Доступність посилання

ТОП новини

«Кримський полігон». Топ-5 військових інновацій на півострові


Спеціально для Крим.Реалії

Кримський півострів не раз і не два відзначився у світовій історії та культурі: від «Іфігенії в Тавриді» до Ялтинської конференції 1945 року, від кінцевого пункту Великого шовкового шляху до «Острова Крим». Ще більш відомий він як театр бойових дій: Мітридат VI Євпатор, хан Батий, Девлет І Герай, Петро Сагайдачний, Олександр Суворов, лорди Раглан і Кардиган, Павло Нахімов, Петро Болбочан, барон Врангель та Михайло Фрунзе, Еріх фон Манштейн, нарешті ‒ та хіба мало видатних полководців боролися за цей клаптик суші? Що ж тут дивного, що Крим став полігоном (а то й батьківщиною!) для випробувань безлічі військових інновацій? І п'ять з них, які круто змінили долю півострова (або навіть світу), заслуговують на окрему згадку.

1. Загороджувальні загони

Скіфський лучник і грецький гопліт, родоська ваза, 510-ті рр. до н.е.
Скіфський лучник і грецький гопліт, родоська ваза, 510-ті рр. до н.е.

Так-так, ті самі загороджувальні загони, без яких неможливо уявити війну Третього Рейху з Радянським Союзом, ‒ зовсім не сучасний винахід. Не можна стверджувати однозначно, що вперше з'явилися вони саме на півострові, але що використовувалися тут за два тисячоліття до Другої світової ‒ так це точно.

Все почалося з того, що боспорський цар Сатир І вирішив підпорядкувати собі багату Феодосію. Наприкінці 390-х рр. до н.е. він взяв у облогу місто, але захопити не зміг. Облога затягнулася, феодосійцям прийшли на допомогу жителі Гераклеї Понтійської (нині ‒ в Туреччині), загалом, так цар під стінами нескореної твердині й помер. Його син і спадкоємець Левкон І після невеликої паузи продовжив справу батька, спочатку ‒ так само безуспішно, але потім новому царю вдалося переламати ситуацію на свою користь. Ось як це описав Поліен в своїх «Стратагемах»:

«Левкон, коли проти нього виступили гераклеоти з багатьма кораблями й висаджувалися по всій країні, де хотіли, бачачи, що його власні воїни діють як зрадники й не відбивають їх, першими вилаштував гоплітів для відбиття ворогів, за ними ж позаду ‒ скіфів, і відкрито оголосив скіфам, що, якщо гопліти будуть зволікати й допустять висадку ворогів, негайно ж метати стріли й вбивати їх. Дізнавшись про це, гопліти мужньо завадили ворогам висадитися».

Так за допомогою скіфських загороджувальних загонів Левкон зумів стримати феодосійських союзників, а незабаром (дати різняться від 380 до 365 р. до н.е.) захопив і саму Феодосію.

2. Тачанки

Ручна баліста на возі, колона Траяна, 113 р
Ручна баліста на возі, колона Траяна, 113 р

Немає сумніву, що махновські тачанки на Перекопі в 1920 році ‒ найвідоміший приклад їхнього використання на півострові, але найбільш ранній знову відноситься до часів глибокої давнини.

Отже, десь між 270-ми і 290-ми роками вже нашої ери якийсь боспорський цар, про ім'я якого ведуться суперечки, почав набіг на Римську імперію. Римляни, в свою чергу, підмовили жителів Херсонеса напасти на Пантікапей, що залишився без армії, та захопити його. Ось як про це розповідає Костянтин Багрянородний у своїй праці «Про управління імперією»:

«Зібравши чоловіків із сусідніх фортець, приготувавши військові колісниці й помістивши на них хіроволістри, вони опинилися біля міста боспоріан і, зробивши засідки протягом ночі, малими силами зав'язали бій з містом. Ведучи битву біля стін зі світанку до третьої години дня, вони зробили вигляд, що тікають, не виявляючи хіроволістр, що були в приготованих колісницях. Зрозуміло, в Боспорі, думаючи, що херсоніти переможені внаслідок їхньої нечисельності й почали тікати, підбадьорившись, виступили, щоб їх переслідувати. А херсоніти, ненабагато, як кажуть, відступивши, почали вражати переслідувачів ‒ боспоріан з хіроволістр; знаходячись у засідках херсоніти, піднявшись і оточивши боспоріан, перебили всіх їх і, повернувшись, захопили Боспор».

