Перший Курултай кримськотатарського народу: віхи, події, особистості (закінчення)

Спеціально для Крим.Реалії

Першу частину матеріалу можна прочитати тут. Другу ‒ тут.

Виступаючи зі звітом про виконану за пів року існування Кримського мусульманського виконавчого комітету роботу, його голова Номан Челебіджихан зазначив, що в кожному місті та селі півострова створені громадсько-політичні організації.

1 (14) жовтня 1917 року в Сімферополі відкрився другий з'їзд кримськотатарських громадських організацій, на якому зібралися близько двохсот делегатів. «Наші прагнення зводяться до встановлення в Росії демократичної федеративної республіки, яка гарантувала б нашу самостійність як нації, за винятком питань зовнішньої політики та військового», ‒ оголосив Номан Челебіджихан.

До Установчих зборів вибрали членів комітету Джафера Сейдамета й Амета Озенбашли. Говорячи про друга й однодумця, Челебіджихан зазначив, що для кримських татар Джафер Сейдамет ‒ «світоч, який має осяяти наше суспільно-політичне життя променями тих ідей, які він привіз нам з колиски громадянськості, вільної Франції...». У своєму виступі Джафер Сейдамет, зауважив, що «досі... права національностей залишаються несуттєвими. Російська республіка проголосила свободу й право особистості, але залишила без уваги права народів».

26 листопада (9 грудня за новим стилем) 1917 року в Бахчисараї відкрився Перший Курултай кримськотатарського народу. Відкриваючи його, муфтій Криму Номан Челебіджихан сказав: «Наше політичне життя, яке обірвалося півтора століття тому, переживає воістину нове народження».

У грудні 1917-го на Курултаї ухвалили справді демократичну конституцію. Там було написано про загальне виборче право, скасування звань і станових привілеїв, про рівноправність чоловіків і жінок, про порядок скликання парламенту й обрання національного уряду ‒ Директорії. Номана Челебіджихана обрали головою уряду й начальником управління юстиції, Джафер Сейдамет обійняв посади військового міністра та міністра закордонних справ, Сеїтджеліль Хаттатов мав зайнятися фінансами і вакуфами...

Обравши кримськотатарський уряд, Курултай підкреслив, що не зазіхає на права інших народів Криму. «Наше завдання, ‒ говорив Челебіджихан, ‒ створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу необхідні рівні права й умови, бо нам йти пліч-о-пліч».

Після завершення Курултаю були опубліковані Кримськотатарські Основні закони. Їх сприйняли позитивно навіть багато хто з тих, хто спочатку не симпатизував кримським татарам. Журналіст, учасник єврейського національного руху Даниїл Пасманик у січні 1918 року писав у газеті «Ялтинський голос»: «Як сталося, що століттями пригноблені татари дали чудовий урок державної мудрості російським громадянам, які були до революції єдиними носіями російської державності ‒ це інше питання. Але факт залишається фактом. І всі нетатарські жителі Криму... мають усіма силами підтримати прагнення татар до державного будівництва. Підтримуючи його, ми врятуємо Крим, а побічно всю Росію від анархії й розкладання».

На жаль, врятувати Крим не вдалося. Не пощастило молодій кримськотатарській республіці втілити в життя свої закони...

Князь Володимир Оболенський, який приїхав до Криму в грудні 1917-го, незабаром після завершення Курултаю, залишив такий спогад про цей період: «Курултай, тобто татарський парламент, був теж чимось на зразок мітингу, але виконавчий орган його ‒ татарська «Директорія» ‒ до певної міри був не тільки національною владою, розпорядженням якої підпорядковувалися татари, але почасти й загальнокримською. Річ у тім, що Директорія все-таки мала військову силу: в її розпорядженні був Кримський кінний полк, який повернувся з фронту та значною мірою зберіг дисципліну, а крім того, Директорія сформувала з солдатів-мусульман різних частин особливий мусульманський піхотний полк. Через те що всі інші військові частини, які були в Криму, до цього часу втратили абсолютно будь-яку дисципліну й просто складалися з нероб, які жили в казармах на казенному утриманні, то поступово підтримка зовнішнього порядку переходила до рук татарської Директорії. Татари Кінного полку роз'їжджали вулицями Сімферополя й наводили лад своїм войовничим виглядом, а іноді й нагайками. Звичайно, не обходилося і без поборів з населення. Цю владу, загалом дуже добродушну, населення все-таки сприймало як свого роду татарське ярмо, образливе для національного почуття. І на цьому ґрунті в Криму між росіянами і татарським населенням вперше виникла національна ворожнеча, що зробила безсумнівний вплив на подальший перебіг подій. Більшовики її використовували в своїй агітації, нацьковуючи темні маси на ворожих комунізму татар. Севастополь у цей час був уже фактично в руках більшовиків, хоча «формального» перевороту там ще не відбулося. Його чекали з години на годину».

У перших числах січня 1918 року більшовики висунули Курултаю ультиматум, переговори минули безуспішно. І після кровопролитних боїв у середині січня більшовики розігнали Курултай. Частини кримських татар тричі чинили спротив більшовикам, проте ті багаторазово перевершували їх кілкісно. 17 лютого до Сімферополя з Казані прибула військова делегація мусульман, щоб залагодити конфлікт між більшовиками та кримськими татарами. Але це не зупинило хвилю насильства.

З 22 до 24 лютого 1918 року в севастопольській в'язниці розстріляли близько шестисот осіб, серед них і муфтія Криму Номана Челебіджихана. Його смерть викликала обурення серед мусульман країни. На жаль, це не могло запобігти подальшому кровопролиттю...

Так закінчилася кримськотатарська революція 1917-1918 років. Створення національних органів самоврядування та інституцій, формування власних військових підрозділів, ухвалення демократичної Конституції, яка відповідала б найсучаснішим зразкам свого часу ‒ всі ці завоювання перекреслила й знищила нова більшовицька влада. Наслідки цієї трагедії ‒ нові злочини влади проти людей ‒ ми відчуваємо досі.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Текст уперше був опублікований Крим.Реалії в грудні 2017 року.