На сторінках аналітичного центру Project Syndicate український політолог Олександр Сушко розмірковує над критикою, яка супроводжує український закон «Про освіту». Аналітичний центр Atlantic Council у розділі «Блоги» розповідає, як Росія використовує історію у війні проти України та пояснює, чому Заходу необхідно знати українську історію. У розділі «Блоги» сайту Європейської комісії є стаття про те, як лінія розмежування у зоні конфлікту на сході України розділяє членів сімей.
Олександр Сушко, український політолог, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва на сторінках аналітичного центру Project Syndicate розмірковує над критикою, яка охопила дискусії довкола українського закону «Про освіту».
«Незважаючи на те, що мови нацменшин є важливими і необхідно поважати права тих, хто ними говорить, саме офіційна мова об’єднує суспільство і дає змогу громадянам брати участь в економічній та політичній діяльності. Уряд України має право, навіть обов’язок забезпечити ефективне вивчення української мови всіма громадянами країни», – наголошує автор статті.
Сушко зауважує, що у сьогоднішньому світі немає питань, «які мали б імунітет від політичних маніпуляцій». Закон «Про освіту» став наслідком тривалого та всебічного процесу формування політики в країні, і він матиме позитивний вплив і на нацменшини, яким буде набагато легше інтегруватися, йдеться у статті. Лише цього року більш ніж половина всіх випускників угорських шкіл в Україні не змогли скласти іспит з української мови і, як наслідок, не потрапили до університетів. Отже, в них немає іншого вибору, окрім пошуку на місці «роботи угорською мовою, яка вимагає лише закінчення середньої школи або ж переїзду до Угорщини», зауважує автор.
Національні меншини не тільки будуть краще підготовлені до українського ринку праці, але й повноцінно зможуть брати участь у побудові української демократії, тим самим «забезпечуючи такі позиції уряду, які дозволять національним меншинам просувати подальші їхні інтереси».
Попри величезну кількість аргументів на підтримку закону, який, на думку автора, поважає права нацменшин, «сусідні країни навмисно спотворюють його значення, стверджуючи, що це нібито є загрозою для груп етнічних меншин», і вони готові покарати Україну за цей крок, ідеться у статті. На думку автора, такий підхід є досить лицемірним, оскільки країни, які скаржаться на нові мовні положення в Україні, самі мають подібні закони. Незважаючи на те, що «в Угорщині проживає близько 8000 українців, у тій країні не існує жодної україномовної школи», пише Сушко. У Румунії, наприклад, на 50000 українців є лише одна україномовна школа.
Українська мова є офіційною в Україні, так само як і російська в Росії або угорська в Угорщині, мовиться у статті. Автор зазначає, що лише офіційна мова єднає людей, а українська влада має право забезпечити вільне володіння нею в своїй державі.
Аналітичний центр Atlantic Council у розділі «Блоги» розповідає, як Росія використовує історію у війні проти України, та пояснює, чому Заходу необхідно знати українську історію. Автор статті Пітер Дікінсон зазначає, що поки міжнародні медіа активно згадуватимуть події «Жовтневої революції» (так у Росії називають захоплення влади більшовиками в 1917 році – ред.) в Росії на честь її сторіччя, вони навряд чи згадають серйозний аналіз подій в Україні у період між 1917-1921 роками та їхню геополітичну значимість для сьогодення.
«Українська історія залишатиметься невідомою в європейських наративах», але насправді ті події мають важливе значення, вважає автор. Справа у тому, що вони мали вплив на результати більшовицької революції та повалення Російської імперії, мовиться у статті.
Ба більше, міжнародній спільноті насправді вигідно розуміти українську історію, тому що конфлікт в Україні став однією з причин нової «холодної війни». Тим не менш, розуміння основних історичних подій України все ще залишається «широко помилковим і неправильним», зазначає автор, а саме тому міжнародна аудиторія легко може стати жертвою російської дезінформації.
Попри те, що минуло вже три з половиною роки від початку конфлікту в Україні, багато людей й досі вважають, що Україна є просто жертвою протистояння Заходу зі Сходом, що є помилковою думкою, яка повністю ігнорує важливу боротьбу за незалежність європейської країни, мовиться у статті.
«Незнання історії України є однією з причин, через які ми знову говоримо про далеку, але, все ж таки, можливість ядерної війни, тому сьогодні може бути хорошим часом для того, щоб почати звертати на неї увагу», – зазначає автор.
Серед істориків, які висвітлюють важливі моменти української історії Дікінсон називає Тімоті Снайдера та Енн Епплбаум. Книжка останньої розповідає про трагічні події в Україні під час Голодомору 1932–1933 років, в чому Епплбаум звинувачує радянську владу.
Для того, щоб правильно ставитися до конфлікту в Україні та розуміти методи його вирішення, Заходу все ж таки слід звернути увагу на особливості української історії, вважає автор.
