Доступність посилання

ТОП новини

Спеціально для Крим.Реалії

Парламент автономної Каталонії ухвалив закон про проведення 1 жовтня референдуму про незалежність. Ця подія минула б непоміченою, якби не масова істерія в російських ЗМІ ‒ газети та радіостанції наввипередки порівнювали нинішню каталонську ситуацію з кримською трирічної давності й пророкували розкол ЄС і визнання російського статусу півострова. І тому, незважаючи на те, що до референдуму ще два тижні, не зайвим буде показати на пальцях, що Крим ‒ не Каталонія.

По-перше, і це найголовніше, каталонці ‒ це не тільки населення однойменного іспанського регіону, але і самостійний народ, який веде свою історію з часів середньовіччя. Каталонська (català) мова з її 11,6 млн носіїв, всупереч поверхневому погляду, ближча не до іспанської (точніше, кастильської), а до окситанської, поширеної на півдні Франції. Каталонській літературі присвячені окремі статті у світових енциклопедіях. І саме на праві етнічних каталонців (а не всіх жителів Каталонії) на самовизначення й базується нинішній рух за незалежність регіону.

Усі спроби говорити про «народ Криму», який нібито реалізовував своє «право на самовизначення», є пропагандою, що маскує російську агресію

На противагу цьому ніякого «народу Криму» в етнічному, і вже тим більше «кримської нації» в політичному сенсі не існує. Кримчани як суто географічна спільність складаються з кримських татар, кримських караїмів і кримчаків як корінних народів, представників російської та української націй, а також інших різноманітних, але нечисленних груп населення. Кримчан в сучасному сенсі не об'єднує ні рідна мова, ні релігія, ні (з 2014 року) загальні політичні права. Таким чином, усі спроби говорити про «народ Криму», який нібито реалізовував своє «право на самовизначення», є пропагандою, що маскує російську агресію. Право на самовизначення й винятково в правовому полі України мають лише корінні народи, але ніяк не все населення півострова.

Боротьба каталонського національного руху 19 ‒ початку 20 століття завершилася 1932 року набуттям регіоном автономії

По-друге, графства Каталонії здобули незалежність ще 988 року, й поступово з них склалася й держава зі столицею в Барселоні. 1137 року Каталонія об'єдналася з королівством Арагона, а 1469 року Арагон об'єднався з Кастилією особистою унією (з 1516 року формально ‒ єдине Іспанське королівство). При цьому Каталонія щоразу зберігала свої права та привілеї, разом із власним парламентом. Тиск з боку центральної влади в 17 столітті привів до повстання й проголошення незалежної Каталонської республіки 1640 року (захоплена іспанцями 1652 року). Після Війни за іспанську спадщину й ще одного захоплення Барселони іспанцями 11 вересня 1714 року скасована каталонська конституція, закриті каталонські університети й заборонене використання каталонської мови в діловодстві та шкільному навчанні. Репресії приводили до повстань (1871 року Каталонія ледь не вийшла зі складу Іспанії). Боротьба каталонського національного руху 19 ‒ початку 20 століття завершилася 1932 року набуттям регіоном автономії, втраченої 1939 року, й відновленої 1978 року та розширеної 2006 року.

На противагу цьому Крим як адміністративна одиниця в статусі області був переданий зі складу радянської Росії до складу радянської України за рішенням вищих органів влади СРСР (1954 р.), закріпленому пізніше в республіканських конституціях РРФСР і УРСР (1978 р.) і в спеціальному двосторонньому договорі між ними (1990 р). У цей період Крим не мав жодної форми державності, й передача здійснювалася не від імені кримського населення. Таким чином, Сімферополь із Києвом не пов'язували жодні договірні двосторонні зобов'язання, а нинішній автономний статус Криму був отриманий саме в складі УРСР (1991) і визнаний незалежною Україною. Ніякої багатовікової боротьби кримчан з Києвом за свої права не могло бути в принципі.

По-третє, каталонці борються, давно й послідовно, саме за незалежність свого регіону. Декларація про суверенітет Каталонії в складі Іспанії була проголошена 2013 року, а 2015 року ухвалена резолюція про відділення від решти країни. Це робить каталонсько-іспанський конфлікт винятково внутрішньою справою Іспанії, оскільки Барселона не висуває територіальних претензій на французькі землі історичної Каталонії, а Париж не підтримує каталонський рух.

Ідея повної незалежності Криму, як абсолютно нездійсненна з економічної точки зору, була на півострові маргінальною серед маргінальних

На противагу цьому ідея повної незалежності Криму, як абсолютно нездійсненна з економічної точки зору, була на півострові маргінальною серед маргінальних, а її місце займала вимога об'єднання з Росією. Вже одна ця обставина унеможливлює проведення паралелей між Кримом і Каталонією. Кримська ситуація від самого початку була подібна «танго втрьох» між Києвом, Сімферополем і Москвою.

По-четверте, рух за незалежність Каталонії (через згадані вище причини) має дійсно масову і дійсно внутрішню підтримку каталонців. Неофіційні консультативні референдуми про незалежність Автономної області Каталонія відбулися 2009 і 2010 рр. з результатом «за» 96% і 95% відповідно. На опитуванні про політичне майбутнє Каталонії 2014 року 80% тих, хто голосував, вибрали пункт про повну незалежність, ще 10% ‒ про розширення прав регіону в складі Іспанії. З 2012 року більшість у каталонському парламенті складають депутати-прихильники незалежності.

На противагу цьому прихильники саме приєднання Криму до Росії (а не просто «братніх» відносин) демонстрували вельми скромні успіхи. Згідно з дослідженням Центру Разумкова 2008 року, за вихід Криму зі складу України та приєднання до Росії висловилися 63,8% жителів Автономної Республіки Крим і 72,4% жителів Севастополя. Поквартальні звіти Програми розвитку ООН у Криму свідчать про зниження частки прихильників приєднання Криму до Росії з 70% до 65% з 2009 до 2011 року. Але як тільки респондентам ставили сформульоване інакше запитання про оптимальний статус Криму, кардинально змінювалася і картина відповідей: лише 43-45% висловлювалися за перетворення на суб'єкт Російської Федерації, а 26-32% ‒ за збереження автономії в складі України. За інформацією Research & Branding Group кількість кримчан, які виступають за український статус Криму, вперше перевищила кількість прихильників російського статусу в співвідношенні 40% проти 38% 2012 року. Опитування Інституту Геллапа зафіксували зниження серед кримчан питомої ваги прихильників передачі Криму від України до Росії з 33% в жовтні 2011 року до 23% в травні 2013 року. За інформацією Київського міжнародного інституту соціології 2013 року 36% кримчан виступали за об'єднання України з Росією. Схожа ситуація існувала у Верховній Раді АРК. 1994 року в кримському парламенті однозначно проросійськими були 58 депутатів зі 100. 1998 року ‒ шестеро. 2002 року ‒ п'ятеро. 2006 року ‒ 23 депутати. 2010 року ‒ 8 депутатів (при цьому «Русское единство» на чолі з Сергієм Аксьоновим, який згодом став провідником російської анексії, набрало лише 4% голосів). Так що вірити російській пропаганді про нібито 95% підтримки кримчанами «повернення в рідну гавань» немає ні найменшої підстави.

Ну і нарешті, по-п'яте, last but not least (остання у черзі, але не за важливістю), боротьба Каталонії за незалежність спирається винятково на внутрішні сили ‒ на високу самосвідомість окремого народу з власною культурою та потужною економікою, причому боротьба ця ведеться винятково в правовому полі (хоча ці права й по-різному тлумачать в Мадриді та Барселоні).

Кримський «сепаратизм» був інспірований з Москви й використовувався нею для легалізації анексії півострова

На противагу цьому кримський «сепаратизм» насправді був інспірований з Москви й використовувався нею для легалізації анексії півострова ‒ що вже визнано більшістю країн світу. Що характерно, обидві сторони каталонсько-іспанського конфлікту солідарні у цьому питанні. Наприкінці березня 2014 року уряд Каталонії розіслав у посольства країн ЄС документ під назвою «Каталонія ‒ це не Крим», у якому пояснив різницю між кримським референдумом і підготовлюваним голосуванням про майбутнє іспанської автономії. На думку каталонської влади, кримський референдум був «спробою легітимізувати анексію частини території незалежної держави за допомогою військової агресії», влада Криму діяла під тиском «окупаційних військ», не було дотримане право на вільне вираження думок, а жителям півострова штучно обмежили вибір, не давши можливості проголосувати за збереження статус-кво. Ті ж слова повторило іспанське видання El Pais минулого тижня: «Владі Криму пощастило, що їх демагогію заглушив гуркіт російських танків. Уторгнувшись на півострів, вони порушили десять міжнародно-обов'язкових правових постанов. Каталонцям ще пощастило, що їх сусідом є Андорра, а не путінська Росія». Російські «зелені чоловічки», які захопили кримський парламент, зробили марними посилання на каталонський прецедент.

Так що незалежно від того, чим завершиться (якщо відбудеться) референдум про незалежність Каталонії 1 жовтня цього року, Кремлю безглуздо розраховувати на виправдання російської анексії Криму цією подією.

Тому що Крим ‒ не Каталонія.

Андрій Введенський, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG