Доступність посилання

ТОП новини

Збирач ягід, працівник м’ясокомбінату та «айтішник» – як працюється українцям у Польщі


Часто українці їздять у Польщу «на ягоди»

До Європи на заробітки. Часто не просто бажання, а необхідність підштовхує українців їхати за кордон, аби в гаманцях зашурхотіли долари чи євро. Найбільше українців у Польщі: тільки за офіційними даними їх там понад мільйон. Як не потрапити в пастку до сумнівних роботодавців, і що треба робити, аби отримати зароблене. Кореспонденти Радіо Свобода зібрали зовсім різні історії. І ось він досвід заробітчан.

Андрій

Влітку – збирач ягід, решту часу – студент Львівського аграрного університету. Андрій Ковалишин щойно склав залік, а вже через півроку отримає диплом магістра. Спеціальність у нього перспективна та потенційно грошовита – землевпорядник. Але гроші юнаку потрібні вже тепер. Тож Андрій разом із друзями-студентами сподівався серйозно підзаробити в Польщі. Втім, що аж отак складно буде – не очікував.

«Стоїш ти на полі, збираєш ту ягоду з ранку до вечора: сонце, жара». Та й гроші, на які розраховував, не побачив. Заробляв в основному 250-300 гривень на день, лише раз вдалося ягідка до ягідки, – на цілу тисячу назбирати. Аби щось додому привезти, потрібно було б багато в чому собі відмовляти. «Ті, хто дійсно хотів заробити, вони економили, купляли найдешевші сосиски за 6 злотих, макарони дешеві купляли. Економили з ціллю заробити. Я так не хотів – після такої роботи ще й економити, ще й ті сосиски їсти. Я все, що там заробив, одразу там і потратив», – розповідає хлопець.

Андрій їздив на сезонний підробіток, та багато українців перетинають західний кордон у пошуках роботи на тривалий період. На початок 2017 року міністр закордонних справ Польщі заявив про 1 мільйон 250 тисяч працівників із України. Рекрутери впевнені: цифра більша. Та й їдуть давно вже не тільки з прикордонних областей.

«Раніше з великих міст взагалі не приїжджали, східніше Києва теж ніхто не приїжджав. Зараз вже Черкаська область, Дніпропетровська, Запоріжжя – пів Запоріжжя, мабуть, виїхало вже взагалі», – каже рекрутер Микола Шишкін-Отто.

Максим

А от Максим Левковський за «довгим злотим» гайнув чотири роки тому, бо обіцяли платити непогані гроші – 1200 євро. Домовленість була про роботу на віконній фабриці, але врешті опинився на м'ясокомбінаті.

«Робочий день починався в 4-й ранку. М’ясокомбінат розташований в іншому місті, дві години ще потрібно, щоб туди доїхати. Тобто ми прокидались о 2-й ночі, працювали 12 годин. Плюсова температура всередині м’ясокомбінату – це 5 градусів. Доводилось працювати в морозильних камерах, де по мінус 20. Холодно і нежить постійно», – розповідає Максим, але, каже, що все це можна було б витримати, якби ставлення було людське та зарплата чесна.

«Місяць я попрацював і мені ні копійки не заплатили. В результаті сказали, що я їм ще й винен. І постійно ходять: шипше, курва, шипше, курва, тобто швидше давай», – пригадує чоловік.

Коли ж Максим вирішив піти від таких працедавців, навіть подарувавши їм зарплатню за місяць, то ще й погрози отримав.

«Ми тоді зараз приїдемо з бандитами, вони з тобою поговорять по-іншому», – переказує почуте Максим.

І до нього таки приїхали. Якби не порядний бізнесмен, до якого на той момент вже перейшов працювати чоловік, невідомо, чим би все скінчилося.

А все тому, вважає Максим, що домовлявся про роботу в Польщі через українського посередника. Співгромадяни не гребують і надурити, і зайвих грошей взяти, та головне – не несуть жодної відповідальності за те, що відбувається з людиною за межами країни. Тому найкращий варіант, кажуть досвідчені заробітчани, – домовлятися напряму з поляками. Тим більше, що оформити документи на роботу дедалі отримати стає все легше.

«Для громадян 6 країн, в тому числі й України, є спрощена реєстрація документів. Фактично за 2-3 тижні можна собі зробити всі документи і приїхати сюди», – пояснює рекрутер Микола Шишкін-Отто.

Олександр та Оксана

Натомість Олександр та Оксана Свидерські їхали за перспективами. Чоловік втратив роботу в Україні: банк, в якому він керував IT-відділом, збанкрутів. На новому місці знайшли себе досить швидко.

«Вже три з половиною роки тут. І в цьому році я перейшов на позицію лінійного керівника. Керую командою з 25 проджект-менеджерів», – розповідає Олександр.

Та й Оксані тут набагато зручніше – вона вже кілька років пересувається в інвалідному візку. Завдяки офіційному працевлаштуванню чоловіка отримала медичне страхування в Польщі і групу інвалідності, яку в Україні так і не зробили.

«Я тут можу виїхати з квартири, сісти в автобус, поїхати каву випити з подружками, до лікаря потрапити самостійно. А в Києві півметрові бордюри – там мамам із візочками важко», – порівнює Оксана.

Про повернення в Україну пара поки не говорить. Можливо, тому що в них у Польщі все вийшло з першої спроби. Але й ті, хто на граблі наступив, думок про європейську зарплату не полишає.

«Я би поїхав, але точно не на плантації, не на збирання ягід, і там де робота буде погодинно оплачуватись. Так би я поїхав. Але вже точно не в Польщу – може, в Німеччину», – каже Андрій Ковалишин.

XS
SM
MD
LG