Доступність посилання

ТОП новини

«Моветон та архаїзм»: чим живе кримський театр після анексії


Галина Джикаєва

Як розвивається сучасне мистецтво в Криму після анексії? Як змінилася кримська театральна сцена за останні чотири роки?

Про це в проекті «Денне шоу» на Радіо Крим.Реалії розмовляємо з режисером та актрисою українського театру PostPlay Галиною Джикаєвою.

Галина Джикаєва 1993 року разом із однодумцями заснувала «Театр на Москільці» в Сімферополі. 2005-го кримська влада закрила установу за підтримку «Помаранчевої революції». Пізніше Галина Джикаєва створила арт-центр «Карман» і театр-студію «Ми». У лютому-березні 2014 року вона була однією із координаторів роботи іноземних ЗМІ в Криму. У липні того ж року ФСБ викликала Галину Джикаєву на так звані бесіди про групу Олега Сенцова та проукраїнські мітинги на півострові. У серпні з допомогою правозахисників їй вдалося виїхати з анексованого Криму до Києва. Зараз Галина Джикаєва працює в столичному театрі PostPlay і ставить документальні вистави.

‒ Як творчі люди на кшталт вас переживають такі драматичні події, як анексія Криму?

‒ Коли я працювала в новинах, усе це проходило через мене, але я все-таки фільтри налаштувала. Всі ці процеси я намагаюся розглядати прагматично, в динаміці. З іншого боку, я емпат, мені буває важко. Зараз я працюю з культурологічною програмою, мене все влаштовує.

‒ А що відбувається з кримською театральною сценою?

Ті, хто там залишився та вітав Росію, не думають, а просто вірять у «світле сьогодення»

‒ Там усіляко намагаються створити ілюзію, що все прекрасно, все розвивається, що 2014-й рік став переломним моментом у найкращому сенсі. Ті, хто там залишився та вітав Росію, не думають, а просто вірять у «світле сьогодення». На жаль, критика зараз там не вітається. Це не означає, що в Криму залишилися тільки погані актори ‒ зовсім ні. Я говорю про загальну атмосферу.

Галина Джикаєва
Галина Джикаєва

‒ Невже нові реалії не впливають на творчість?

‒ Іноді, безумовно, впливають. Наприклад, Володимир Косов ‒ прекрасний кримський актор і режисер. Ми з ним створювали «Театр на Москільці», він по-новому відкрив мені очі на суть театру. 2014-го він вибрав, що називається, холодильник, і, на мій погляд, це повністю знищило його як творчу особистість. Володимир Косов поставив виставу «Міст над річкою», присвячену Кримському мосту. На фотографіях я побачила рівень радянського кінематографа 1930-х років, а потім він сказав в інтерв'ю, що працював у найкращих традиціях безконфліктної соцреалістичної драматургії. Це те, проти чого всі творчі люди багато десятиліть боролися, це моветон, це архаїзм. Звичайно, хочеться, щоб ця гібридна війна закінчилася, а ми всі повернулися до Криму.

‒ Ви могли б залишитися вдома, якби не було переслідування з боку ФСБ?

‒ Ні. Я не могла спокійно перебувати там, де твориться така несправедливість, куди увірвалися російські військові. Ми проводили акції протесту, там перетнулися кілька разів із Олегом Сенцовим, але не діяти ж, як агресивно налаштований проросійський «гопник». Я говорю про збірний образ, звичайно ж. Це могли бути не тільки «самооборонівці», а й жінки, й підлітки.

‒ Ви виступаєте з моновиставою «Ополченці». Там розповідається про чоловіка, жителя Донецька, який вирішив піти на війну, щоб купити доньці велосипед. Чому ви граєте його?

Галина Джикаєва в моноспектаклі «Ополченці»
Галина Джикаєва в моноспектаклі «Ополченці»

Головне завдання ‒ вирвати глядача із заціпеніння й змусити думати про те, що відбувається

‒ Це відсторонення, необхідний прийом для того, щоб повністю очистити образ від заздалегідь встановлених асоціацій. Вистава заснована на інтерв'ю реального жителя Донецька, який став «ополченцем» через такі меркантильні міркування. Один із моїх знайомих потім сказав, що йому захотілося вдарити мене в обличчя. Значить, добре зіграла. При цьому я кожен раз використовую трохи різне наповнення, тобто цей персонаж говорить про актуальні новини. Так і має бути: театр завжди різний, навіть якщо він документальний. Саме цей напрям затягнув мене останнім часом. Головне завдання ‒ вирвати глядача із заціпеніння й змусити думати про те, що відбувається. Думаю, саме таке провокативне мистецтво потрібне нам зараз.

(Текстову версію матеріалу підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG