Чи залишається Україна стабільною державою після анексії Криму та в умовах війни на Сході? Чи достатньо далеко Україна відійшла від російського впливу? Чи можна розраховувати на подальші успіхи української дипломатії?
На ці та інші питання в ефірі Радіо Крим.Реалії відповідає український журналіст, філософ, культуролог Олексій Панич.
‒ Чи розчарував вас 2017 рік?
‒ На щастя, мої найгірші очікування від нього не збулися. Мені здавалося, що Україну вдасться розгойдати на передчасні вибори, після чого ми б отримали парламент гірший, а Росія б отримала додаткові козирі на руки. У мене поки що скептичне ставлення до українського суспільства, в якому зберігається патерналистска більшість. Воно може купитися на популістські гасла або на гречку тощо.
‒ Тобто ви пропонуєте «не розхитувати човен»?
Віктор Янукович будував лише зменшену копію «русского міра», так що між двома державами мало спільногоОлексій Панич
‒ Для Росії та для України це не один і той же вираз. У Росії «не розхитувати човен» ‒ застерігати від обвалення всієї корумпованої системи, а в Україні ‒ не робити з виборів більшої лотереї, ніж та, якою вони й так є. Віктор Янукович будував лише зменшену копію «русского міра», так що між двома державами мало спільного. Українці ‒ більше європейці, ніж самі про це думають, коли йдеться, наприклад, про авторитарну владу. Ми її органічно не сприймаємо. Тому нинішні українські політики дуже обережні після уроку 2013-2014 років і намагаються не нагнітати ситуацію незаконними діями, фальсифікацією виборів і так далі. У Росії є газова труба, й той, хто на ній сидить ‒ той і править, а в Україні багато природних центрів впливу.
‒ При цьому Кремль не пропускає шансів і для дестабілізації Європи.
‒ Безумовно. Причому Володимир Путін діє як політичний опортуніст і змінює ідеології як рукавички. Підтримуючи в Європі радикальні сили, він усіляко пригнічує їх у Росії та демонізуватиме націоналістів в Україні. Взагалі, у європейців періодично проходять хвилі популярності правих, і зараз ми спостерігаємо одну з них. Польські націоналісти розповідають, що з України до них нібито їдуть сотні тисяч біженців і трудових мігрантів. Польська влада розуміє, що це дурниця, в Євросоюзі розуміють, що це дурниця, але тим не менше на когось такий популізм спрацьовує.
‒ Чи є реальна внутрішня загроза для влади України?
‒ Корупція залишається однією з головних проблем, але це не щось надзвичайне. Лідери розвинених демократичних країн не раз опинялися на лаві підсудних після того, як йшли від влади: наприклад, в Ізраїлі, в Італії. Щоправда, про Петра Порошенка я б усе одно не турбувався. Як політик він маневрує в дуже складній ситуації: війна на Сході, впливові олігархи, з якими не посваришся. Йому насправді не позаздриш.
‒ І при цьому треба ще вести й грамотну зовнішню політику.
Нехай хтось скаже, що я оптиміст, але сумарний рівень професіоналізму в українській державі зараз досить високийОлексій Панич
‒ Так, і українські дипломати ведуть просто віртуозну роботу на міжнародній арені, домагаються фантастичних успіхів. Згадайте «Євробачення» 2017 року: Україна вирішила не пускати на конкурс росіянку Юлію Самойлову, європейці намагалися запровадити штраф. Так ось, у результаті дипломатичної роботи цей штраф скасували. Нехай хтось скаже, що я оптиміст, але сумарний рівень професіоналізму в українській державі зараз досить високий. Особливо це помітно на тлі Росії. Ми зараз виходимо з тіні «русского міра», в якій провели майже триста років. Саме те, що Україна всередині різна, а не монолітна, якою намагається зробити сама себе Росія, і буде запорукою успіху. Це європейський шлях.
(Текстову версію матеріалу підготував Владислав Ленцев)
