Чи відбуваються позитивні зрушення у ставленні людей до мистецтва загалом і до української культури, зокрема? Чи проводить Україна осмислену «культурну політику»? Як зробити, щоб «культурний набір» для ідентифікації вкоренився в масовій свідомості? На ці запитання Радіо Свобода відповіла мистецтвознавець Діана Клочко.
– Чи зафіксували ви позитивні зрушення у ставленні людей до мистецтва?
– Я бачу, як зросла цікавість до імен, яких раніше не знали, як люди готові сприймати передовсім нову інформацію, а не переосмислювати відоме. На моїх лекціях стало більше запитань про музеї, про митців кінця ХХ століття, про нові явища в contemporary art. Взагалі зауважую, зокрема й у соцмережах, більше відкритості щодо мистецької інформації.
– Через вирішення яких проблем Україна могла б зробити «культурний стрибок»? Що для цього потрібно?
Має бути зміна ставлення до української культури – вона повинна усвідомлюватися як частина європейської
– Як на мене, це має бути зміна ставлення до української культури – вона повинна усвідомлюватися як частина європейської.
Тобто має відбутися і вивчення, і виставлення інших акцентів у порівнянні, не стільки пост-колоніальні «плачі» про те, як українських митців століттями упосліджували, а як вони працювали в тих же мисленнєвих і стилістичних формах, як й інші європейські колеги. Включно з феноменом 60-х, коли художники знайшли можливість бути модерними, й коли модернізм, здавалось би, в Україні назавжди знищили.
Це повинно увійти до всіх програм, розпочинаючи з дитячих садочків. Це має стати основою текстів туристичних агенцій, музейних експозицій
Це має увійти до всіх програм, розпочинаючи з програм для дитячих садочків. І я не жартую.
Це має стати основою текстів усіх туристичних агенцій, стати основою музейних експозицій.
Це має підтримуватися через конкурси з відзначення досліджень.
Це має бути розказане через цілі серії теле-радіо-інтернет передач, не кажучи вже про курси в профільних вишах.
Тільки тоді прийде переусвідомлення значення культурних надбань. Тільки тоді з жалюгідного «інформдоданку» – це перетвориться на мережу реставраційних і ревіталізаційних майданчиків.
– Як культура й мистецтво формують зараз імідж України в світі?
Україна не проводить притомної культурної політики за кордоном, а мала б проводити культурну експансію
– На жаль, поки вони його формують дуже мало. Україна не проводить притомної культурної політики за кордоном, а мала б проводити культурну експансію.
Усе, що відбувається позитивного у просуванні наших культурних цінностей, то або через політизовані події, або мікро-впливами й ентузіазмом приватних осіб і фондів.
– Що для вас складає п'ятірку культурних цінностей (людей, явищ, об'єктів, мистецьких творів), за якими мали б ідентифікувати Україну в світі?
Найперше – це історія знахідки скіфської пекторалі Борисом Мозолевським
– Давайте підемо «від грецьких календ», тобто почнемо з давнього світу.
Звісно, найперше – це історія знахідки скіфської пекторалі Борисом Мозолевським. Вона повинна бути поставлена поруч із археологічною відвагою Генріха Шлімана й Артура Еванса. Вона поставила питання про органічність скіфсько-античної спадщини для української культури (згадайте хоча б принцип викладати разки коралів у строях наших жінок), адже більшість артефактів цього періоду були «присвоєні» музеями Російської імперії.
Друге – це київська сакральна культура, наприклад, Кирилівська церква
Друге – це київська сакральна культура, наприклад, Кирилівська церква, яка є пам`яткою трьох важливих стилів: давньоукраїнської доби, коли місцева школа вже виробила власний стиль, реновація давньої спадщини архітектором Іваном Григоровичем-Барським і творчість символіста Михайла Врубеля.
Третє – народна культура, український рушник, не орнамент як такий, а сам феномен декорування полотна
Третє – це народна культура, а саме український рушник, не орнамент як такий, але сам феномен багатого декорування шматка полотна.
Тут я ніби вступаю в протиріччя, бо після 2014-го українська вишиванка стала вже й фешн-брендом української культури, однак модні тенденції змінюються щороку, а український рушник продовжує жити поза часовими трендами.
Табірна поезія Василя Стуса – найяскравіший вияв інтелектуального спротиву в умовах тоталітарного тиску
Четверте – табірна поезія Василя Стуса як найяскравіший вияв інтелектуального спротиву в умовах максимального тоталітарного тиску на особистість.
Його переклади я також вважаю частиною поетичного доробку, вони поєднують його образність із європейським контекстом ХХ століття.
За борщ ми поборолися, а до вареників з вишнями чомусь ще не взялись
І наостанок трохи гастрономії. За борщ ми вже поборолися, а до вареників з вишнями, яких немає в жодній національній кухні, чомусь ще не взялись. А дарма.
Хоч гоголівський Пацюк, ймовірно, змушував літати вареники з сиром, а не з вишнями, однак можна спробувати це яскраве візуальне фентезі й осучаснити.
– Як зробити, щоб цей «культурний набір» для ідентифікації укоренився в масовій свідомості?
Потрібна консолідована програма, в якій би артефакти, об’єкти, особистості, явища постійно, кілька років підряд «вигулькували» в різних жанрах
– Потрібна консолідована програма, в якій би ці артефакти, об’єкти, особистості, явища постійно, кілька років підряд «вигулькували» в різних жанрах, про них нагадувалось в інформативних передачах, особливо регіональних, подавались у сучасних форматах, ставали частиною візуалізацій, зокрема, й для різних вікових груп.
Повинне бути варіативне повторення й використання. У слові «скарбниця» поки підтекстом є те, що вона «замкнена» скриня», і її треба розкрити в сучасний спосіб – пустити ці всі образи в сучасний вжиток.
