Вишиванка під лаптем

14 грудня 2017 року в Сімферополі відзначалося 5-річчя Музею української вишивки імені Героя України Віри Роїк – відомої багатьом кримчанам майстрині, що залишила світ восени 2010 року. Цей святковий захід працівники Кримського етнографічного музею провели зі своїми «великими друзями» з «регіональної громадської організації» «Украинская община Крыма», витвореної партією «Единая Россия».

Восени минулого року в «общині» ініціювали проведення «круглого столу з питань співпраці українських громадських об’єднань Криму зі співвітчизниками за кордоном», на який пообіцяли привезти представників цілої низки держав – «у тому числі з України і Донецької та Луганської народних республік». В результаті до Криму з кількох європейських країн вдалося стягнути півтора десятки представників «русского міра» з українськими прізвищами, в екскурсійному маршруті яких був і музей ім. Віри Роїк.

Нині ж в «общині» пообіцяли докласти всіх зусиль, щоб зберегти і примножити пам’ять і культурну спадщину майстрині, оскільки вона «своїми роботами показувала всю красу не лише української культури, а і всіх слов’янських народів», а її роботи «мають об’єднавчий характер і нагадують нам, що всі слов’яни – це брати». Не менш промовисто, між іншим, про це «братерство» нагадує сам відібраний Крим та російська зброя на окупованих теренах Донбасу – хоча це тема вже іншої розповіді.

Крім підконтрольних окупантам ЗМІ, до висвітлення річниці долучився електронний ресурс svitlytsia.crimea.ua – стара версія сайту газети «Кримська світлиця», яку залишили у своєму розпорядженні колишні співробітники видання, що відмовилися від переїзду до Києва (про діяльність цього ресурсу, як і про саму «Украинскую общину Крыма», вже доводилося згадувати, тож не хочеться повторюватися зайвого разу). Серед гостей заходу були згадані й «представники кримських властей» – саме так, без прийнятих в українських ЗМІ лапок, у які беруться означення окупаційних маріонеток; при цьому в «кримській «Кримській світлиці» (даруйте за тавтологію) нагадали, що «інших властей тут нема».

Після «чемних подяк» кримським «керманичам» за підтримку музею, пролунало нагадування, що «досі не виконано багато з обіцяного раніше владою» (варто зазначити – ще законною, українською): наприклад, «не впорядковано площу імені Віри Роїк у кримській столиці», що з’явилася на карті Сімферополя у 2010 році, а також «не встановлено погруддя майстрині, не перейменовано одну з сімферопольських вулиць, з незрозумілих причин на тривалий час прибрано кудись у запасники постійно діючу виставку вишивок В. Роїк та її учениць у Музеї історії Сімферополя». Додатково зазначено, що «чиновники обіцяли сприяння».

Пригадується, за лічені тижні до російської окупації Криму в Сімферополі відмовилися задовольнити клопотання щодо встановлення пам’ятника Вірі Роїк біля Будинку культури профспілок, де зазвичай розташовується книжковий базар. «Навіть за всієї поваги до Віри Роїк, слушно кажучи, в нас ледь не кожний другий на селі – майстер народної творчості, й увічнювати кожного забракне вулиць і площ Сімферополя. Ми ж не Голівуд, де все це провертається, тим не менше, з меншим пафосом», – ядуче відреагували в реакційному часописі «Крымский ТелеграфЪ» на нездійснення ініціативи.

Нині ж кримські «функціонери» мають нагоду від щедрот своїх наділити місцевих «вірних малоросів» усім, чого ті лиш забажають: хоч 10 музеїв народного мистецтва і 100 пам’ятників видатним постатям (ясна річ, у контексті «единой истории общего отечества») – аби тільки цільова аудиторія час від часу засуджувала «політику київського режиму» та «злочини бандерівців усіх часів».

Не лише згадана «чемність» до кримських «властей» викликала обурення з боку вимушених переселенців з окупованого півострова. Зокрема, один з них, колишній учасник оборони України від російської навали, звернув увагу на фотографії книги відгуків музею ім. Віри Роїк, розміщені на сторінці «справжньої «Кримської світлиці» у соцмережі: серед побажань гостей з РФ «не утерять корней и развиваться вместе с другими народами России» та подяк від київських відвідувачів, він помітив відгук з підписом «г. Луганск, ЛНР».

«Чи не ті це фашисти, які вбивають українців? Усе має межу! Я розумію, що вам треба виживати, але що ж ви робите?» – розгублено запитав ветеран.

У відповідь він, як і інші здивовані користувачі, отримав пораду… «напружити фантазію і уявити, що «ЛНР» – це ініціали, наприклад, Ларисы Николаевны Романенко з Луганська».

Пропозицію ж прибрати світлину з назвою терористичної організації, що винищує українців на Донбасі, «живі свідки того, що діється в Криму» рішуче відкинули.

Значно яскравішого вигляду набула інша подія, вже периферійного масштабу: відкриття 15 грудня 2017 року відділу, присвяченого Вірі Роїк, у музеї колгоспу «Росія» в селі Восход Красногвардійського району. Виставка робіт майстрині в цьому музеї, заснованому ще на початку 1960-х рр. вихідцем з Росії, колишнім шахтарем і вчителем історії Миколою Готовчиковим, відбулася навесні 2017 року за сприяння окупаційного «міністерства культури республіки Крим» (воно ж допомагало й відзначити 5-річчя сімферопольського музею ім. Віри Роїк), Спілки митців РФ та Красногвардійського управління культури, підконтрольного окупантам. По правді кажучи, вкрай дивно бачити вишивку Віри Сергіївни всуміш із лаптями та символікою комуністичного і російського окупаційних режимів, на тлі якої так завзято знімаються сьогодні «підтримувачі українського неба над Кримом».

Сумбурно виглядає і постать одного з «опікунів» надбання майстрині, котрий хоч і вбирається часом у придбану ще замолоду вишиванку, але до дня народження червоного ката Сталіна радить почитати твори цієї «великої людини», фотографується зі скульптурами Леніна та його гаслами українською мовою, за пропаганду забороненої в Україні «червоної» ідеології отримує подяки і нагороди від Комуністичної партії РФ, а за переспіви псалмів і біблійних сюжетів – від патріарха РПЦ Кирила. Дивно було б, мабуть, спостерігати подібну еклектику і вже відвиклим від неї мешканцям пореволюційної, вільної, але воюючої України.

Після Нового року очільниця «Украинской общины Крыма» Анастасія Грідчіна заявила, що її організація на «виборах Путіна», які відбудуться у 4-ту річницю російської анексії Криму, підтримає фактично безальтернативну кандидатуру. «РФ робить дуже багато для блага українців, які мешкають у Криму. Ми почуваємося справді вдома, знаємо, що наші права у жодному разі не утискаються, нас чують. Українська культура отримала новий поштовх свого розвитку і спрямована на об’єднання всіх братніх слов’янських народів. Саме тому «Украинская община Крыма» ані на хвилину не сумнівалася у підтримці нашого президента на подальших виборах», – розповіла вона.

За словами Грідчіної, українці Криму нібито вдячні Путіну за «мир і стабільність, збережені на півострові завдяки його волі та бажанню врятувати кримський народ від фашистської загрози, що насувалася з боку України».

На превеликий жаль, цій персоні та її поплічникам в окупованому Криму є на кого спертися. Зокрема, плече підставляють «вічні комсомольці» у вишиванках, котрі лише через свої ображені чи нереалізовані амбіції «містечкових месій» стають на бік загарбника в його боротьбі проти України. Люди з пригнобленою національною гідністю, виховані в дусі «дружби народів» по-радянськи, цілком вільно інтегруються у реальність анексованого півострова і стають глиною в руках окупаційного режиму, для якого парадигма українства обмежується суто «галушками и х*хлушками».

Не змінюючи своїх практик з часів становлення більшовизму, «країна з непередбачуваним минулим» вимінює в окремих «проукраїнських» кримчан лояльність до себе і свого лідера на умовні «варенички у сметані» – пенсії, вищі, ніж українські, впровадження етнофольклорних ініціатив тощо; подібним чином середньовічні конкістадори вимінювали в підкорених народів їхні землі на брязкальця.

Ті ж особистості, чиї прагнення виходять за рамки вказаної «шароварщини», опиняються в лабетах окупаційних силових структур. Втім, до цього байдужі сучасні «помірковані українці» поневоленого Криму, котрі бачать себе «тим ланцюгом, який допомагатиме наново встановлювати справді дружні стосунки між українським і російським народами, бо ми, як сусіди, приречені жити в мирі та злагоді», і не помічають, як той ланцюг, яким прип’ято їх самих, дедалі коротшає – від чого гавкіт у бік «колишньої батьківщини» невдовзі ризикує перетворитися на хрипіння в агонії.

Максим Немирич, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції