Доступність посилання

«Не працюємо, а мучимось»: особливості кримського сімейного бізнесу


Ціни в їдальні Криму, Міжводне, літо 2015 року

Невелике кафе в невеликому курортному селищі на західному узбережжі Криму. Всього три відвідувачі в самому приміщенні: літня жінка з онукою за одним столиком і ще одна пенсіонерка за іншим. Стільки ж народу ‒ на вулиці. Судячи з усього, останні ‒ приїжджі гурмани-курортники, яким в той жовтневий день пощастило з погодою.

Напередодні літа

В останню суботу травня, пам'ятається, відвідувачів у цьому кафе взагалі (окрім мене) не було. Набережною гуляли тільки випускники шкіл, які з'їхалися до моря за давньою місцевою традицією з усього району. В очікуванні автобуса на Сімферополь зазирнув до затишного кафе в східному стилі поруч з маленькою автостанцією. Не встояв перед ароматами ‒ замовив шурпу та каву.

​Після легкої трапези розпитав господиню сімейного «громадського харчування» про плани на тоді ще майбутній літній сезон. Ельвіра ‒ так її звуть ‒ після деяких вагань все ж погодилася. Але тільки попросила не «прив'язуватися» до назви селища: мовляв, у світлі останніх тенденцій щодо кримських татар не хоче накликати на себе які-небудь неприємності з боку місцевої влади.

Виявилося, Ельвіра разом з чоловіком тримає кафе та продуктовий магазинчик з літа 2004 року. До цього тривалий час сімейний тандем тримав тільки «точку», де торгували овочами та фруктами, вирощеними на власному городі. Справи йшли непогано, і подружжя вирішило, як то кажуть, розширитися. Своїми руками збудували капітальну будівлю під кафе та магазин. Загалом, типовий випадок підприємництва в окремо взятому, не особливо розкрученому курортному регіоні півострова.

Тепер відкрита Туреччина, і там все дешевше
Ельвіра

Звичайно ж, молода жінка тоді була в курсі озвучених у місцевих медіа прогнозів на літо-2017 року: «Ми налаштовані на найгірше цього року, тому що, за всіма прогнозами, у росіян з грошима туго. У нас багато родичів там, зокрема в Ульяновську та інших містах, за лінією свекрухи. Я з ними періодично спілкуюся. Вони не хочуть сюди їхати: мовляв, у нас (в Криму ‒ КР) все дорого. А тепер відкрита Туреччина, кажуть, немає проблем їздити туди з внутрішніми паспортами. І там все дешевше».

За словами співрозмовниці, на травневі свята в селищі було порожньо. Курортний же сезон у 2016 році минув «посередньо», а перші два роки після приходу Росії ‒ взагалі «жахливо». Ельвіра з чоловіком вже подумували було взагалі згорнути свій бізнес.

Раніше, при Україні, прибуток ділили на три частини: на розвиток бізнесу, сім'ю й про всяк випадок. Зараз живемо одним днем
Ельвіра

«У тутешніх пансіонатах відпочивають в основному від профспілок, бюджетники, ‒ продовжила жінка. ‒ Їм дорогу оплачують. І все одно народ обурюється дорожнечею. Цей негатив передається нам. Я приїжджим пояснюю, що, мовляв, ми живемо в Криму за цими самими цінами й що нам теж нелегко. Ми існуємо завдяки курортному сезону, практично працюємо 5-6 місяців. Я із задоволенням змінила б це заняття, але куди піти. За освітою я ‒ технолог швейного виробництва. А в Криму, коли ми сюди приїхали в 1990 році, не було великого швейного виробництва. Довелося переучуватися на кухаря. Торговий патент в цьому році виріс в чотири рази ‒ з 4 до 16 тисяч рублів. При Україні ми теж з усього прибутку платили немало. Але тоді у нас був виторг, а зараз його практично немає. Не працюємо, а мучимося. Всі свої заощадження вклали в товар, але не знаємо, чи відіб'ємо. Раніше, при Україні, прибуток ділили на три частини: на розвиток бізнесу, сім'ю й про всяк випадок. Зараз у нас такого немає. Живемо одним днем, перспектив ніяких».

Підсумки не радують

Днями проїздом знову опинився в тих приморських краях. І знову зазирнув у єдине придорожнє кафе. Але ось зустрітися й дізнатися безпосередньо у давньої знайомої вже про підсумки минулого курортного сезону не вдалося. Ельвіра не змогла кинути кухарські обов'язки, повідомила мені офіціантка кафе.

Виявляється, кількома днями раніше подружжя звільнило єдиного кухаря, і господиня сама стала біля плити. Одночасно звільнили й двох продавців сімейного магазинчика. Тому біля прилавка тепер ‒ Арсен, чоловік Ельвіри.

«Фактично повноцінний сезон у нас почався з 15 липня. У серпні він більш-менш вирівнявся. Але він не йде ні в яке порівняння з 2012-2013 роками. Тоді легковиками приїжджих були заставлені узбіччя на кілька кілометрів. Все більше стали приїжджати іноземці: німці, поляки. Ми тільки почали вставати на ноги ‒ і тут ці зміни (анексія Криму ‒ КР)», ‒ розповідає Арсен.

У кафе Арсена ‒ «сухий закон», тобто немає в продажу спиртного, окрім пива. Вимушений захід, оскільки торгівля вином та горілкою нині ‒ задоволення дороге. За ліцензію й сам електронний касовий апарат, його обов'язкове щорічне техобслуговування треба віддати близько 100 тисяч рублів.

«Навіть якщо ти будеш торгувати «градусами» тільки в сезон, все одно бери річну ліцензію. Це дуже затратно. При Україні ліцензію розбивали на квартали. Тобто заплатив винятково за «курортний» квартал ‒ і працюй собі спокійно. А тепер у селищі всі чотири магазини не мають ліцензії. Відпочивальники їздять за вином і горілкою в сусіднє селище. У такий законний спосіб дрібні підприємці відрікаються від прибутку. На спиртному заробляють тільки люди з хорошими грошима. Ось такі реалії».

XS
SM
MD
LG