У російських тюрмах перебувають десятки, коли не сотні громадян України й самої Росії, засуджених за проукраїнську позицію, за спротив російський анексії Криму і вторгненню на Донбас. Україна їх називає політв’язнями й вимагає звільнення. Поки що майже безрезультатно.
Міжнародна спільнота має багато успішних прикладів кампаній зі звільнення політичних в’язнів із-за ґратів авторитарних режимів. Один із найбільш близьких – звільнення політв’язнів у Білорусі.
2011 року колишній президент США Джордж Буш у спеціальному проекті Білоруської служби Радіо Свобода зачитував імена політв’язнів, кандидатів на посаду президента, арештованих після задушення акції протесту 19 грудня 2010 року: «Міхалєвіч Алєсь, Някляєв Уладзімер, Римашевскі Віталь, Санніков Андрей, Статкєвіч Микола».
Десятки іноземних політиків, діячів культури, мистецтва, правозахисників зачитували в новорічну ніч 2011 року прізвища 700 білоруських політв’язнів у ефірі Радіо Свобода.
На Різдво 2011 року особисті вітання декотрим білоруським політв’язням надіслав колишній президент Чехії Вацлав Гавел – незадовго до своєї смерті. Гавел висловлював солідарність із білоруськими політв'язнями й казав про свій намір надалі використовувати всі можливості, щоб привертати увагу міжнародної спільноти до порушень прав людини в Білорусі.
«Бажаю вам усього найкращого та свободи вашій країні», – писав у листах до білоруських політв’язнів Вацлав Гавел.
Одним із тих, хто отримав у тюрмі лист Гавела, був білоруський правозахисник Алєсь Бяляцький, який відбув ув’язнення фактично за те, що брав на Заході гроші для підтримки політв’язнів і потерпілих від репресій.
Масштаб міжнародних зусиль на зупинення в Білорусі репресій і звільнення політв’язнів Алєсь Бяляцький відчув на собі: «У принципі кампанія і звернення до білоруської влади розпочалися одразу після мого арешту 2011 року. Звернення робили і представники міжнародних структур, високі чиновники ЄС, окремих країн, зокрема, Литви, Польщі, Німеччини. Вони заявляли, що моя справа політично вмотивована, вимагали звільнення. Про це ж казали міжнародні організації, такі як Amnesty International. Тиск одразу був достатньо злагоджений і потужний».
Попри це, Алєсь Бяляцький залишався в колонії майже три роки. Весь цей час тривала білоруська й міжнародна кампанія щодо його звільнення. Пікети біля посольств Білорусі стояли в усьому світі, ухвалювалися резолюції в ООН та ОБСЄ, запроваджувалися санкції проти білоруських суддів, чиновників і фірм.
40 тисяч листів підтримки одному політв’язню
2012 року до адміністрації президента Білорусі в рамках кампанії Amnesty International з усього світу надійшло 100 тисяч листів із вимогою звільнення Алєся Бяляцького.
За три роки ув’язнення я отримав понад 40 тисяч таких листівАлєсь Бяляцький
«Такі ж листи підтримки приходили до мене в колонію. За три роки ув’язнення я отримав понад 40 тисяч таких листів. Тому таку підтримку я відчував майже щодня. Результат вона дала не одразу, а через три роки», – каже Алєсь Бяляцький.
Протягом 2014-2015 років влада Білорусі звільнила усіх міжнародно визнаних політв’язнів. На думку лідера правозахисного центру «Вясна» Алєся Бяляцького, найбільшу роль тут відіграли тиск міжнародної спільноти й персональні візові й майнові санкції проти Олександра Лукашенка та його оточення, запроваджені ЄС і США. До санкційних списків ЄС свого часу входило понад 250 білоруських чиновників і десятки компаній. Після звільнення політв’язнів санкції були скасовані.
Подібна ситуація була також 2008 року, коли звільнили з тюрми екс-кандидата в президенти Олександр Казуліна й інших політв’язнів. Ця, перша хвиля звільнень збіглася з агресією Росії проти Грузії, друга – з анексією Криму й воєнними діями Росії на Донбасі.
Лукашенко хоче дистанціюватися від Росії
У цих геополітичних умовах Олександр Лукашенко, звичайно, дуже непоступливий, піддався тискові з Заходу, звільнив політв’язнів та під імперською загрозою з Москви почав нормалізувати відносини Білорусі з ЄС та США, каже мінський політолог Олександр Класковський.
Подіяв на Лукашенка цілий комплекс факторів. Він брав до уваги і те, що треба якось акуратно дистанціюватися від Росії після КримуОлександр Класковський
«Подіяв на Лукашенка цілий комплекс факторів. Він брав до уваги й те, що треба якось акуратно дистанціюватися від Росії після Криму, а для цього покращувати взаємини з Заходом. Враховував він також і те, що в самій Білорусі є громадянське суспільство, є люди, які піднімають голос на захист демократії та прав людини. Бо коли б тут усі мовчали, то й Захід би легше йшов би на геополітичні оборудки з режимом, не ставлячи йому жодних вимог», – розповів Класковський.
Класковський: Білорусь – маленька диктатура, Росія – велика
Олександр Класковський вважає, що досвід тиску на Олександра Лукашенка міжнародній спільноті буде важко повторити по відношенню до Володимира Путіна:
Білоруський досвід унікальний, його важко скопіювати та механічно перенести на ці ж російські реалії. Але все ж крапля камінь точить і російська влада не може без кінця експлуатувати цю ж імперську ідеюОлександр Класковський
«Білорусь – це маленька диктатура, яка мусить лавірувати, яка дуже залежить від Заходу, особливо в ситуації після Криму. Білоруський досвід унікальний, його важко скопіювати й механічно перенести на ці ж російські реалії. Але все ж крапля камінь точить і російська влада не може без кінця експлуатувати цю ж імперську ідею. Соціологія показує, що російський народ втомився від цих псевдоперемог на міжнародній арені. І Путін відчуває кризу імперської істерії, те, що просідає економіка, і ці фактори діятимуть на те, що не марними стануть і зусилля російського громадянського суспільства в подібних кампаніях, у обороні певного кола осіб від політичного переслідування», – додає він.
Розгром білоруської опозиції 2010-2011 років
Події 2010-2011 років у Білорусі запам’ятались як фактичний розгром опозиційних структур, незалежних ЗМІ, правозахисних організацій. Місяцями йшли адміністративні та кримінальні судові конвеєри, влада Білорусі ігнорувала усі заклики із Заходу й мала політичну підтримку лише з Росії і країн СНД. Але неочікувано й білоруська громадянська спільнота отримала підтримку зі Сходу – майже стихійно виникала Міжнародна наглядова місія при Комітеті міжнародного контролю за ситуацією з правами людини в Білорусі. Цю місію очолював російський правозахисник Андрій Юров, якого білоруська влада вислала з країни, як і багатьох інших російських та українських правозахисників. Але місія діяла, часом навіть підпільно, та поширювала інформацію про репресії в Білорусі. При тому, що правозахисники з країн з Заходу просто не отримували білоруських віз.
Пізніше Юров потрапив до Консультативної ради у справах розвитку громадянського суспільства і прав людини при президенті Російської Федерації.
Російські правозахисники тепер як у стінку впираються – Юров
Те, що Росія та Білорусь тісно з’єднані на урядовому рівні, не означає, що і суспільства подібні. Cитуація абсолютна різнаАндрій Юров
«По-перше, білоруське суспільство організоване зовсім інакше. Те, що Росія й Білорусь тісно з’єднані на урядовому рівні, не означає, що й суспільства подібні. Вони зовсім не подібні, і ситуація абсолютна різна. Білорусь намагається все одно бути між Росією і Європою. У неї така гра. У Росії зовсім інша гра. Тому все, що було ефективно для Білорусі, для Росіє швидше шкідливе. Просто як стінка. Такі ж заходи не працюють, вони їх тільки злостять», – каже він.
Ми ж багато років у цій країні живемо, і в нас нічого не виходить. Люди отримують величезні терміні ув’язненняАндрій Юров
Відповіді на запитання, які заходи могли б спрацювати у Росії заради звільнення політв’язнів, Юров не має: «Якщо б ми знали ці методи, ми б їх давно вжили. Ми ж багато років у цій країні живемо, і в нас нічого не виходить. Те, що ми зараз спробуємо, нічого не працює… Люди отримують величезні терміни ув’язнення. Неважливо – українські громадяни, російські… Жодні акції ні до чого не призводять. Представники опозиції відбувають свій строк повністю й лише тоді виходять».
Нагадувати світові про українських політв’язнів Путіна – Бяляцький
Ми маємо займати тверду та ясну позицію та будь-якими засобами домагатися звільнення політв’язнівАлєсь Бяляцький
Громадянська спільнота має мало важелів тиску на владу авторитарних держав, переконаний і голова правозахисного центру «Вясна», колишній політв’язень Алєсь Бяляцький: «Ми, я переконаний, маємо займати тверду і ясну позицію й будь-якими засобами домагатися звільнення політв’язнів. Інша справа, що у великих країнах, державах-гігантах, цього домогтися складніше. Тут Білорусь краще порівняти з Азербайджаном, де також під тиском міжнародної спільноти президент Алієв був змушений випустити правозахисників, журналістку Хадіджу Ісмаїлову й інших політв’язнів. Із великими країнами гірше. Ми маємо навіть окремий випадок, коли лауреат Нобелівської премії миру в Китаї помер в ув’язненні. З великими країнами діють подвійні стандарти та геополітичні аргументи, економічні чинники. Тому, звісно, з Росією важче, але цього треба добиватися та ставити це питання на порядок денний. Важливо, щоб світ не забував про політв’язнів, про тих із українських громадян, котрі тепер перебувають у російських тюрмах із політичних причин і мотивів».
