Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Українське громадянське суспільство схоже на боксера, який думав, що відправить старі еліти в нокаут у першому ж раунді. Але супротивник став клинчувати, і тепер потрібно боксувати всі дванадцять раундів.

І тому в рейтингу емоцій першу сходинку міцно утримує розчарування. Від повільних темпів реформ. Від неспішної кадрової ротації. Від того, що тотальна зміна правил гри так і не відбулася.

Будь-які успіхи сприймаються як половинчасті. Будь-які досягнення ‒ як косметичні. Будь-який рух уперед ‒ як спроба окозамилювання. І багато в чому цей скепсис виправданий. Українські реформи дійсно не перетворили Україну на «другу Польщу». Але особливість у тому, що вони й не могли цього зробити.

І справа не тільки в тому, що Польща йшла до свого нинішнього статусу два десятиліття. Справа в тому, що у Варшави ‒ на відміну від Києва ‒ у 20 столітті був повноцінний досвід власної державності. А за радянських часів у цій республіці зберігалося право приватної власності на землю. Полякам не довелося домовлятися про те, де саме розташована їхня столиця ‒ у Варшаві чи Москві. І у них не було дискусії про те, потрібна їм незалежність чи ні.

Україна розплачується за власну короткозорість. За дрейф завдовжки в два десятиліття. За інертність і байдужість

А в Україні все це було. В результаті, у дуже багатьох не було відчуття самоцінності незалежності. А суверенітет країни сприймався як ресурс, який можна обмінювати у Москви на які-небудь бонуси. Ця ситуація почала змінюватися лише після Майдану, Криму й Донбасу.

Але тепер країна розплачується за власну короткозорість. За дрейф завдовжки в два десятиліття. За інертність і байдужість.

Спринтери не народжуються з вчорашніх мешканців диванів. Будь-який шлях до результату ‒ це завжди подолання. Навіть процес схуднення ‒ це довга багатокомпонентна історія з жорсткою дисципліною і роботою до сьомого поту. З жорстким самообмеженням, дискомфортом і втомою. З обов'язковим ризиком зриву й рецидиву. І чому комусь здається, що реформа держави має бути простішою за індивідуальну боротьбу із зайвою вагою?

Будь-яка фрустрація народжується через завищені очікування. І чим тверезіше ми оцінюватимемо наші перспективи ‒ тим менше розчарувань нас чекає. Особливість у тому, що навіть у разі успішних реформ Україна не стане Польщею. З тієї ж самої причини, з якої успішні реформи не зробили з Польщі ‒ Німеччину.

Втома від повільних реформ не скасовує головного ‒ альтернативи цим реформам у країни просто немає

Тому що двадцять років бездіяльності не обнулити. Ми все одно бігтимемо навздогін лідерам. А війна на сході все одно позначатиметься на готовності інвесторів вкладати гроші в країну. Сусідство з Росією позбавляє Україну фактора стабільності. А великі гроші люблять тишу.

Але наша втома від повільних реформ не скасовує головного ‒ альтернативи цим реформам у країни просто немає. Немає ніякого «третього шляху», який здатний був би подарувати хеппі-енд. Чарівні рецепти зі створення супергероїв існують лише в кіно. У звичайному житті працюють тільки тренування, дієта і сувора спортивна логіка.

Не зачаровуйтесь. Це найкращий спосіб не розчаровуватися.

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG