Доступність посилання

Довготривале прощання Путіна. Що станеться після його смерті?


Володимир Путін, Сочі, 19 жовтня 2017 року

Коли Володимир Путін востаннє балотувався в президенти Росії 2012 року, він особливо відзначив, що доля Росії не повинна залежати від однієї людини.

Менш ніж два роки по тому В’ячеслав Володін, який зараз є спікером Держдуми Росії, а раніше був у Кремлі заступником керівника адміністрації президента, заявив, що «сьогодні немає Росії, якщо немає Путіна».

Ці два абсолютно протилежні висловлювання з найвищих ешелонів російської владної еліти демонструють фундаментальний парадокс пізнього путінізму.

Путін, звичайно, систематично – і часто безжалісно – систематизував владу у своїх руках.

Цього року він став лідером Росії, який найдовше править із часів Йосипа Сталіна, і від часів Сталіна доля Росії ніколи так не залежала від однієї людини.

Росія, безперечно, ще довго існуватиме після того, як Путін зійде зі сцени. Але майбутнє політичної системи, яку він створив, і відносин між патроном і клієнтом, які зробили його найближче оточення таким багатим і могутнім, виглядає менш очевидним.

І поки Путін готується до того, що багато хто в Москві називає його останньою президентською кампанією, багато тих, хто в колі кремлівського лідера занепокоєний тим, що їхня незамінна людина перетворюється на так звану «кульгаву качку».

Видання The Economist зазначає, що, «як ліберальні реформатори, так і консервативні традиціоналісти», називають Путіна «царем 21-го століття». І чим сильнішим він стає, тим складніше він «зможе справитися зі своїм правонаступництвом».

Мало хто сумнівається, що Путін заступить на свій четвертий президентський термін у березні. Але мало тих, хто уявляє собі, що станеться далі.

Жінка купує в газетному кіоску журнал The Economist із зображенням на обкладинці президента Росії Володимира Путіна із заголовком «Народився цар». Франція, Страсбург, 28 жовтня 2017 року
Жінка купує в газетному кіоску журнал The Economist із зображенням на обкладинці президента Росії Володимира Путіна із заголовком «Народився цар». Франція, Страсбург, 28 жовтня 2017 року

«І страх зростатиме, що, як і інші російські правителі, цар Володимир залишить після себе турбулентність і переворот», – зауважує The Economist.

Довічний лідер?

Тож не дивно, що всерйоз розпочалася московська гра з чутками, спекуляціями й витоками інформації щодо майбутнього капітального ремонту російської політичної системи – такої, яка дозволить зберегти Путіна при владі довічно.

Владислав Іноземцев, засновник і директор Центру досліджень постіндустріального суспільства, нещодавно написав на порталі Snob.ru, що існує висока вірогідність того, що будуть спроби запровадити певну конституційну реформу, яка перетворить Росію на «парламентську республіку», в якій Путін зміг би «правити до кінця своїх днів» як прем’єр-міністр.

«Я б оцінив вірогідність таких змін до 2024 року в більш ніж 50 відсотків – і вони цілком можуть бути реалізовані після виборів у Думу 2021 року», – написав Іноземцев.

Аналогічний прогноз майже одночасно зробив і політичний аналітик Євген Мінченко, передбачення якого відрізнялися лише деталями того, як саме Путін буде утримуватися при владі.

В останньому випуску звіту так званого «Політбюро 2.0», який є широко читабельним, щодо стану російської еліти Мінченко писав, що переговори про наступника повинні серйозно розпочатися після виборів до Думи 2021 року, і що для Путіна, ймовірно, створять пост-президентський пост, який буде схожим на «російського аятолу».

Почесна варта відкриває двері для президента Росії Володимира Путіна у Кремлі
Почесна варта відкриває двері для президента Росії Володимира Путіна у Кремлі

Більш того, нещодавній аналіз видання «Русский монитор», базуючись нібито на витоках інформації з повідомлень і соціальної медіа-платформи Telegram, зазначає, що Володін просуває план створення нової «Російської державної ради» китайського зразку, яка стала б головним виконавчим органом країни.

Путін тоді став би головою ради, що перетворило б його на довічного верховного правителя Росії.

Путін «став би не просто президентом Державної ради, а й духовним і національним лідером Росії», – йдеться в публікації.

Як зазначив у своєму блозі давній спостерігач за Кремлем, колишній чиновник Державного департаменту США Пол Гобл, «без чітких джерел важко знати, наскільки можна вірити» подібним заявам.

Але їхнє розповсюдження є дуже показовим.

Спогади з 2007 року

Авжеж, ми це вже проходили. Коли закінчувався другий термін Путіна 10 років тому, було чимало спекуляцій стосовно того, що Кремль готував схему для того, щоб зберегти Путіна при владі довічно.

У листопаді 2007 року делегати з різних куточків Росії вийшли на добре організовану акцію протесту в Твері, заявляючи про свою вірність Путіну та закликаючи його залишитися при владі.

Дмитро Медведєв (ліворуч) і Володимир Путін, 2011 рік
Дмитро Медведєв (ліворуч) і Володимир Путін, 2011 рік

Зрештою, звичайно, щоб обійти конституційну заборону на три терміни поспіль, Путін вирішив тимчасово передати президентство Дмитру Медведєву, стати прем’єр-міністром на чотири роки і згодом повернутися в Кремль 2012 року.

Та як зазначає опозиційний журналіст і політичний коментатор Олег Кашин, зміни Путіна-Медведєва 2008 року та Медведєва-Путіна 2011-12 років фактично знищили ідею надійного правонаступництва та перетворили її на «фарс і пародію».

Кашин зазначив, що якщо б Путін залишав офіс та назвав правонаступника, «ніхто б не повірив йому», тому що всі згадали б, як це обернулося в 2008-11 роках.

«Можливо, тільки засудження та ув’язнення Путіна переконали б номенклатуру та суспільство, що все серйозно», – додав він.

Прокляття правонаступництва

Правонаступництво вже давно є ахіллесовою п’ятою високо централізованої та глибоко персоналізованої політичної системи Росії.

Династичні правонаступництва царської Росії не завжди були бездоганними.

І хоча останні три радянські правонаступництва після смерті Леоніда Брежнєва 1982 року були досить гладкими, вони були виключенням.

СРСР пройшов через два затяжні, брудні та жорстокі переходи – від Леніна до Сталіна та від Сталіна до Хрущова – і один дієвий палацовий переворот, коли Хрущов був звільнений і замінений Брежнєвим, перш ніж Політбюро та Центральний комітет були в змозі фактично інституціоналізувати цей процес.

І призначення Борисом Єльциним Путіна своїм спадкоємцем 1999 року, і «коронація» Путіна в жорстко «облаштованих» виборах наступного року фактично підірвала будь-яке поняття про правонаступництво шляхом демократичного процесу.

Більш того, під керівництвом Путіна Росію ефективно позбавили інституціоналізації, що означає, що будь-який перехід після Путіна буде скоріш за все турбулентним.

«Путін загнав себе в мертвий кут. Він надто близько прив’язав долю системи до своєї особистої, а саме тому режим приречений», – вважає Кашин.

І будь-яке з цих «рішень», які мали на меті зберегти його правління до 2024 року, лише відкладе у часі таку неминучість – оскільки Путін, якому виповнилося лише 65 років, звичайно, є смертним.

«Чи призведе смерть Путіна до боротьби за владу, і, можливо, навіть до насильства? Які саме партії стали б учасниками цієї боротьби?» – запитує політолог Стівен Фіш у нещодавній статті в науковому журналі Journal of Democracy.

«Попри старанне переймання щодо стабільності та послідовності, росіяни й гадки не мають, хто керуватиме ними завтра у разі, якщо їхній лідер помре сьогодні. Путін і сам, можливо, не знає».

Браян Вітмор, оглядач Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода у Празі, автор англомовного блогу «Вертикаль влади», в якому він висловлює власні погляди щодо політики Кремля, які не обов’язково збігаються з міркуваннями редакції

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG