«У паузах між струмом вони ставили запитання»: від тортур до адмінарешту Енвера Кроша

Взимку 2015 року в Джанкої люди в штатському катували кримського татарина Енвера Кроша електричним струмом. Крош припускає, що це були співробітники ФСБ Росії. Він не був активістом, але, як мусульманин, який дотримується релігійних приписів, знав багатьох єдиновірців у місті. Силовики намагалися схилити кримчанина до співпраці. Він відмовився, але з Криму не виїхав. Через два роки в будинку Кроша провели обшук, а його самого заарештували на десять діб за звинуваченням у пропаганді екстремізму.

16 грудня 2015 року Енверу Крошу зателефонував далекий родич на ім'я Велі ‒ оперативний співробітник Джанкойського райвідділу поліції. Він попросив під'їхати до відділення, щоб «дещо сказати». Енвер подумав, що це пов'язане з його роботою ‒ ремонтом мобільних телефонів. «Напевно, до поліцейських потрапив крадений телефон, і вони попросять допомоги», ‒ подумав тоді Крош.

Сказавши дружині, що скоро повернеться, він попросив її готувати вечерю, одягнув легку, не відповідну погоді, куртку й поїхав до райвідділу. При зустрічі поліцейський попросив Енвера пройти всередину, той не відразу, але погодився, хоча знав «що без повісток до відділу поліції ходити не можна».

Поліцейський вписав Кроша в журнал відвідувань, відвів до свого кабінету та сказав, що треба почекати одну людину. Через півгодини до кабінету зайшов ще один співробітник РВВС і одразу почав ставити Крошу питання про зберігання та збут наркотиків.

«Я запитав у Велі: «Чому ця людина ставить мені такі питання?». На що він мені сказав: «Нічого-нічого, відповідай», ‒ згадує Енвер.

Відповідати Крош відмовлявся, на годиннику була 16 година й він попросив дозволу прочитати намаз. Після молитви, повернувшись із сусідньої кімнати, Енвер виявив, що його куртка зникла.

Крош почав турбуватися, чи паралельно в його будинку не проводять обшук. З дозволу поліцейського він зателефонував дружині й попросив піти з дому на якийсь час. Про те, що його незаконно утримують у відділку РВВС, Крош не повідомив.

«Чому я цього не зробив? Я не знаю. Сьогодні я й сам ставлю собі це запитання», ‒ зізнається чоловік.

Приблизно через півгодини після дзвінка Енвера відвели до іншого кабінету. Там було близько десяти чоловік: оперативники, поняті, невідомі люди в цивільному, але Велі вже не було. На спинці стільця Енвер побачив свою курточку. Він потягнувся за нею, в цей момент з кишені впав пакетик. Поліцейські одразу ж наказали дістати все з кишень і підняти з підлоги пакетик. Крош відмовився. На його адресу посипалися погрози:

«Вони почали психологічно на мене тиснути, мовляв, корчите з себе правовірних, а за спиною таким займаєтеся. Ще погрожували, що той пакетик ‒ це мінімум три роки в'язниці, а то й усі сім», ‒ згадує Крош.

До кабінету зайшов хлопець і, вказавши на Кроша, сказав, що це він продавав наркотики. На Енвера почали складати протокол, який він теж відмовився підписувати. Після цього Кроша вивели з будівлі поліції, виписавши попутно з історії відвідувань і посадили в машину. Люди в штатському сказали, що везуть його на експертизу, яка покаже наявність наркотиків у крові. Але автомобіль лише об'їхав будівлю РВВС і припаркувався біля службового входу. На годиннику було близько 20 години.

Енвера знову завели до відділку. У журналі відвідувань позначок ніхто вже не залишав. У кабінеті троє чоловіків у цивільному продовжили розмову про наркотики, але в більш ввічливій формі. Крош заперечував свою причетність і сказав, що дії поліцейських ‒ це «циркова вистава».

«У якийсь момент вони почали переводити стрілки, говорили, мовляв, що мене могли підставити, і цю справу можна вирішити», ‒ згадує Енвер.

Крошу почали ставити запитання про релігію: яку мечеть і як часто він відвідує, чи часто читає намаз, чи розбирається в течіях ісламу. Мова пішла про ісламську організацію «Хізб ут-Тахрір». Організація визнана терористичною тільки в Росії, в Україні діє відкрито й легально.

Він відповідав, що не дуже розбирається в цих питаннях і загалом не розуміє, чому розмова зайшла на релігійні теми. Поступово люди в штатському заговорили про співпрацю. Вони пояснювали, що в цьому немає нічого поганого, а його кандидатура просто добре підходить, оскільки він активний і часто «мотається регіоном». Силовики показали кілька аркушів А4 з фотографіями людей і запитали, чи знає їх Енвер. Це були його знайомі.

«Я знав цих людей ‒ це місцеві мусульмани. З багатьма я перетинався у місті», ‒ згадує Крош.

Після демонстрації фотографій люди в штатському почали питати про контакти в телефоні. Енвер відповідав або «не знаю», або «не пам'ятаю». На що один із силовиків узяв стос книг і зі словами: «Може, це допоможе тобі пригадати» ‒ вдарив Кроша по голові.

«Вони сказали: у тебе є час до дванадцятої години. Якщо ти не погодишся з нами співпрацювати, ми тебе віддамо ментам, і нехай вони тебе у справі з травою проводять. Я сказав, що краще сяду у в'язницю, але шісткою не стану», ‒ розповідає чоловік.

Опівночі до кабінету зайшли поліцейські, наділи на нього наручники, мішок на голову й повели до іншого кабінету. Поліцейські почали знову питати про наркотики: «Де взяв? Кому збував? І як довго цим займався?».

З мішком на голові його привели до іншого кабінету, посадили на стілець і продовжили допит. Крош відповідав, що нічого не знає. Потім ‒ до його мізинця почали прикручувати проводки. Тепер кожна «неправильна» відповідь супроводжувалася електричним розрядом.

«Коли струм вмикали, сидіти спокійно я не міг: руки, ноги літали. У паузах між струмом вони знову запитували про наркотики. Далі вони почали збільшувати час подачі струму ‒ секунд до 10-15. Тоді вже складно було стримувати біль, я кричав; руки за спиною прилипали одна до іншої від електричного розряду», ‒ згадує Енвер.

Тортури тривали близько сорока хвилин. Весь цей час Крошу пояснювали, щоб він не «включав героя», оскільки знаходиться в відділенні поліції нелегально, в разі чого його можуть «вивезти на канал» (Північно-Кримський канал ‒ КР). У якийсь момент він прикинувся, що непритомніє, хоч і правда був виснажений, оскільки не їв весь день. Всі питання Енвер ігнорував і лише кричав, коли вмикали струм. Один із поліцейських запитав, чи не хоче він знову «поговорити з тими хлопцями?».

У кабінеті силовики продовжили пропонувати співпрацю. Було близько першої години ночі.

«Я їм сказав, що ми можемо розійтися в трьох випадках. Перший ‒ я йду звідси й удаю, що нічого не було. Другий ‒ співпрацювати я можу як звичайний громадянин, у мене в селі є дільничний, якому я можу повідомити, якщо побачу якийсь злочин. Третій варіант ‒ це кримінальна справа з травою. Четвертого не дано», ‒ зазначає Енвер.

Можливо, побачивши рішучий настрій Кроша, а може з іншої причини, але силовики відступили. Один із них сказав, що «говорити про співпрацю поки рано». Замість цього наказав написати розписку, згідно з якою Енвер «триматиме в суворій таємниці» все, що відбувалось у відділку поліції. Наостанок силовики пообіцяли зв'язатися через день і призначити зустріч. Після цього Енвера вивели з будівлі поліції. Він сів у свою машину і поїхав додому.

Вранці він зателефонував адвокату Емілю Курбедінову. А в п'ятницю приїхав до нього в офіс, щоб разом чекати дзвінка від силовиків. Але того дня ніхто так і не зателефонував.

«І ось минуло два роки, а вони так і не вийшли на мене», ‒ розповідає Крош.

Незважаючи на те, що трапилося, Енвер вирішив залишитися в Криму. Велику частину часу він приділяв сім'ї та роботі. Ситуація змінилася восени минулого року, коли Кримом прокотилася хвиля одноосібних пікетів. Енвер не залишився осторонь ‒ почав приходити на суди над співвітчизниками, а також ‒ висвітлювати цю тему в соціальних мережах. 25 січня в його будинку провели обшук. Того ж дня Джанкойський районний суд заарештував його на десять діб за звинуваченням у «пропаганді символіки або атрибутики екстремістських організацій». Приводом став пост у соціальній мережі, зроблений Енвером у лютому 2012 року.