Українське слово під склепіннями Таврійської академії

Утисків української мови після «повернення» Криму до Росії на півострові немає, часто люблять повторювати, немов мантру, кримські можновладці. Справді, як можна гнобити те, чого й так майже не видно й не чутно. Скажімо, в місцевому радіо- та телеефірі, діловому мовленні або публічних місцях. Узаконене «не утискання» «солов'їної» зводиться хіба що до вивісок біля входу до держустанов і «шапок» офіційних паперів.

Щоправда, є ще одна середня школа й окремі класи, де мінімум часу відводиться на вивчення української мови й літератури. Таких класів тепер на всьому півострові нараховується аж 28. Це все, що залишилося від 875 класів на початок 2014 року. Причому українська мова, як і мова нацменшин, стоїть останньою в розкладі уроків. Цей факт змушена була визнати на своєму останньому засіданні в жовтні Громадська палата Криму. І навіть порекомендувала місцевому уряду «усунути» подібну ситуацію.

Українські педагогічні кадри для кримських шкіл, як і раніше, продовжують «клепати» в Сімферополі, в стінах російської Таврійської академії (колишнього ТНУ) Кримського федерального університету імені В.Вернадського. Зрозуміло, що масштаб і програмні установки вже не ті. Якщо до анексії на факультет української філології щорічно брали 50 студентів, то тепер тільки 15. А сам факультет, нагадаю, стиснувся до маленької кафедри, з восьми викладачів замість колишніх 32, у структурі факультету слов'янської філології й журналістики.

«Ми набираємо щороку на бакалаврат 15 студентів, ‒ розповідає завідувач кафедри української філології Таврійської академії КФУ, доктор філологічних наук, професор Віктор Гуменюк. ‒ Нам дають замовлення ‒ і ми виконуємо. Цього року говорили, що через демографічну кризу буде складно з набором. Але ми набрали спочатку 12 людей. Потім був додатковий набір, набрали ще трьох. Ще один студент «комерційний». Тобто охочі вивчати українську мову в Криму є, слава Богу. Звичайно, більшість вступає з прагматичних міркувань, оскільки це бюджет усе-таки. А дехто, може, з патріотичних міркувань хоче вчитися на українському відділенні».

За словами Віктора Гуменюка, ще п'ятеро студентів-«українців» продовжують навчатися в магістратурі та двоє в аспірантурі. Одна з аспіранток працює над дисертацією про біблійну тематику у творчості Володимира Сосюри. Щоправда, окремої вченої ради з української літератури в академії та університеті немає. Тому цим аспірантам доведеться захищатися на вченій раді з російської та зарубіжної літератури (українська література відтепер належить до зарубіжної).

Скільки ж випускників українського відділення в підсумку йдуть працювати шкільними вчителями за профілем ‒ професор спеціально не рахував. Однак точно знає, що його підопічних особливо потребують... у судах і нотаріальних конторах. «До нас, ‒ каже він, ‒ весь час приходять папери, що на роботу туди потрібний фахівець, який знає українську мову. Тому люди розуміють це та йдуть до нас вчитися. Я сподіваюся, що три державні мови ‒ це не порожній звук, що це буде насправді. І це логічно».

Чи зазнали істотних змін за ці три роки навчальні плани кафедри, чи «випав» із вишівської програми, скажімо, хтось із класиків або сучасних українських письменників і поетів? Професор Гуменюк стверджує, що ні й цензури особливої теж немає. Хоча змушений визнати, що мовляв, усе ж приходять списки забороненої літератури. Щоправда тієї, якої на кафедрі та факультеті й раніше не було, наприклад, авторства Дмитра Корчинського. «Як було, так і працюємо, ‒ продовжує він. ‒ Щось там змінюється. Але нам ніхто нічого не диктував. Ну ми намагаємося відчути, де живемо, в яких реаліях. Навчальні програми ми самі робимо, вони (керівництво факультету та вишу ‒ КР) затверджують. Ну сказали, що тема фемінізму зараз небажана. Був у нас такий спецкурс. Ну й не треба. Тоді ми замість фемінізму ввели курс «Соціокультурні проблеми в українській літературі». Живемо сьогоднішнім днем. Будемо думати завтра, якщо щось буде. Хотіли, щоб у нас була кафедра української літератури та фольклористики. Але кому зараз фольклор потрібний?».