Спеціально для Крим.Реалії
Рішення маріонеткового «правителя» частини окупованого Донбасу Олександра Захарченка не випускати з території так званої «ДНР» бюджетників ‒ мабуть, найкращий за останні роки показник того, як невпевнено почуває себе окупант на українській землі. Жителів Донбасу намагаються захистити від будь-якого контакту з реальністю. В Україні часто говорять про необхідність «пропаганди у відповідь». Але насправді найкраща пропаганда ‒ це саме життя.
Пропаганда може спотворити реальність тільки тоді, коли ти живеш в повній ізоляції від цієї реальності. Можна сказати, що якщо Російська держава в чомусь і досягла успіху ‒ так це саме в ізоляції. Більшість росіян, звісно ж, не відвідують Україну й змушені в своїх спробах зрозуміти, що відбувається в сусідній країні, покладатися на телевізор. Ну або на соціальні мережі. У роботі з соціальними мережами російська влада теж була успішною. Негативний образ України створює «широка коаліція»: російські «фахівці» з «русского міра», українські поборники «братерства та єдності», від московських утікачів до місцевих діячів «Опозиційного блоку», й, нарешті, записні «зрадофіли», які кожен день розповідають аудиторії (як правило, хорошою російською мовою), в якій жахливій країні вони живуть, як все знищує корупція, як зраджені ідеали Майдану, й взагалі все пропало. Так що, якщо ви раптом натрапите в соціальних мережах на пост про те, як неприємно були вражені гості з Сімферополя або Луганська українськими реаліями та «засиллям бариг», не дивуйтеся. Швидше за все, це працює Москва.
Той, хто потрапив під владу бойовиків та їхніх російських господарів, не може відволікатися на правду. Його завдання ‒ сидіти вдома
Саме тому в звичайного росіянина ‒ неважливо, імперіаліст він чи ліберал ‒ складається в уяві образ злиденної корумпованої країни, що неухильно наближається до краху. Інша справа ‒ Росія, що успішно подолала санкції, піднімає економіку після падіння нафтових цін і бореться з корупціонерами будь-якого рівня. Адже Путін ‒ не якийсь там Порошенко, в нього в тюрмі сидять і міністри, і губернатори. І якби цьому головному антикорупціонеру пострадянського простору не заважали Навальний і Держдепартамент, взагалі була б благодать.
Але вся ця благодатна картина миттєво розсипається в пух і прах, як тільки людина перетинає російсько-український кордон ‒ або лінію розмежування ‒ і бачить, що в країні все далеко не так, як розповідає найправдивіше в світі російське телебачення та найчесніші в світі українські псевдопатріоти. Саме тому тих, хто довіряє брехні, від правди необхідно захистити. Адже виявляється, що навіть найзвичайнісінькі фотографії зі звичайнісінького українського супермаркету, найзвичайнісінькі розповіді про усміхнених людей на вулицях здатні підірвати соцмережі та мізки.
У головній групі ризику ‒ звісно ж, не росіяни, яким просто нікуди подітися з «Титаніка» власної державності, а жителі окупованих територій. Адже коли вони починають хоч кудись по-сусідству їздити ‒ реальність перемагає телевізор. Поїздки до Росії ‒ це не поїздки до Москви, а відвідування прикордонних районів, де справжня ситуація в країні куди очевидніша, ніж у столиці. А поїздки до України ‒ удар у ту брехню, якою жителів Донбасу годують пропагандисти. І тому обмеження виїзду хоча б тих, кого можна зупинити, ‒ логічне продовження окупаційного режиму. Той, хто потрапив під владу бойовиків та їхніх російських господарів, не може відволікатися на правду. Його завдання ‒ сидіти вдома.
І дивитися телевізор.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
