …сопки, гора… гостре таке каміння, сунеться, сунеться, треба його перебрати, щоб шахти могли влаштувати», – згадує Софія Малюй, яка після війни повернулася до рідного Закарпаття, що вже стало частиною СРСР.

Такі історії замовчувалися десятиліттями. Лише після повалення комунізму їх змогли записати дослідники з Інституту вивчення тоталітарних режимів. Це важливе нагадування для нинішнього часу – про те, як почувається людина у світі, де нема ані права, ані правди.

XS
SM
MD
LG