Грецьке слово «хіроволістр» ‒ це калька з латинської «manuballistra», тобто буквально «ручна баліста». Справа в тому, що повна обслуга класичної баллісти ‒ важкого знаряддя для облоги ‒ становила 11 осіб, так що замаскувати подібний агрегат поблизу від ворога було неможливо. Ручна баліста була зменшена настільки, що з нею міг управлятися й один стрілець, тому заховати її на колісниці не становило жодних проблем (прямими нащадками «манубаллістр» стали середньовічні арбалети). Ну а метальні машини на візку ‒ це і є тачанка, яка хоч і не була винайдена в Криму, все одно заслужено може вважатися символом військової історії півострова.

3. Бактеріологічна зброя

Айвазовський І. Пристань у Феодосії, 1840 р
Айвазовський І. Пристань у Феодосії, 1840 р

Загальновідомо, що до початку ХХ століття більшість жертв війни становили не полеглі на полі брані, а померлі від хвороб ‒ до ¾ всіх втрат. Природно, що вже з давніх-давен полководці намагалися використати цю обставину собі на користь: наприклад хетти в 1500-1200 рр. до н.е. навмисно залишали в покинутих ворогові селищах заражених овець, безліч армій скидали трупи в колодязі при відході в межах тактики «випаленої землі», а римляни робили це й при наступі. І це не рахуючи використання інших типів біологічної зброї в битвах ‒ від собак та скорпіонів до змій і вуликів з бджолами, а також вилучення отрут з рослин і тварин для змащування стріл і списів. Але у всіх цих випадках ефект залишався локальним.

Перелом стався в середньовічному Криму. Не можна сказати, щоб раніше при облогах не закидали до фортеці трупи, наприклад собак при облозі Тен-л'Евек у Франції в 1340 році, але в порівнянні з Каффою все це виглядало грою в пісочниці. Отже, в 1343 році ординські війська оточили головне генуезьке місто в Криму, але взяти не змогли ‒ через кілька місяців італійці зробили вилазку й відігнали ворогів. Тоді в 1346 році сам хан Джанібек з величезним військом підступив до стін Каффи. Фортеця не піддавалася, хан перейшов до тривалої облоги, але тут з глибин Азії його військо наздогнав новий ворог ‒ чума. Ординці вмирали тисячами. І тоді, розуміючи, що іншого шансу захопити місто у нього не буде, Джанібек віддав відчайдушний наказ. Габріель де Муссі, італійський нотаріус, так описував це в своїй хроніці:

«Вмираючі татари, завмерлі й приголомшені неосяжністю лиха, викликаного хворобою, і розуміючи, що у них немає надії на відступ, втратили інтерес до облоги. Але вони наказали, щоб трупи вкладали в катапульти й закидали в місто в надії, що нестерпний сморід вб'є всіх всередині. Здавалося, що гори мертвих були закинуті в місто, й християни не могли звільнитися або втекти від них, хоча вони скинули безліч тіл, скільки змогли, в море. І незабаром гнилі трупи зіпсували повітря й отруїли водопостачання, й сморід був настільки нестерпним, що ледве одиниці з декількох тисяч людей змогли покинути залишки татарської армії».

Ординці відступили першими, але справа була зроблена ‒ італійські матроси, які повернулися додому, стали рознощиками бубонної чуми в Європі. І хоча хвороба все одно дісталася б туди через інших купців, хоч і пізніше, генуезці стали першими жертвами «чорної смерті», яка в цілому забрала життя третини європейців. Експерименти з чумними трупами тривали до кінця XVIII століття, але перевершити масштаби Криму їм, на щастя, не вдалося.

4. Гвинтівка

ГІбб Р. Тонка червона лінія, 1881 р.

Перші ручні гладкоствольні рушниці, що з'явилися в Європі в XIV столітті, були набагато могутнішими за тодішні арбалети й тим більше луки, але у точності програвали їм в рази. Прицілювання з рушниць було настільки безглуздим, що століттями солдат ставили в довгі лінії і навчали залповій стрільбі, високою щільністю вогню компенсуючи низьку точність. Рушниці з нарізним стволом з'явилися на рубежі XV і XVI століття, але не набули поширення через нерозв'язну проблему: куля з меншим калібром летіла так само неточно, а ідеально підігнані доводилося забивати в ствол... молотком, що геть-чисто позбавляло рушницю скорострільності й приводило до швидкого зносу ствола. Наполеон казав, що стежити за такою стрільбою ‒ суща мука. Тому навіть у 1830-х рр. нарізною зброєю (штуцерами) оснащувалися лише обрані стрілки ‒ піхотні снайпери.

Але прогрес не стояв на місці й після низки не дуже вдалих спроб інших винахідників (1826 1832, 1848) француз Клод Міньє в 1847-49 рр. створив конічну кулю й гвинтівку свого імені. Завдяки особливій конструкції куля легко розміщувалася в стволі, а при пострілі щільно прилягала до нього, забезпечуючи точність. Далекобійність нових рушниць зросла в чотири рази! І шанс продемонструвати перевагу й потужність штуцерів трапився як раз на півострові.

У 1854 році англо-французький десант висадився в Криму, маючи на дві армії майже 50% забезпеченості штуцерами, в той час як російських стрільців з такими рушницями було в 10 разів менше! Зрозуміло, це була не єдина, але дуже важлива причина західних успіхів: в польовій битві європейці встигали розстрілювати російських солдатів ще до того, як ті підійдуть. Військовий кореспондент Вільям Рассел був свідком однієї з найбільш легендарних сутичок такого типу, коли ланцюжок стрільців 93-го шотландського піхотного полку зупинив атаку 1-го Уральського козачого полку:

«Росіяни зліва від них на мить перевели подих, і потім однією великою лінією кинулися на горців. Земля летіла під копитами їхніх коней; набираючи швидкість з кожним кроком, вони кинулися на цю тонку червону смужку, увінчану сталевою лінією. Коли росіяни наближаються на шістсот ярдів, вниз опускається ця передня сталева лінія, й з кілець виривається залп вогню... Затамувавши від напруги дихання, кожен чекає прориву цією хвилею лінії гаельської скелі; але перш ніж вони наблизилися на сто п'ятдесят ярдів, ще одним смертельним залпом спалахують вирівняні гвинтівки й несуть росіянам смерть і жах».

Козаки були розгромлені, в англійську мову увійшов вираз «тонка червона лінія», а штуцери з кулями Міньє відмінно зарекомендували себе як головна зброя громадянських воєн у США та Японії. Лише наприкінці століття настав час гвинтівок, які заряджатимуться з казенної частини, що стали прабатьками сучасних автоматів.

5. «Дора»

800-мм залізничне знаряддя «Schwerer Gustav», більш відоме як «Дора», 1941 р
800-мм залізничне знаряддя «Schwerer Gustav», більш відоме як «Дора», 1941 р

Артилерійська гігантоманія була властива всім епохам, чого варта одна Цар-гармата, але лише в першій половині ХХ століття знаряддя стали не просто великими, а воістину колосальними. І хоча історія знала кілька гармат, які номінально переважали «Дору» за калібром, саме вона стала найбільшою за розміром артилерійською системою в світі ‒ на її тлі губляться багато сучасних ракет. І, сюрприз-сюрприз, перше та єдине бойове застосування «Дори» відзначене саме в Криму (відомості про використання гармати під

Сталінградом і Варшавою не мають підтвердження). Влітку 1942 року, напередодні вирішального штурму Севастополя, німецький командувач Еріх фон Манштейн отримав підкріплення, про яке згадував у «Загублених перемогах»:

«Окрім того, були дві спеціальні гармати калібру 600 мм і знаменита гармата «Дора» калібру 800 мм. Вона була спроектована для руйнування найпотужніших споруд лінії Мажино, однак використовувати її там для цього не довелося. Це було диво артилерійської техніки. Ствол завдовжки майже 30 м, а лафет сягав висоти триповерхового будинку. Знадобилося близько 60 потягів, щоб спеціально прокладеними шляхами доставити це чудовисько на вогневу позицію. Для його прикриття постійно стояло напоготові два дивізіони зенітної артилерії. В цілому ці витрати, поза сумнівом, не відповідали досягнутому ефекту. Проте, ця зброя одним пострілом знищила великий склад боєприпасів на північному березі бухти Північної, укритий у скелях на глибині 30 м».

Фельдмаршал дещо применшив ‒ «Дора» знищила ще й дві радянські берегові батареї, хоча, безумовно, авіабомбардування обійшлися б дешевше. Ця суперзброя показала безперспективність подальшого розвитку гармат у бік збільшення розмірів ‒ і за лічені роки місце ствольної артилерії зайняли балістичні ракети.

P.S. Зрозуміло, показаними епізодами військова історія Криму не обмежується. Півострів був свідком психологічної атаки в давнину, відігравав важливу роль у виробництві «грецького вогню» ‒ середньовічного напалму, та й не був обділений увагою військових у наші дні. Але про це ‒ якось іншим разом.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG