Доступність посилання

(Попередній блог ‒ тут)

У період мого тюремного ув'язнення я зустрічав досить багато цікавих людей, які мали досить вагоме значення в цьому світі. Багато з них мали вплив на те населення, яке називається «злочинним», а частина ‒ реальну владу в суспільстві. Але мені практично не зустрічалися ті, кого називають політичними в'язнями. Хайсер Джемілєв був єдиним. Але тоді до цієї категорії арештантів я себе не відносив, Хайсера, імовірно, теж. Пізніше абсолютним шоком стало те, що нас, виявляється, дуже багато. І зазнали ми багато дуже схожих, мерзенних і злих речей з боку Російської Федерації. Тому було так боляче. У ті дні я не вірив, що моя держава може яким-небудь чином боротися за своїх громадян. Таких випадків не було на моїй пам'яті. Але Революція Гідності абсолютно все змінила. Раз і назавжди.

Мій сусід у камері Максим розповів, що Хайсер Джемілєв зараз перебуває в камері з однією вельми цікавою людиною, яка має «поганяло» Миколайович. Якраз з Максимом він раніше і сидів разом. За його словами, Миколайович ‒ один з найостанніших наркоманів у всьому слідчому ізоляторі. Кілька історій з життя цього персонажа допомогли мені зрозуміти, що це за індивідуум. Ось одна з них.

Якось він і його подільник стежили за мешканцями якоїсь квартири, у якій, імовірно, зберігалися несусвітні багатства. Чекали, поки ті на тривалий час залишать її без нагляду, а коли час настав, вони проникли всередину, але не змогли знайти нічого цінного. Жага грошей і подальшої дози змусила їх розвалити паркет і зірвати шпалери, але раптом у замковій щілині став провертатися ключ. Почалася паніка, судомні роздуми про те, куди бігти й що робити. Квартира була на високому поверсі, тому вистрибнути через вікно було неможливо. Тоді Миколайович ‒ вельми й вельми огрядний чоловік вагою сто двадцять кілограмів ‒ запропонував: подільник відкриє двері, а він всією масою кинеться вперед, зіб'є з ніг господаря квартири і дасть можливість їм втекти. Так і вчинили. Миколайович біг сходами й кричав: «Злодії! Викличте міліцію!». Хтось відкрив двері й запитав, що відбувається. Миколайович забіг до квартири й попросив терміново викликати правоохоронців, адже його квартиру під номером «N» грабують. Поки господиня дзвонила, авантюрист схопив її сумочку й побіг далі... Але фатальним для нього став зовсім інший інцидент, досить смішний. Відчуваючи неймовірну наркотичну ломку, він в обідню пору забіг до магазину стільникового зв'язку, схопив із вітрини мобільні телефони, які трапились під руку, й кинувся тікати. Але Миколайович трохи не розрахував руху свого тіла, втратив координацію й влетів у скляні двері, не помітивши їх поспіхом. Так його заарештували...

Один із найостанніших наркоманів у всьому слідчому ізоляторі – ось така людина потрапила в камеру до Хайсера Джемілєва, сина Мустафи Джемілєва. Збіг?

Тут, у сімферопольському слідчому ізоляторі, ув'язнені можуть заходити до різних приміщень, пересуватися з камери в камеру. При цьому адміністрація робить на цьому бізнес. Наприклад, з продажу наркотиків. Як мені розповідали, до мого етапування в цю в'язницю був заарештований співробітник слідчого ізолятора, який розносив п'ятилітровий бутель з наркотиками у камери. Багато ув'язнених мали ключі від камери при собі або розпірки в середині камери, що перешкоджало проникненню в неї когось ззовні. Усі ці фактори створювали сприятливі умови для того, щоб наркоман міг отримувати дози. Миколайович робив собі дві ін'єкції на день ‒ вранці та ввечері. Він практично весь час лежав на своїй «шконці», палив, струшуючи попіл на підлогу. Коли наркотик закінчувався, у ньому прокидалася неймовірна винахідливість і підприємливість. Він обманом («розводом»), використовуючи новоприбулих, і не тільки ув'язнених, здобував собі все, що можна обміняти, продати або використати для отримання «зілля». Природно, життя поруч з такою людиною було нестерпним. Він розкладався заживо. Незабаром Миколайовича замовили на переведення до іншої камери... Ось така людина потрапила в камеру до Хайсера Джемілєва, сина Мустафи Джемілєва. Збіг?

Щоранку сина Мустафи Джемілєва водили до приміщення для постових, де його допитували годинами за відсутності адвокатів

Як розповідав мені Максим, Миколайович використав матеріальне становище Хайсера і свої знання про тюремне життя, щоб наживатися та знаходити нові дози. Час від часу, вранці або ввечері, Миколайович кричав через двері в коридор, кличучи охоронця й просячи, щоб той сходив до камери за вказаним номером, де йому передадуть пачку сигарет. Хитрий наркозалежний арештант слізно просив співробітника йому допомогти, говорив що не може без сигарет, а ті, що мають йому передати, він нібито забув забрати, переїжджаючи з камери. Звичайно, охоронець і сам Миколайович розуміли, що в пачці аж ніяк не сигарети. Постові намагалися розмовляти з ним, говорити, що так жити не можна, що він вже гниє, що вмирає, але, в черговий раз усвідомлюючи марність своїх спроб, йшли за новою дозою.

Мені важко уявити, як було Хайсеру. Я знаю лише одне: під час мого перебування в СІЗО щоранку «поздовжні» водили сина Мустафи Джемілєва до приміщення для постових, де його допитували годинами за відсутності адвокатів. Іноді Хайсер кричав «так» або «ні». Не важко зрозуміти, який, як мінімум психологічний, тиск на нього чинився...

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Усі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут.

XS
SM
MD
LG