Доступність посилання

Перший Курултай кримськотатарського народу: віхи, події, особистості (закінчення)


Урочисте відкриття Першого Курултаю кримськотатарського народу в Ханському палаці Бахчисарая. Архів автора

Спеціально для Крим.Реалії

Першу частину матеріалу можна прочитати тут. Другу ‒ тут.

Виступаючи зі звітом про виконану за півроку існування Кримського мусульманського виконавчого комітету роботу, його голова Номан Челебіджихан зазначив, що в кожному місті та селі півострова створені громадсько-політичні організації.

1 (14) жовтня 1917 року в Сімферополі відкрився другий з'їзд кримськотатарських громадських організацій, на якому зібралися близько двохсот делегатів. «Наші прагнення зводяться до встановлення в Росії демократичної федеративної республіки, яка гарантувала б нашу самостійність як нації, за винятком питань зовнішньої політики та військового», ‒ оголосив Номан Челебіджихан.

Номан Челебіджихан (праворуч) і Джафер Сейдамет
Номан Челебіджихан (праворуч) і Джафер Сейдамет

До Установчих зборів вибрали членів комітету Джафера Сейдамета й Амета Озенбашли. Говорячи про друга й однодумця, Челебіджихан зазначив, що для кримських татар Джафер Сейдамет ‒ «світоч, який має осяяти наше суспільно-політичне життя променями тих ідей, які він привіз нам з колиски громадянськості, вільної Франції...». У своєму виступі Джафер Сейдамет, зауважив, що «досі... права національностей залишаються несуттєвими. Російська республіка проголосила свободу й право особистості, але залишила без уваги права народів».

26 листопада (9 грудня за новим стилем) 1917 року в Бахчисараї відкрився Перший Курултай кримськотатарського народу. Відкриваючи його, муфтій Криму Номан Челебіджихан сказав: «Наше політичне життя, яке обірвалося півтора століття тому, переживає воістину нове народження».

Номан Челебіджихан виступає на відкритті Першого Курултаю кримськотатарського народу. Архів автора
Номан Челебіджихан виступає на відкритті Першого Курултаю кримськотатарського народу. Архів автора

У грудні 1917-го на Курултаї ухвалили справді демократичну конституцію. Там було написано про загальне виборче право, скасування звань і станових привілеїв, про рівноправність чоловіків і жінок, про порядок скликання парламенту й обрання національного уряду ‒ Директорії. Номана Челебіджихана обрали головою уряду й начальником управління юстиції, Джафер Сейдамет обійняв посади військового міністра та міністра закордонних справ, Сеїтджеліль Хаттатов мав зайнятися фінансами і вакуфами...

Обравши кримськотатарський уряд, Курултай підкреслив, що не зазіхає на права інших народів Криму. «Наше завдання, ‒ говорив Челебіджихан, ‒ створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу необхідні рівні права й умови, бо нам йти пліч-о-пліч».

Підтримуючи (кримських татар), ми врятуємо Крим, а побічно всю Росію від анархії й розкладання
Даниїл Пасманик

Після завершення Курултаю були опубліковані Кримськотатарські Основні закони. Їх сприйняли позитивно навіть багато хто з тих, хто спочатку не симпатизував кримським татарам. Журналіст, учасник єврейського національного руху Даниїл Пасманик у січні 1918 року писав у газеті «Ялтинський голос»: «Як сталося, що століттями пригноблені татари дали чудовий урок державної мудрості російським громадянам, які були до революції єдиними носіями російської державності ‒ це інше питання. Але факт залишається фактом. І всі нетатарські жителі Криму... мають усіма силами підтримати прагнення татар до державного будівництва. Підтримуючи його, ми врятуємо Крим, а побічно всю Росію від анархії й розкладання».

На жаль, врятувати Крим не вдалося. Не пощастило молодій кримськотатарській республіці втілити в життя свої закони...

Князь Володимир Оболенський, який приїхав до Криму в грудні 1917-го, незабаром після завершення Курултаю, залишив такий спогад про цей період: «Курултай, тобто татарський парламент, був теж чимось на зразок мітингу, але виконавчий орган його ‒ татарська «Директорія» ‒ до певної міри був не тільки національною владою, розпорядженням якої підпорядковувалися татари, але почасти й загальнокримською. Річ у тім, що Директорія все-таки мала військову силу: в її розпорядженні був Кримський кінний полк, який повернувся з фронту та значною мірою зберіг дисципліну, а крім того, Директорія сформувала з солдатів-мусульман різних частин особливий мусульманський піхотний полк. Через те що всі інші військові частини, які були в Криму, до цього часу втратили абсолютно будь-яку дисципліну й просто складалися з нероб, які жили в казармах на казенному утриманні, то поступово підтримка зовнішнього порядку переходила до рук татарської Директорії. Татари Кінного полку роз'їжджали вулицями Сімферополя й наводили лад своїм войовничим виглядом, а іноді й нагайками. Звичайно, не обходилося і без поборів з населення. Цю владу, загалом дуже добродушну, населення все-таки сприймало як свого роду татарське ярмо, образливе для національного почуття. І на цьому ґрунті в Криму між росіянами і татарським населенням вперше виникла національна ворожнеча, що зробила безсумнівний вплив на подальший перебіг подій. Більшовики її використовували в своїй агітації, нацьковуючи темні маси на ворожих комунізму татар. Севастополь у цей час був уже фактично в руках більшовиків, хоча «формального» перевороту там ще не відбулося. Його чекали з години на годину».

Смерть Челебіджихана викликала обурення серед мусульман країни. На жаль, це не могло запобігти подальшому кровопролиттю

У перших числах січня 1918 року більшовики висунули Курултаю ультиматум, переговори минули безуспішно. І після кровопролитних боїв у середині січня більшовики розігнали Курултай. Частини кримських татар тричі чинили спротив більшовикам, проте ті багаторазово перевершували їх кілкісно. 17 лютого до Сімферополя з Казані прибула військова делегація мусульман, щоб залагодити конфлікт між більшовиками та кримськими татарами. Але це не зупинило хвилю насильства.

З 22 до 24 лютого 1918 року в севастопольській в'язниці розстріляли близько шестисот осіб, серед них і муфтія Криму Номана Челебіджихана. Його смерть викликала обурення серед мусульман країни. На жаль, це не могло запобігти подальшому кровопролиттю...

Так закінчилася кримськотатарська революція 1917-1918 років. Створення національних органів самоврядування та інституцій, формування власних військових підрозділів, ухвалення демократичної Конституції, яка відповідала б найсучаснішим зразкам свого часу ‒ всі ці завоювання перекреслила й знищила нова більшовицька влада. Наслідки цієї трагедії ‒ нові злочини влади проти людей ‒ ми відчуваємо досі.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG