Чи стало журналістам складніше працювати в Криму? Як поводяться колеги з проросійських ЗМІ? І чому важливо показувати, що відбувається на анексованому півострові? Про це в «Денному шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з російським журналістом, автором Радио Свобода Антоном Наумлюком.
Пашаєв: Антоне, ти тільки що повернувся з Криму, правильно?
Наумлюк: Так, я провів там приблизно півтора місяця. Це, напевно, найбільш затяжне відрядження.
Пашаєв: Чому? Багато справ щодо «Хізб ут-Тахрір»? Адже це основна тема, про яку ти пишеш.
Наумлюк: Навпаки. Я думав, що основна частина довгих процесів ‒ щодо Ахтема Чийгоза, Ільмі Умерова ‒ закінчується. Всі судові процеси щодо «Хізб ут-Тахрір» відбуваються в Ростові, в Північно-Кавказькому окружному військовому суді, де колись судили Сенцова. Тому я думав, що в плані судової журналістики буде спокійніше. З'ясувалося, що ні. За ці два місяці Чийгоз опинився на волі, Умеров ‒ теж, Володимира Балуха перевели під домашній арешт. Але за цей час чотирьох осіб заарештували. Так що все одно рахунок на користь силовиків.
Пашаєв: Чи дійсно кримські ЗМІ замовчують ці теми?
Наумлюк: Останнє затримання чотирьох кримськотатарських активістів ‒ це, напевно, перша така спецоперація, при якій були запущені всі інформаційні ресурси, які співпрацюють з російськими силовиками. Мені здається, що й моя робота, й робота активістів, які пишуть в соцмережах, викликала в силовиків необхідність реагувати та запускати свої ресурси з жорсткими пропагандистськими меседжами. Раніше кримські ЗМІ ці теми ігнорували ‒ обшуки та затримання не фігурували на їхніх сторінках.
Некреча: Але проросійські ЗМІ висвітлювали ці події зовсім не так, як ти.
Наумлюк: Я непокоївся, що російські силовики, окрім звинувачень в екстремізмі й сепаратизмі, почнуть використовувати абсолютно побутові звинувачення. Наприклад, вмикають комп'ютер і раптом знаходять на ньому якусь «порнографію». Або обшукують машину й раптом знаходять наркотики. Про це дуже складно писати, тому що силовики говорять, що вони знайшли наркотики, а людина говорить ‒ ні. І на цьому наша робота закінчується: ми даємо одну точку зору, іншу й все ‒ ніхто нічого не доведе. Зараз така історія і почалася.
Вмикають комп'ютер і раптом знаходять на ньому якусь «порнографію»Антон Наумлюк
Пашаєв: З точки зору пропагандистської машини, це дуже розумно. Побутові злочини (зґвалтування, пограбування тощо) ‒ це дуже красива картинка...
Некреча: Може, саме тому кримські ЗМІ це й показали? А не тому, що ви висвітлюєте багато судових процесів?
Наумлюк: Людям, які живуть у Криму й дивляться російський телевізор, не потрібно зайвий раз доводити, що представники Меджлісу, скажімо, «морально нестійкі». Тому що Меджліс ‒ заборонена в Росії організація. І всі, хто має до нього відношення, за замовчуванням постають негативними персонажами.
Пашаєв: Але ж є кримськотатарське середовище, яке завжди буде в цьому сумніватися.
Наумлюк: Таких людей дуже мало. Кримськотатарське середовище вже давно розділилося, і я навіть не можу уявити, що може похитнути людину, яка вже давно працює в якомусь міністерстві...
Пашаєв: Як воно розділилося? В яких пропорціях?
Кримськотатарське середовище вже давно розділилосяАнтон Наумлюк
Наумлюк: Це дуже складно оцінити. Велика частина все одно сидить вдома й не веде ніякої активної діяльності. Яскравий приклад ‒ коли відбуваються свята: організовані владою та самостійно кримськотатарською громадою. На Ораза-байрам у Бахчисарай приїжджає п'ять тисяч людей, а на організований Ораза-байрам у Сімферополь ‒ 300 осіб. Тобто лояльний до російської влади сегмент є й серед кримських татар.
Некреча: Ти їздиш до Криму майже три роки. Там щось змінилося за цей час?
Наумлюк: Звичайно. Але я розумію, що перебуваю в вакуумі людей, з якими я спілкуюся: ті, хто піддаються репресіям, їхні сім'ї, активісти. Коли я вибираюся з цього вакууму й бачу, що люди дивляться телеканал «Звезда»... Це абсолютне нестикування двох світів.
До інциденту в Армянську, коли була перестрілка й російські силовики повідомили про проникнення на півострів українських диверсантів (у серпні 2016 року ‒ КР), Крим був постійним згустком нервів. Атмосфера нагніталася незграбним методом ‒ на вулицях були плазми, на яких транслювали справжні кадри з терористичних операцій, наприклад, у Волгограді, де людей на частини розриває. Скрізь висіли попередження про небезпеку, і люди, природно, на це реагували, нагнітання трансформувалося в страх. Після перестрілки всі оголошення прибрали ‒ мабуть, зрозуміли, що перегнули, що цим страхом стане складно управляти. Зараз попередження іноді з'являються, але нічого особливого в них немає.
Українській аудиторії це буде не дуже приємно почути, але в Криму все заспокоюєтьсяАнтон Наумлюк
Що ще впадає в очі? Українській аудиторії це буде не дуже приємно почути, але в Криму все заспокоюється. Люди звикають переводити бізнес на російські рейки: добувати сировину для бізнесу, для виробництва, розмитнювати його через південь Росії і потім завозити на територію Криму. Це, наприклад, про виноробство.
Що стосується прав людини, дій силовиків ‒ можна подивитися, як відбуваються Дні незалежності України. У 2015 році ‒ автозаки, затримання, арешти. З 2016-му ‒ поліція, молодчики в формі без пізнавальних знаків, але нікого не затримують. А в 2017 році я навіть не пам'ятаю, чи були там поліцейські чи ні.
Некреча: Чи відчуваєш ти себе в Криму іноземним агентом?
Наумлюк: Звичайно. Тому що я не розумію цих людей, які мають купу проблем, але кажуть, що Росія принесла їм багато хорошого. Це зовсім інший світ, в якому я відчуваю себе чужим.
Некреча: У Росії сім редакцій Радіо Свобода, зокрема й Крим.Реалії, оголосили іноземними агентами. Ти розумієш, що це значить?
Наумлюк: Ситуація з Крим.Реалії для мене дуже дивна, тому що ваша редакція перебуває не в Росії. Виходить, що тепер всі закордонні ЗМІ, які ведуть мовлення на території Росії, потрібно оголосити іноземними агентами. Найбільш очевидна зі списку ‒ звичайно, російська редакція (Радио Свобода ‒ КР). Правки до адміністративного кодексу вже внесли, там є правки про штрафи за порушення закону для самих редакцій. Але там є суперечливий рядок «для фізичних осіб». Тут взагалі не зрозуміло, про кого йдеться: про головного редактора, президента корпорації, журналіста? За перше порушення ‒ штраф 10 тисяч рублів, за друге ‒ 50 тисяч, починаючи з третього ‒ 100 тисяч. Штрафи невеликі, це наштовхує на думку, що карати будуть вибірково.
Пашаєв: За що можна покарати? Які там обмеження?
Наумлюк: Немає. Це те ж саме, що й закон про громадські організації-іноземних агентів, який діє в Росії вже багато років. Все, що потрібно зробити редакціям, ‒ подати документи, щоб їх внесли у список іноземних агентів. Але це пов'язане з великими фінансовими витратами та наданням звітності. Тобто Мін'юст буде мацати й вивчати всю фінансову звітність.
Некреча: Це якось позначиться конкретно на тобі?
Наумлюк: Поки не знаю. Але думаю, що рано чи пізно мені доведеться з цим зіткнутися. Журналісти, які займаються такими темами, мають розуміти ризики. І якщо вони не згодні, то мають йти та займатися чимось іншим. У Криму були набагато менш комфортні умови для роботи, ніж зараз. У 2014-му ‒ на початку 2015 років було набагато жорсткіше. Я пам'ятаю, діставав камеру ‒ й відразу підходили якісь люди й починали питати, хто я, для кого знімаю.
Некреча: Що має статися, щоб ти перестав працювати в Криму? Як я розумію, статус іноземного агента тебе не лякає.
Наумлюк: Це не має ніякого відношення до роботи, вона все одно має виконуватися. Я завжди це кажу з приводу обмежень, які накладають на журналістів у Криму ‒ й Україна також. Я намагаюся дотримуватися законодавства ‒ й українського, й російського. В'їжджаю в Крим лише через адмінкордон (між материковою частиною України та півостровом ‒ КР). При цьому я розумію, що якщо умови будуть такими, що я не зможу потрапити до Криму, нічого не порушивши, то я порушуватиму будь-яке законодавство, щоб виконувати свою роботу. Тому що вона набагато важливіша й соціально значуща, ніж будь-які заборони політиків.
Некреча: З Криму ти привозиш багато фотографій, потім влаштовуєш виставки в різних містах та країнах. Навіщо ти це робиш і що знімаєш?
Наумлюк: Тематика різна. Остання виставка ‒ це діти кримських політв'язнів. Зараз сто неповнолітніх дітей у Криму без батьків ‒ вони або арештовані, або викрадені, або загинули в 2014 році. На мій погляд, такі речі потрібно пояснювати й показувати. Це не 25 невідомих кримських татар у справі «Хізб ут-Тахрір». Це сотня дітей, яка залишилася без батьків тільки через те, що Росія прийшла на територію Криму. Це не менш важливо, ніж факти в моїх статтях. До того ж, це певним чином мій захист.
