Доступність посилання

ТОП новини

Соня Сотник: «Музика допоможе «будувати мости», коли повернеться Крим»


Радіоведуча та музикант Соня Сотник

Як українські радіоведучі та музиканти збирали інструменти для «співаючих морпіхів» у Криму навесні 2014 року? Як відбуваються концерти для українських військових на передовій? Чи допоможе українській музичній індустрії закон про квоти для радіо?

Про це розмовляємо в ефірі Радіо Крим.Реалії з ведучою радіостанції Radio ROKS, співачкою Сонею Сотник.

‒ Ви працюєте на Radio ROKS, чому саме ця радіостанція?

‒ Після дворічної паузи, коли я не працювала на радіо, це була перша пропозиція, від якої було неможливо відмовитися. Вона була сформульована таким чином: «Хочеш вставати о п'ятій ранку, працювати з неможливим партнером і слухати рок-музику?». Я сказала: «Звісно, це все, про що я мрію!» ‒ і практично наступного дня вийшла на роботу. Це здорово, це рок-н-рол. Думаю, про таке мріє кожен ведучий, який любить рок-музику. Це тригодинна програма, що виходить у будні з 7 до 10 години ранку, ми створюємо гарний настрій і розповідаємо нашим слухачам про новини рок-музики.

‒ Чи є якісь хитрощі у ведучих ранкового шоу: як вставати о п'ятій ранку й бути активним?

‒ Просто не спати, а непритомніти періодично (посміхається). Насправді, звісно, немає. Я ‒ «сова», для мене це трагедія, всі ці вісім років, але важко перші 15-30 хвилин. Потім, коли ти вже входиш в ефір, то розумієш, що все відмінно.

‒ Давайте поговоримо про музику. Ви з дитинства хотіли співати на сцені?

‒ Я не співачка, я декламую вірші під музику. Це, швидше, хобі, що приносить мені задоволення, як взаємодія з моїми друзями-музикантами. Я їх шалено люблю, для мене важливо, щоб ми щось робили разом. Останні десять років я не займаюся тим, чого я не люблю, і для мене це важливо.

‒ Коли ви виступаєте на сцені, то для глядача кожна ваша пісня ‒ це окрема історія, міні-вистава. Чи є назва для цього жанру?

‒ Я думаю, що це якесь продовження кабаре. Принаймні, мені так хочеться думати. Це прекрасний жанр на межі музики й фріківства. Зараз цим займається досить багато колективів, і мені це подобається. Ми повинні розважати публіку. Коли стає нудно, потрібно йти.

‒ Ви виступали в Криму до російської анексії? Бували там?

Ми святкували Новий рік в Ялті, в 2000-х. Повторювали з друзями формат фільму «Асса», і повторювали музичну історію цього фільму ‒ з ялтинською канатною дорогою, співали всі пісні, що звучали в фільмі

‒ У Криму, звісно, була, й не раз, але Крим ‒ територія відпочинку, а не роботи. Хотілося б там ще не раз відпочити, було дуже здорово. Мені дуже пощастило ‒ там у мене були друзі-радійники. Коли ми приїжджали до Ялти, то Ялта відкривалася з іншого боку, тому що нам її відкривали зсередини.

Особливе задоволення ‒ святкувати Новий рік у Криму. Ми це робили в Ялті, в 2000-х. Повторювали з друзями формат фільму «Асса», і повторювали музичну історію цього фільму ‒ з ялтинською канатною дорогою, співали всі пісні, що звучали в фільмі. Це було дуже здорово.

‒ А крім Ялти десь бували?

‒ Ми їздили фактично по всьому Південному березі Криму. У Севастополі не жили, але їздили дивитися на пам'ятки. Завжди дуже подобався Форос, як місце зовсім фантастичноі тиші й сили. Багато ще що хотілося б побачити в Криму, нам потрібно туди повернутися.

‒ Давайте згадаємо історію «співаючих морпіхів» у Керчі, які навесні 2014 року дали концерт у заблокованій частині, й посилки з Києва для цих музикантів.

Ми розуміли, що морпіхам у Криму потрібна максимальна підтримка. Показати, що вся країна переживає, і вирішили з колегами-музикантами допомогти не тільки словом, а й ділом

‒ Журналісти з Керчі виклали відео в YouTube, його дивилися багато людей. Коли щось стосується спонтанних проявів, пов'язаних із рок-музикою, нас це завжди зворушувало. Ще до тих трагічних подій. А тут така ситуація... Ми розуміли, що їм потрібна максимальна підтримка. Щоб розуміли, що вся країна сильно хвилюється, і вирішили з колегами-музикантами допомогти не тільки словом, а й ділом. Ми ухвалили рішення звернутися до нашої аудиторії та зібрати допомогу у вигляді проводів, колонок, підсилювачів, інструментів, що й було зроблене нашими радіослухачами. Найдивовижніше в цій історії ‒ те, що ми встигли відіслати це буквально останньою посилкою, яку відсилала (до анексованого Криму ‒ КР) служба доставки.

Відео на каналі YouTube «АН-Керч» від 6 березня 2014 року​

‒ У Керчі, коли дізналися про посилку, реакція була бурхлива: «Ого, це ж Radio ROKS!». Коли морпіхи приїхали отримувати інструменти, у них очі сяяли, момент був чарівний.

‒ У нас було продовження історії з кримськими військовими. Моя подруга ‒ редактор весільного журналу, й ми робили для них весілля. Було кілька бійців, які хотіли одружитися. Це було навесні, вони тільки приїхали сюди (на материкову частину України ‒ КР), і було дуже приємно, тому що тоді відгукнулися всі: й весільні фотографи, й салони, які передали безкоштовно весільні сукні. Це було дуже класно.

‒ Останніми роками в Україні проводять багато благодійних концертів, зокрема, й для українських військових, вимушених переселенців. Як музиканти знаходять для цього час?

‒ Не всі музиканти знаходять для цього час. Кожен такий концерт вимагає не тільки таланту й моральних сил, а й серйозної перевірки, тому що не завжди поводяться сумлінно із зібраними коштами. Ми, наприклад, якщо йдеться про військових, вважаємо за краще їздити на позиції й давати концерти там. Так ми точно впевнені в тому, для кого ми співаємо. Але для цього треба хоча б три дні вихідні, тому що переїзди займають час, а у нас ефір з понеділка до п'ятниці. Є музиканти, які максимально відкриті до будь-яких пропозицій. Є ті, з ким треба узгоджувати графік. І це дуже добре, коли є графік ‒ вони можуть годувати своїх дітей за рахунок своєї основної професії, це завжди дуже радує.

Тут є важливі чинники ‒ хто звертається за допомогою, і яка мета. Просто розваги вже нікому не цікаві. Має бути якась мета, яка призведе до результату. Тоді це важливо. Але концерти в госпіталях тривають. Є група хлопців, які регулярно їздять на фронт, і я дуже їм вдячна, тому що дуже важливо там грати. Є група хлопців, які завжди охоче відгукуються на концерти, що ми проводимо на Фролівській (у Центрі допомоги переселенцям ‒ КР) для переселенців. Але для того, щоб зібрати музикантів на літній сезон, мені потрібно вже з січня узгоджувати графіки з артистами.

Соня Сотник
Соня Сотник

‒ Коли йдеться про благодійні концерти, напевно, часто доводиться грати на абсолютно непідготовлених майданчиках. Були якісь цікаві історії, пов'язані з цим?

Кузов «Уралу» – абсолютно прекрасний, дуже комфортний для музикантів. Просто відкидається борт, і виходить сцена майже два метри заввишки

‒ Це більше пов'язане з війною. Кузов «Уралу» ‒ абсолютно прекрасний для цього. Дуже комфортний для музикантів, насправді. Просто відкидається борт, і виходить сцена майже два метри заввишки. Щоправда, зима, трошки холодно й вітер, відмерзають пальці, але наші музиканти все одно грають завмерлими пальцями на гітарі та скрипці. Дуже важливо, коли ти виступаєш поруч із технікою (військовою ‒ КР), і перед тобою ‒ бойові машини, відчуваєш відразу міць нашої армії. Нещодавно в Авдіївці був чудовий виступ, ми розташувалися на землі. Не було світла, і я попросила, щоб під'їхали ближче машини, й ми виступали в світлі фар. У нас є «бойовий» комплект, ми хапаємо інструменти та їдемо. Головне, щоб була розетка, але можна й без неї.

‒ Як вас там зустрічають?

‒ Із різним ступенем відкритості. Тому що є частини, які щойно повернулися з бойових завдань, і зрозуміло, що вони ще не відійшли, потрібно хвилин 20, щоб вони посміхнулися. Є хлопці, які знають нас. Тоді ми відразу потрапляємо в таку домашню атмосферу, де ліпляться вареники, й це вже інша історія. Все дуже сильно залежить від того, що відбувалося напередодні концерту. Адже ми їдемо й не знаємо, що буде відбуватися. Часто бувало так, що ми були змушені були їхати без концерту, тому що напередодні були втрати, було не до концертів.

‒ На вашому концерті в центрі для переселенців у Києві глядачі перетворюються, немов забувають про втрати, яких вони зазнали. Ви зі сцени бачите ваших слухачів у залі для глядачів?

Концерт «на шапку» – дуже цікаве мірило для музиканта. Вийти на сцену й подивитися, чого ти вартуєш насправді

‒ Звісно! Фролівська ‒ взагалі дивовижне місце, розташоване між Андріївським узвозом та Фролівським монастирем. Кажуть, що там були монастирські кімнати. Починаючи з 2013 року люди, які приходили туди й отримували допомогу, залишали там своє «спасибі». І цими «спасибі» Фролівська, як плиточками, викладена. Там дуже простий, не пафосний антураж, завдяки нашим друзям там зробили дитячий майданчик, щоб дітей було де залишати, поки мами отримували допомогу. І на цьому дитячому майданчику ми проводимо наші концерти. І ось ‒ вечір, місяць чіпляється за шпиль Фролівського монастиря, ми починаємо співати, і там добре, й фальш неможлива.

Якщо хто не знає, ми там виступаємо «на шапку». Це коли перед музикантами лежать капелюхи, й глядачі в них кидають, хто скільки може. Або чого ти заслуговуєш. Це теж дуже цікаве мірило для музиканта ‒ вийти на сцену й подивитися: який ти гонорар ставиш, і скільки ж ти вартий насправді.

Соня Сотник і Сергій Кузін, концерт «на шапку» на Фролівській
Соня Сотник і Сергій Кузін, концерт «на шапку» на Фролівській

‒ Ви на своїх концертах «на шапку» збираєте гроші на конкретні потреби?

‒ Так. Цього літа ми збирали на новий центр. Зараз такого потоку переселенців уже немає. Питання швидкої допомоги вже починає вирішувати держава. Залишилася група абсолютно незахищених наших підопічних ‒ це діти, які мають інвалідність (ДЦП, синдром Дауна). Важливим є те, що мами, які приїхали з ними, прив'язані до дітей цілодобово. Їм треба займатися дітьми, які потребують медичної, психологічної допомоги. Ми хочемо, щоб мами спілкувалися між собою, щоб психологічна допомога була й для них, щоб у мам звільнилося час для того, щоб просто випити чашку кави, бо це зараз для них неможливо. Гроші збирали на облаштування цього центру.

‒ У Криму та інших регіонах України котрий рік відбувається розкол серед людей, сімей. Чи може музика об'єднати людей, залікувати якісь рани?

Ось до нас повертається Крим – і що ми робимо? Як знаходимо точки дотику? Музика, в тому числі, повинна нам у цьому допомагати

‒ Серед іншого, можливо... Серед іншого... Я думаю, потрібна глобальна програма, яку треба починати розписувати вже зараз, про те, що ми будемо робити. Ось до нас повертається Крим ‒ здорово! І що ми робимо? Як ми «будуємо мости»? Як працюємо один з одним? Як знаходимо точки дотику? І музика, серед іншого, має нам в цьому допомагати.

‒ На початку листопада 2017 року виповнився рік відтоді, як почав діяти закон про квоти на україномовні пісні в ефірі радіо й на збільшення частки радіопрограм українською мовою. Ви, як радіоведуча та співачка, як ставитеся до цього закону?

‒ Закон прекрасний, хоч і суперечливий. Завжди неприємно, коли щось обмежують. Це веління часу, щоб допомогти розвинутися українській музиці, це, можливо, вірне рішення. Єдине, ми не завжди кількість перетворюємо в якість. У нас був рік для того, щоб наповнити ефір якісним продуктом. Слава богу, що в нас почався діалог із музикантами, які теж прекрасно розуміють, що вони не зможуть написати за кілька місяців мільйон хітів для радіо й телебачення. Це вимагає не тільки таланту, а й матеріальних коштів.

Тобто одними радіостанціями питання українського контенту не вирішити. Має бути глобальна програма, що забезпечить музикантам доступ до сцен, фестивалів, студій звукозапису. Тоді це буде чесно. Але Radio ROKS пощастило, тому що українського рок-н-ролу багато. Думаю, що «попсі» складніше, тому що гарної, якісної поп-музики українською мовою у нас мало.

‒ На ваш погляд, українське радіо за останні роки змінилося?

‒ Так. Думаю, ви самі помічаєте: коли переключаєте радіостанції, знаходите більше української музики, цікавитеся, хто це. Звісно, за останні роки змінилося. Глобально ‒ ні. Нам не вистачає вузьких форматних станцій, якісного інформаційного мовлення, станцій, що будуть розкривати освітні, соціальні питання, а не тільки політичне, інформаційне мовлення. Поки картинка не змінюється, все одно 90% ‒ це музично-розважальні станції.

‒ А радіослухачі змінюються?

‒ Ми всі старіємо. А якщо серйозно, то слухачі стали вимогливішими. Усе суспільство стало вимогливішим.

XS
SM
MD
LG