Доступність посилання

ТОП новини

Якими можуть бути результати «міхомайдану»?


Прихильники екс-президента Грузії, керівника «Руху нових сил» Міхеїла Саакашвілі штурмують будівлю Міжнародного центру культури і мистецтв (Жовтневого палацу) в Києві, 17 грудня 2017 року

Революції мають свою логіку. Американський історик Крейн Бринтон у книзі «Анатомія революції» окреслив чотири головні революційні етапи.

Перший етап – переворот і тимчасова ейфорія після краху старого режиму. До влади приходять революціонери, які «засвітилися».

На другому етапі революціонери, прийшовши до влади, намагаються легітимувати своє становище. Це відбувається в умовах поступового згасання революційного ентузіазму. «Революціонерам при владі» доводиться звертатися по допомогу до представників старого режиму. Відбувається примирення поміркованих революціонерів і поміркованих «колишніх». Цей союз спрямований як проти революційних, так і проти контрреволюційних радикалів.

На третьому етапі поміркований революційний уряд може втратити владу. Відтак відбувається переворот на користь революційних радикалів. Тоді починається фізичне знищення будь-яких супротивників революції. Водночас відбувається розбалансування суспільства, що призводить до хаосу, а відтак до протистояння соціальних груп, а то й громадянської війни.

Усе це в підсумку веде до четвертого етапу революції – «термідоріанського перевороту». Під останнім розуміється встановлення авторитарної або навіть тоталітарної влади, яка «наводить порядок». Це може відбуватися як під гаслами повернення до старого, так і під гаслами революції. «Термідор» повертає чимало методів правління старого режиму. Щоправда, нова постреволюційна влада відповідно корегує ці методи.

На думку Бринтона, можна уникнути третього етапу чи принаймні «пом'якшити» його. Наприклад, Американська війна за незалежність, яку вчений вважав революцією, уникла цього етапу.

Які етапи пройшла Революція гідності?

Після зимових подій 2013-2014 років Україна пройшла два перші революційні етапи – прихід до влади революціонерів й поступову трансформацію революційної влади, «влиття» до її складу «колишніх». Чи не найкращою фігурою, яка репрезентує цей другий етап, є нинішній президент України Петро Порошенко. Він поєднав у собі революціонера (адже був важливою фігурою на сцені Майдану) й «колишнього» (працював же в уряді за часів Віктора Януковича). На другому етапі революції відбулося поступове відсторонення радикальних революціонерів. Наприклад, на виборах до Верховної Ради в 2014 році по партійних списках не пройшла радикальна «Свобода», а урядові структури опинилися в руках «поміркованих прагматиків».

Закономірно, революційні очікування не були виправдані. Чимало проблем, які існували ще в дореволюційні часи, залишилися. Це й засилля в сфері економіки олігархату, і корумпована правова система, і величезний розрив між багатими й бідними. Більше того – ці проблеми навіть загострилися. Падіння економіки й, відповідно, гривні, різке зростання цін, зокрема на комунальні послуги, масове безробіття – все це вело до падіння життєвого рівня населення. А до того ж війна на Сході, якій поки не видно кінця. Заяви ж влади про реформи, про боротьбу із зловживаннями і таке подібне часто є не більше, ніж деклараціями. У верхах – і чимало хто це бачить – маємо не стільки конструктивну діяльність, скільки перетягування «владного канату». У кінцевому рахунку це веде до зростання протестних настроїв. І штовхає українське суспільство до третього етапу, коли в поміркованих революціонерів владу заберуть радикали.

Інше питання – чи заберуть? Загалом у нас зараз склалася цікава ситуація. У Верховній Раді практично всі фракції «прикормлені» владою – як не «хлібними» посадами, то бюджетними «вливаннями». Все ж йде певне зростання економіки, здійснюється наповнення бюджету – так що «на всіх вистачить». Навіть партії «Батьківщина» й «Самопоміч», які заявляли про свою «революційну опозиційність», загалом поводять себе чемно.

Спроба захопити Жовтневий палац. Який був у цьому сенс?

Чи не єдиними «радикальними революціонерами» залишився «Рух нових сил» на чолі з Міхеїлом Саакашвілі. Близько місяця його представники проводять у Києві протестні акції – це марші з вимогою «народного імпічменту». Вони ж облаштували наметовий табір під Верховною Радою. «Рух нових сил» декларує необхідність зміни нинішньої влади. Відповідно, влада вирішила захищатися і спробувала заарештувати Саакашвілі. Правда, це закінчилося фіаско, викликавши чималий резонанс і вдаривши по владі.

Однак дії «Руху нових сил» не видаються ефективними.

Зрозуміло, ніякі революції чи революційні дії без фінансової підтримки не відбуваються. Саакашвілі має чималі кошти, щоб звозити людей до Києва на протестні акції з різних областей України, облаштовувати наметове містечко і таке інше. Звідки ці кошти в безробітного лідера «Руху нових сил», який до того ж винаймає недешеву квартиру в центрі Києва? Генпрокурор Юрій Луценко заявив, що Саакашвілі фінансується олігархом Сергієм Курченком, який утік до Росії. Чи це так – треба ще доводити.

Але чому Саакашвілі не пояснив, звідки в нього гроші на протестні акції? Це аж ніяк не сприяє зростанню довіри до нього і його оточення.

Саакашвілі, за великим рахунком, не зміг «розкрутити» протестний електорат. На це є низка причин. І те, що висунуті вимоги лідера «Руху нових сил» є «далекими від народу», і те, що сам лідер не є блискучим оратором і не може чітко викладати свої думки, і, зрештою, те, що його дії та його прихильників мають часто хаотичний, непродуманий характер.

Чого, наприклад, вартує спроба протестувальників 17 грудня захопити Жовтневий палац? Який був у цьому сенс?

Міхеїл Саакашвілі (праворуч) спостерігає, як мітингувальники, яких він закликав йти до Жовтневого палацу, під час штурму будівлі виривають бійця Нацгвардії зі строю перед центральним входом до будівлі. Київ, 17 грудня 2017 року
Міхеїл Саакашвілі (праворуч) спостерігає, як мітингувальники, яких він закликав йти до Жовтневого палацу, під час штурму будівлі виривають бійця Нацгвардії зі строю перед центральним входом до будівлі. Київ, 17 грудня 2017 року

Як розуміти плутані заяви з цього приводу Саакашвілі і його соратників? Зрештою, світлини штурму, які облетіли мас-медіа, можуть викликати негативні почуття щодо протестуючих.

Показово також, що ці дії засудили не лише представники української влади, а й посольства Великої Британії, Канади й США.

Схоже, Саакашвілі та його адепти перейшли ту лінію, яку не варто переходити. Навіть деякі люди, які симпатизували лідеру «Руху нових сил», після штурму Жовтневого палацу можуть відійти від нього.

Як не парадоксально, але діяння Саакашвілі вигідні чинній владі. Хоча б тим, що вони компрометують протестний рух. Чи захоче «простий українець», який відчуває невдоволення, йти за таким лідером? Радше, ні. Протестний потенціал розсіється – що зараз і відбувається.

У такій ситуації цілком імовірне зростання рейтингу чинної влади й президента. Розчаровані протестувальники ладні будуть віддатися під владну опіку, якщо, звісно, їм запропонують хоча б елементарний порядок, стабільність і безпеку. А якщо це буде прикрашене ще якимись революційними гаслами – то взагалі «ідеально».

Словом, нинішні протести дають нинішній владі непоганий шанс для термідору. Інше питання – чи вона зуміє ним скористатися?

Петро Кралюк, проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG